19 лютого 2024 року м. Харків Справа № 922/4219/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Склярук С.І.,
та представників учасників справи: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудтрансгаз" м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2023 року у справі №922/4219/23 (повний текст рішення складено та підписано 05.12.2023 року),
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг", с.Петропавлівська Борщагівка, Київська обл.
до - Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудтрансгаз" м. Харків,
про стягнення коштів у розмірі 662 257, 23 грн.
У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг", м. Київ (далі- Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудтрансгаз", м. Харків (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 662 257, 23 грн за Договором фінансового лізингу № 8704-FL від 15.02.2021, укладеним між сторонами даного спору.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30.11.2023 у справі №922/4219/23 позов задоволено, стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість зі сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 8704-FL від 15.02.2021 у сумі 662 257, 23 грн, а також судовий збір у розмірі 9 933, 86 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду та вважаючи його таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до доводів якої зазначив, що:
- суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 611, 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, оскільки Відповідач не міг вчасно виконати свої зобов'язання за спірним Договором через введення воєнного стану на всій території України, що є загальновідомими форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- у зв'язку з початком активних бойових дій з 24.02.2022 Відповідач втратив доступ до об'єкту лізингу, який перебуває на окупованій території в Херсонській області, у зв'язку з чим вважав, що існують обставини непереборної сили, які впливають на виконання зобов'язань за договором та звільняють сторони від відповідальності за ним;
- на території м. Харкова, де знаходиться офіс Відповідача, також велись бойові дії у зв'язку з чим з метою збереження життя та здоров'я працівників підприємства Відповідач, адміністративна діяльність та управління здійснювалось віддалено, що зруйнувало налагоджений адміністративно-управлінський процес в діяльності Товариства та призвело до неповноти та несвоєчасності виконання зобов'язань перед контрагентами;
- Відповідач не приймав участь у судовому засіданні, не був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2024 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення, розгляд справи призначений на 19.02.2024р. о 12:15.
Від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначивши наступне:
-сам факт введення військового стану не є імперативною підставою для звільнення від відповідальності та не може беззаперечно свідчити про наявність форс-мажорних обставин, жодних доказів на підтвердження чого Відповідачем не надано;
-наявність форс-мажорних обставин не свідчить про звільнення сторін Договору від обов'язку його виконання, а свідчить тільки про відсутність підстав до стягнення штрафних санкцій, які Позивачем не нараховувались.
У судове засідання 19.02.2024р. представники сторін не з'явились, через систему “Електронний Суд” Позивач надіслав клопотання про розгляд справи без його участі, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності, оскільки він не скористався своїм правом, передбаченим статтею 42 ГПК України.
Відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника.
Ухвалою колегії суддів, занесеною до протоколу судового засідання від 19.02.2024, на підставі ст. 202 ГПК України відмовлено у задоволенні означеного клопотання, оскільки доказів поважності причин неявки свого представника Відповідачем не надано, крім того, Відповідач є юридичною особою та мав можливість направити іншого представника.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
-укладення між сторонами рамкового Договору фінансового лізингу № 8704-FL від 15.02.2021 (далі-Договір), у відповідності до п. 2.1. якого, Позивач на підставі Договору купівлі-продажу зобов'язується набути у власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування Відповідачу предмет лізингу, а Відповідач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі, згідно з умовами цього рамкового договору;
-укладення у відповідності до положень рамкового Договору між сторонами протоколів лізингу №1 від 15.02.2021, № 2 від 15.02.2021, № 3 від 15.02.2021;
- придбання Позивачем та передання Відповідачу в платне володіння та користування предмету лізингу, а саме: бульдозеру SHANTUI SD22, новий, 2020 року виготовлення, серійний № CHSD22AAAL1021975; гусеничного екскаватору HYUNDAI R180LC-9S, 2019 р.в., новий, серійний № НОМЕР_1 ; колісного екскаватору навантажувач Bobcat B730R, 2021 р.в., новий, 2021 року виготовлення, серійний № B53R11066; колісного екскаватору навантажувач Bobcat B730R, 2021 р.в., новий, 2021 року виготовлення, серійний № B53R11067, що підтверджується актами приймання-передачі до протоколів лізингу;
- надсилання Позивачем Відповідачу повідомлення № 312/06/23-ювід 06.06.2023, яким Відповідачу було повідомлено про розірвання спірного Договору лізингу з 15 червня 2023 року та необхідність повернення протягом 10 робочих днів з дня припинення (розірвання) Договору фінансового лізингу об'єкту лізингу лізингодавцю за адресою: 08130, Київська область, Бучанський р-н, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Озерна, 5, яка Відповідачем залишена без задоволення.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Вищезазначений факт неналежного виконання Відповідачем умов спірного Договору щодо своєчасної оплати поставленого Позивачем товару став підставою звернення останнього до господарського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 662 257, 23 грн.
