01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.11.2007 № 46/105
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Куровського С.В.
при секретарі: Василів О.В.
За участю представників:
від позивача: Шкоропад О.В. - довіреність №77 від 30.05.2007 р.
відвідповідача: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.05.2007
у справі № 46/105 (Шабунін С.В.)
за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профікс-Ліга"
про стягнення 23500,00 грн.
Рішенням Господарського суд м. Києва від 07.05.2007 р. в справі №46/105 позов Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ Солом'янського р-ну м. Києва, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Профікс-Ліга” (далі - ТОВ “Профікс-Ліга”, відповідач) про стягнення 23 500,00 грн. був задоволений частково, а саме присуджено:
? стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Профікс-Ліга” в доход державного бюджету України 2 850,00 грн. збитків.
? стягнути з Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва в доход державного бюджету України 28,50 грн. державного мита та 14,31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
? в частині стягнення збитків у сумі 20 650,00 грн. - відмовити.
Не погодившись із зазначеним рішенням позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В доповненнях до апеляційної скарги ДПІ Солом'янського р-ну м. Києва обґрунтовує свої апеляційні вимоги, в яких зазначає, що оскаржуване рішення прийняте без належної оцінки доказів по справі, що призвело до прийняття невірного рішення. Так позивач зазначає, що місцевим господарським судом зазначено, що один із об'єктів Угоди, а саме: павільйон, було знищене внаслідок пожежі, що є непереборною силою і підтверджується Актом Пожежної служби Солом'янського району м. Києва. Однак, при цьому суд не встановив причину виникнення пожежі, що є важливим для визначення непереборної сили.
Також, позивач посилається на п. 8.1. Договору, в якому говориться про те, що у випадку нестачі отриманого майна відповідач зобов'язується сплатити до бюджету в десятиденний строк з дня подання вимоги сум вартості майна, якого не вистачає, за сумами, зазначеними в актах опису, оцінки та передачі на реалізацію майна, що перейшло у власність держави.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу суду не надав.
Ухвалою від 06.07.2007 р. апеляційна скарга прийнята до провадження і призначена до розгляду на 18.09.2007 р.
Розгляд справи через неявку представника відповідача неодноразово відкладався, також неодноразово було запропоновано надати суду докази по справі
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про місце, дату та час судового розгляду відповідач повідомлений належним чином. Будь-яких заяв або клопотань до суду не надходило. Вимоги ухвал суду відповідач не виконав.
Оскільки явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представників за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
На підставі Положення про державну податкову інспекцію у Солом'янському районі м. Києва від 20.02.2004 року, Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.98 № 1340 “Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, та розпорядження ним” між Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю “Профікс-Ліга” було укладено Угоду про зберігання та реалізацію безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави від 14.02.2005 року за № 3/05Д.
Відповідно до п. 2.2. Угоди виконавець зобов'язаний: прийняти майно за місцем його знаходження по-предметно, згідно з актом опису, оцінки та передачі на реалізацію майна, що перейшло у власність держави; забезпечувати власними силами зберігання майна та його споживчих якостей, транспортування та інші дії, необхідні для реалізації майна; здійснювати реалізацію майна відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 р. № 1340 за участю представників податкового органу за цінами, не нижче від визначених у акті опису, оцінки та передачі на реалізацію майна, що перейшло у власність держави; при виникненні розбіжностей у вартісній оцінці майна запрошувати спеціалістів для проведення експертної оцінки майна.
На виконання умов Угоди позивач передав відповідачу згідно акту опису і попередньої оцінки від 03.10.2003 року за № 72 для зберігання майно, взяте ДПІ у Солом'янському районі м. Києва на облік як безхазяйне, а саме: залишки автозаправної станції, що складаються з блок-пунктів в кількості З (трьох) штук, об'ємом 8,0 м. куб. та павільйону на загальну суму 23500,00 грн.
