16.01.2024 Справа №607/20076/23 Провадження №2/607/483/2024
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Герчаківської О. Я.,
за участю секретаря судового засідання Баб'як Н. О.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Тернопільська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02 лютого 2011 року. Факт родинних відносин покійної ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 виданого 13 липня 1967 року.
Як вбачається із доданих до заяви документів після укладення шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прізвище позивачки змінилося з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
23 вересня 2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було розірвано, проте залишено позивачці прізвище « ОСОБА_8 ».
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме: 1/2 частка квартири, у приватній спільній частковій власності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на підставі договору міни зареєстрованого Товарною біржею «Тернопільська Нова біржа» 12 лютого 1999 року під №171, реєстраційного посвідчення, виданого 24 квітня 1999 року на 1/2 частку вище зазначеної квартири, номер майна 34889281.
29 липня 2011 року з метою прийняття спадщини, у встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса Тернопільської районної державної нотаріальної контори, де нотаріусом Чопик І .Я. було заведено спадкову справу № 583/2011, однак постановою № 989/0190 від 29 березня 2014 року у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено у зв'язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на нерухоме майно - свідоцтво на право власності.
Заповіт від імені ОСОБА_3 не складався.
Інші спадкоємці померлої - дочка ОСОБА_2 , яка теж прийняла спадщину за законом, претензій на частку у вказаному майні не має, про що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ спадкового майна, згідно якого вище вказане майно, а саме 1/2 частка квартири у приватній спільній частковій власності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 переходить ОСОБА_1 .
Отже, ОСОБА_1 вважає себе такою, що прийняла спадщину, оскільки вчасно подала заяву про прийняття спадщини та являється єдиним спадкоємцем першої черги спірного майна.
Оскільки відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно унеможливлює одержання позивачкою свідоцтва про право на спадщину за законом, вона вимушена звернутися до суду для визнання права власності на спадкове майно.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Зважаючи на вищенаведені обставини та положення закону, враховуючи неможливість оформлення позивачкою своїх спадкових прав у нотаріальній конторі, що підтверджується постановою про відмову у вчинені нотаріальних дій, ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частина квартири, у приватній спільній власності за адресою: АДРЕСА_1 , право власності, на підставі договору міни зареєстрованого Товарною біржею «Тернопільська Нова біржа» 12 лютого 1999 року під №1 71, реєстраційного посвідчення номер майна 34889281, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом.
Ухвалою судді від 23 жовтня 2023 року відкрито провадження у цивільній справі №607/20076/23. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
15 листопада 2023 року судом зареєстрована заява ОСОБА_2 про визнання позову та розгляд справи у її відсутності.
Протокольною ухвалою судді без видалення суду до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 16 листопада 2023 року, залучено до участі у справі у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Тернопільську районну державну нотаріальну контору та витребувано належним чином засвідчені копії матеріалів спадкової справи № 583/2011, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27 листопада 2023 року на адресу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області надійшли копії матеріалів спадкової справи № 583/2011, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Скиба В. М. в судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій просив суд проводити розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, подала заяву, в якій просила суд проводити розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає у повному обсязі.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, а також у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
За змістом ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Тернопільської районної державної нотаріальної контори, в судове засідання не з'явилася, однак подала до суду заяву, у якій просить суд справу розглядати без її присутності.
За вказаних обставин, з підстав передбачених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02 лютого 2011 року Товстолузькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області України, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 09.
З реєстру права власності на нерухоме майно номер витягу № 31673136 від 15 жовтня 2011 року вбачається, що померлій ОСОБА_3 належало частка приватної спільної часткової власності однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 , набутої на підставі договору міни від 12 лютого 1999 року, зареєстрованого Товарною біржею «Тернопільська Нова біржа» під № 171. Також ці відомості підтверджуються реєстраційним посвідченням, виданим Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 24 квітня 1999 року, записано в реєстрову книгу за № 19057.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_2 від 13 липня 1967 року, виданого Тернопільським р/б ЗАГС Тернопільської області в графі батько зазначено ОСОБА_10 , у графі мати ОСОБА_3 .
Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00040628103, сформованого 21 липня 2023 року Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 29 серпня 1970 року Товстолузькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області України зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , про що складено актовий запис № 15, після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_8 ».