Відповідач у суді першої інстанції не скористався правом на подання відзиву, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність Позивачем факту невиконання Відповідачем своїх зобов'язань зі сплати заборгованості за використання об'єкту лізингу, а також відсутності об'єктивних перешкод до виконання Відповідачем свого зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу.
Як встановлено судом першої інстанції, лізингодавець (Позивач) належним чином виконав свої зобов'язання за Рамковим договором, зокрема, придбав та передав лізингоодержувачу (Відповідачу) в платне володіння та користування об'єкт лізингу.
Відповідач виконував зобов'язання з оплати лізингових платежів, проте, починаючи з 26.02. 2022 року припинив здійснювати платежі, внаслідок чого у Відповідача утворилася заборгованість зі сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 8704-FL від 15.02.2021, яка, станом на 05.09.2023 становить 662 257, 23 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за Рамковим договором та банківською випискою.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про прострочення Відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором фінансового лізингу, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність розміру спірної заборгованості, строк зі сплати якої настав.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 662 257, 23 грн.
Заперечень проти розміру суми заборгованості Відповідач не висловлював, ані в апеляційній скарзі, ані протягом розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Будь-яких доказів у підтвердження повної оплати зазначених сум Відповідачем надано не було, про навність таких обставин не зазначено.
В поданій апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не дослідив тих обставин, що у зв'язку з початком активних бойових дій Відповідач втратив доступ до об'єкту лізингу, у зв'язку з чим вважає, що у даному випадку наявні форс-мажорні обставин, що є підставою до звільнення Відповідача від сплати лізингових платежів.
Однак, такі доводи колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Загальними засадами цивільного законодавства, згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України, є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс- мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99), постанова Великої палати Верховного Суду від 10.11.22 № 990/115/22.
За висновками судової колегії, у даному випадку посилання Відповідача у тексті апеляційної скарги наявність форс-мажорних обставин з огляду на наявність офіційного листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р. є безпідставним, оскільки цей лист є загальним та не засвідчує неможливість виконання саме Відповідачем зобов'язань саме за спірним правочином.
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Відповідно до статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Таким чином, зазначена норма передбачає, що особа, яка доведе, що порушила зобов'язання у зв'язку з настанням форс-мажору, звільняється від відповідальності за його порушення, а не від виконання самого зобов'язання.
Тобто, форс-мажор не дозволяє уникнути виконання зобов'язань, у тому числі і фінансових у вигляді сплати лізингових платежів, а дозволяє лише звільнити від відповідальності суб'єкта господарювання за їх невиконання в період існування таких обставин (штрафні санкції (пеня, штраф), збитки тощо).
Відповідальність за порушення умов Рамкового договору передбачена, зокрема, пунктами 7.2, 7.11 Рамкового договору, проте Позивачем не заявлялася вимога про притягнення Відповідача до передбаченої договором відповідальності, зокрема, у вигляді сплати штрафу, в свою чергу позовні вимоги стосуються саме виконання основного зобов'язання зі сплати лізингових платежів, від виконання якого згідно положень законодавства не звільняють навіть обставини непереборної сили.
Як наслідок, посилання Відповідача в апеляційній скарзі на форс-мажорні обставини жодним чином не впливає на його обов'язок виконати основне зобов'язання - сплатити лізингові платежі згідно встановленого Рамковим договором графіком.
Отже обставини, на які посилається Відповідач в обґрунтування неможливості виконання свого зобов'язання за спірним Договором, не вважаються форс-мажорними.
Разом з тим, відповідно до пункту 3.3. Рамкового договору з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням об'єктом лізингу, включно (але не обмежуючись) з ризиками, пов'язаними з пошкодженням або втратою, викраденням або передчасним зносом об'єкта лізингу або будь-якої його частини, незалежно від причин таких подій (за винятком нормального зносу і амортизації об'єкта лізингу в процесі його експлуатації).
Таким чином, починаючи з дати підписання актів приймання-передачі об'єктів лізингу від 11.03.2021 та 13.04.2021 року до Відповідача перейшли ризики випадкового знищення, втрати або пошкодження об'єкта лізингу, в тому числі й у разі відсутності вини лізингоодержувача.