Листом від 05.10.2005 року за № 24 відповідач повідомив позивача про те, що директором вищезазначеного підприємства 14.09.2005 року було виявлено відсутність взятого на облік майна в місці розташування майна на розі вулиць Медової та Повітрофлотського проспекту, 63, а саме: блок-пунктів в кількості 3 (трьох) штук.
Як вбачається з вищезазначеного листа комісією у складі представників ДПІ Солом'янському районі м. Києва, відділу по боротьбі з корупцією та безпеки органів податкової служби ДПА у м. Києві, Солом'янської райдержадміністрації та ТОВ “Профікс-Ліга“ проведено обстеження переданого на відповідальне зберігання майна та підтверджено факт відсутності на місці зберігання частини майна, а саме: відсутність блок-пунктів у кількості трьох штук про що складено акт обстеження від 21.10.2005 року за №14/05.
Листом від 15.05.2006 року за № 19 відповідач повідомив позивача, що павільйон було знищено в результаті пожежі, що зафіксовано в акті Пожежної служби Солом'янського району м. Києва. Дану обставину також підтверджено Актом обстеження ДПІ у Солом'янському районі м. Києва №17 від 29.06.2006 року. Таким чином, позивач вважає, що відповідач в порушення пп. 2.2.2. Договору, не забезпечив схоронність переданого на відповідальне зберігання майна.
В свою чергу, відповідач не погоджується з вимогами позивача в повному обсязі в зв'язку з тим, що павільйон, було знищене в результаті пожежі, що є непереборною силою і підтверджується Актом Пожежної служби Солом'янського району м. Києва. Таким чином і з посиланням на ст. 617 ЦК України, він вважає, що не виконав свого зобов'язання по Угоді в цій частині не за своєї вини.
Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що позовна заява ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва підлягає задоволенню в повному обсязі в зв'язку з наступним.
Проаналізувавши всі умови спірного договору, суд вважає, що він являється Договором комісії. Отже, внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач, укладаючи Договір про зберігання і реалізацію, взяв на себе зобов'язання забезпечити власними силами зберігання майна та його споживчих якостей (п. 2.2.2. Договору); забезпечувати чищення, прасування та дрібний ремонт предметів прийнятих від Замовника (п. 2.2.4. Договору). Тобто, ТОВ “Профікс-Ліга” протягом дії Договору повинне було докладати всіх зусиль для повного збереження переданого йому позивачем майна і всіх його якостей, необхідних для його використання.
П. 1 ст. 1021 ЦК України встановлена відповідальність комісіонера (відповідач) перед комітентом (позивач) за втрату, недостачу або пошкодження переданого йому майна. Таким чином, Комісіонер має відшкодувати комітенту шкоду, заподіяну втратою довіреного майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Дану норму містить і ст. 617 ЦК України.
Відповідач, в своїх запереченнях в суді першої інстанції визнав лише частину вимог позивача, а саме втрату трьох блок-пунктів, об'ємом 8,0 м.3 на суму 2 850 грн. а не 23 500 грн., посилаючись при цьому на експертний висновок, проведений Корольовим В.А. Щодо втрати відповідачем павільйону автозаправної станції, то він стверджує, що має бути звільнений від господарської відповідальності, оскільки втрата сталася через пожежу, що є форс-мажорною обставиною.
Суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання відповідача на ці факти, оскільки відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В даному випадку, товариство “Профікс-Ліга” лише посилається на експертний висновок Корольова В.А. і Акт пожежної служби, щодо причин виникнення пожежі, однак жоден з цих документів суду наданий не був, хоча вони і витребовувались судом в ухвалах по справі.
Одночасно, колегія зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним” № 1340 від 25.08.1998 р., оцінка майна зазначеного в пункті 1 цього Порядку, провадиться комісією. Яка утворюється органом, що здійснив його вилучення, у складі представників державних податкових інспекцій в районах, містах без районного відділу, районах у містах, представників міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій (далі - місцеві податкові інспекції), органів (організацій), що здійснили вилучення майна або зберігають його, фінансових органів (організацій), які здійснюють розпорядження цим майном. У разі розбіжності в оцінці майна між представниками комісії та у випадках передбачених законодавством України і цим Порядком, оцінка провадиться спеціалістами-експертами. З матеріалів справи не вбачається розбіжностей між членами комісії, а тому суд не приймає до уваги висновок експерта.