За змістом свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського управління юстиції 23 вересня 2011 року, серії НОМЕР_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 23 вересня 2011 року розірвали шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 226.
Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 27648706 від 29 липня 2011 року після смерті ОСОБА_3 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена спадкова справа № 583/2011 р.
29 березня 2014 року завідувач Тернопільської районної державної нотаріальної контори, розглянувши подані ОСОБА_1 документи для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , виявила відсутність правовстановлюючого документу у зв'язку з чим відмовила ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_3 , про що складено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 983/01.30 від 29 березня 2014 року.
Як убачається із наданих на запит суду Тернопільською районною державною нотаріальною конторою матеріалів спадкової справи № 583/2011, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулася дочка ОСОБА_1 . Повідомивши про наявність інших спадкоємців, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_11 . Дочка спадкодавця ОСОБА_2 відмовилася від прийняття спадщини за заповітом. Як вбачається з договору про поділ спадкового майна від 29 березня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про поділ спадкового майна. Згідно договору ОСОБА_1 переходить частка квартири АДРЕСА_2 . Інший спадкоємець - ОСОБА_11 , про якого нотаріусу повідомила позивачка, за оформленням своїх спадкових прав не зверталася. Така інформація відсутня при матеріалах спадкової справи № 583/2011
Також при матеріалах спадкової справи наявна копія договору міни квартири від 12 лютого 1999 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_14 та ОСОБА_15 з іншої сторони, одним із предметів якого була квартира АДРЕСА_2 .
Відтак, проаналізувавши вищенаведене, суд доходить до наступного висновку.
В силу ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до положень ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
За змістом ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
В силу ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тому у даному випадку на момент переходу права власності правовідносини між позивачами та відповідачем підлягають врегулюванню за нормами Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР (в редакції 1963 року).
Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором ст. 128 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 45, ст. 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.
Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (зі змінами та доповненнями), з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, що діяла на час укладення сторонами договору міни квартири, біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.
З огляду на викладене, оскільки сторони договору домовилися щодо всіх істотних умов договору міни та така домовленість підтверджується наявними, дослідженими судом матеріалами справи, при цьому сторони повністю виконали умови укладеного договору міни квартири від 12 лютого 1999 року, який не було нотаріально засвідчено з посиланням на положення ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», договір було укладено з дотриманням вимог діючого на той час законодавства, за спільною згодою сторін та на прийнятних для них умовах, наявні правові підстави вважати договір міни квартири від 12 лютого 1999 року дійсним.
Таким чином, на день смерті спадкодавцю ОСОБА_3 належала на праві власності спірна частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку вона набула у власність, згідно діючого, на день укладення договору міни квартири від 12 лютого 1999 року, законодавства, яке не вимагало нотаріального посвідчення цього правочину та державної реєстрації права власності.
Водночас, укладення договору міни квартири на Тернопільській новій біржі унеможливлюють оформлення позивачкою частки спірної квартири в порядку спадкування за законом.
Отож, до виниклих правовідносин підлягають застосуванню положення книги 6 ЦК України Спадкове право.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
В силу статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина перша статті 1222 ЦК України).
Відповідно до ст. 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.
Як слідує зі статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом, відповідно до ст. 1267 ЦК України, є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
Згідно договору про поділ спадкового майна, посвідченого державним нотаріусом Чопик І.Я., зареєстрованого в реєстрі за № 687, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поділили спадкове майно, саме ОСОБА_1 переходила частки квартири АДРЕСА_2 .
Водночас, позивачці було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на це майно.
Проте суд попередньо встановив, що договір міни квартири за вищевказаною адресою від 12 лютого 1999 року, вчинено сторонами цього правочину згідно діючого на день укладення цього договору законодавства, яке не вимагало нотаріального посвідчення такого правочину та державної реєстрації права власності, а відтак спадкодавець набув у власність спірну частику квартири АДРЕСА_2 .
В силу статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до п. 37 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» - з урахуванням положень ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Відтак, в силу встановлених судом обставин, позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення шляхом визнання за позивачкою права власності на частину квартири, у приватній спільній власності за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку з тим, що позивачка не заявив вимог про розподіл судових витрат, дане питання судом не вирішується.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 200, 206, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Тернопільська районна державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ: 05466080, адреса місцезнаходження: вул. Котляревського, 27, м. Тернопіль, 46003.
Головуючий суддя Герчаківська О. Я.