Відповідно до пункту 4.6. Рамкового договору на його чинність не впливають будь-які обмеження або навіть неможливість користування об'єктом лізингу внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних, або технічних, або економічних причин, випадків, надзвичайних подій або обставин непереборної сили (форс-мажору). В таких випадках всі зобов'язання лізингоодержавача, в тому числі (але не обмежуючись) платіжні зобов'язання, залишаються чинними в повному обсязі.
Судова колегія вважає безпідставними доводи Відповідача щодо знаходження об'єкту лізингу в Херсонській області на окупованій російською федерацією території, оскільки, по-перше, будь-яких доказів цієї обставини не надано; по- друге - враховуючи зазначені положення Рамкового договору, у разі знищення, втрати або пошкодження об'єкта лізингу Відповідач несе ризики, в тому числі, щодо виконання зобов'язань зі сплати лізингових платежів, а тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову є правомірним.
Крім того, колегія суддів звертає увагу Відповідача, що пунктом 9.1 Рамкового договору протягом терміну дії цього договору лізингоодержувач зобов'язаний негайно повідомляти лізингодавця в письмовій формі про настання або можливість настання події невиконання зобов'язань, дані, що містять небезпеку знищення, втрати чи пошкодження об'єкта лізингу, будь-які і всі зміни щодо змісту заяв і гарантій, зроблених лізингоодержувачем у будь-якому із документів лізингу, а також про всі зміни в своїх установчих документах та реквізитах (місцезнаходження, номери банківських рахунків), протягом 5 (п'яти) робочих днів після настання таких змін.
Згідно з пунктом 4.13. Рамкового договору лізингоодержувачу забороняється використання об'єкту лізингу на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також в зоні воєнних або збройних конфліктів незалежно від того, чи було офіційно проголошено війну чи ні, а також на територіях, на яких офіційно проголошено воєнний стан (надалі - Заборонена Територія). У разі, якщо об'єкт лізингу з будь-якої причини опиниться на забороненій території, лізингоодержувач зобов'язаний негайно повідомити про це лізингодавця та вжити всіх можливих заходів для повернення об'єкту лізингу з Забороненої Території.
Наразі, доказів звернення до Позивача з вчасним повідомленням про настання відповідних обставин, зокрема, про знаходження об'єкту лізингу на забороненій території, Відповідачем не надано, як і не надано пояснень: яким саме чином воєнний стан вплинув на неможливість здійснення ним лізингових платежів за Договором.
Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє посилання Відповідача на наявність форс- мажорних обставин як підстави звільнення його від відповідальності, які полягали у введенні на території України воєнного стану, з огляду на те, що ним не доведено причинно-наслідкового зв'язку між цим станом та неможливістю виконання вищенаведених договірних зобов'язань.
Твердження Відповідача про його неналежне повідомлення судом першої інстанції також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду, оскільки судом першої інстанції ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.10.2023 була направлена рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження Відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 61106, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 283, офіс 9.
Однак, судова кореспонденція була повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою"(а.с.136).
Зазначені дії суду в світлі вимог ч.7 ст.120,122, ч.6 ст.242 ГПК України свідчать про належне повідомлення Відповідача про час та місце розгляду справи, що не є підставою до безумовного скасування рішення суду згідно вимог ч.3 ст. 277 ГПК України.
З метою належного повідомлення Відповідача про розгляд справи, господарським судом було здійснено публікації на офіційному веб -сайті Господарського суду Харківської області, також Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/4219/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Крім того, задля забезпечення доступу учасників справи до правосуддя та принципу змагальності сторін, ухвалою судової колегії від 24.01.2024 їм було надано строк для заявлення клопотань, в тому числі, щодо надання додаткових доказів з урахуванням ч. 3 ст. 269 ГПК України у випадку, якщо учасник справи був об'єктивно позбавлений можливості надати їх в суд першої інстанції
Проте, Відповідач такою можливістю не скористався.
Отже обставини фактичного неотримання Відповідачем копії ухвали суду першої інстанції про час та місце розгляду справи через відсутність його знаходження за адресою реєстрації не може бути розцінене у якості підстави до скасування рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог.
Інших підстав до оскарження рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2023 року у справі №922/4219/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -
без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудтрансгаз" м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2023 року у справі №922/4219/23 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 30.11.2023 року у справі №922/4219/23 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Східбудтрансгаз" м. Харків.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 21.02.2024
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Д.О. Попков