Також, суд зазначає, що посилання відповідача на відсутність його вини у втраті павільйону через непереборну силу не відповідає вимогам законодавства. Так, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - обставини, які не можуть бути передбачені сторонами при укладанні контракту і проти виникнення яких вони не можуть вжити відповідних заходів. До них відносяться: стихійні лиха (бурі, циклони, повені, землетруси та ін.); війна і воєнні дії, заколот, блокада, безчинства, безпорядки та інші протиправні дії; зруйнування внаслідок дії вибухових пристроїв, які знаходились у землі; радіаційна, хімічна зараженість, ударні хвилі, що виникають при польоті літаків або інших літальних апаратів зі звуковими та надзвуковими швидкостями, інші подібні обставини.
В листі № 19 від 15.2006 р. відповідача до ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва зазначено, що павільйон було підпалено, що свідчить лише про неналежний догляд за майном, яке було довірено відповідачу на зберігання і реалізацію, що є порушенням умов договору. Підпал майна не можна віднести до непереборної сили, оскільки відповідно до ст. 194 Кримінального кодексу України, підпал - це діяння, що заподіяло майнову шкоду, яке тягне за собою кримінальну відповідальність. В разі належного догляду за цим майном, що прямо передбачено пп. 2.2.2. Договору, підпалу не сталося б. До того ж, документи, що підтверджують факт аварії або дії непереборної сили, можуть видаватися місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, органами Міністерства внутрішніх справ України, іншими спеціально вповноваженими на це державними органами, а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, які здійснюють діяльність щодо усунення наслідків аварій, тощо, а відповідач таких документів суду не надав.
Таким чином, відповідач не надав суду доказів, які б спростовували позовні вимоги ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва.
Колегія суддів вважає, що при винесені оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд припустився таких порушень як недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а саме визнав доведеними ті обставини, на які посилався відповідач, хоча той не надав суду належних тому доказів.
Також, суд першої інстанції припустився порушень норм матеріального права, тобто помилково визнавши укладений Договір - договором зберігання, а не договором комісії. Така помилка полягає в тому, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України), а за Договором комісії - одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені. Таким правочином в даній справі є реалізація безхазяйного майна, переданого ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва ПП “Профікс-Ліга”.
Відповідно до ст. 1012 ЦК України, істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. Судом встановлено, що при прийнятті від ДПІ спірного майна, відповідач погодився з тим, що ціна даного майна складає 23 500 грн. В разі, якщо комісіонер вважає, що ціна даного майна зменшилась, він, відповідно до ст. 1017 Цивільного кодексу України, має попередити про це комітента і отримати згоду останнього. Тобто, господарський суд, не прийняв до уваги, що відповідач мав погодити зменшення ціни спірного майна або довести, що він не міг попередньо запитати ДПІ або одержати в розумний строк відповіді на свій запит, а прийняв доводи відповідача без належних про те доказів.
Ст. 104 ГПК України встановлює, що в разі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, суд апеляційної інстанції має скасувати або змінити рішення місцевого господарського суду.
З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва задовольнити.
Рішення Господарського суду м. Києва від 07.05.2007 р. в справі № 46/105 - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Профікс-Ліга” (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9); р/р 260073029 в ПКФ АППБ “Аваль”, МФО 322506, Код 31956547) на користь Держави (р/р: 31117129700010, одержувач УДК у Солом'янському р-ні м. Києва, МФО 820019, банк одержувача УДК у м. Києві, Код 26077951) вартість втраченого майна в сумі 23 500 грн. (двадцять три тисячі п'ятсот грн.), 117,50 грн. (сто сімнадцять грн. 50 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.
Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.
Справу № 46/105 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Кондес Л.О.
Судді Михальська Ю.Б.
Куровський С.В