Провадження № 22-ц/803/488/24 Справа № 197/551/23 Суддя у 1-й інстанції - Шевченко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.
20 лютого 2024 року м.Кривий Ріг
м. Кривий Ріг
справа № 197/551/23
провадження № 22-ц/803/488/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Головуючого судді Тимченко О.О.,
Суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
за участю секретаря судового засідання Бортник В.А.
учасники справи:
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Криворізький районний територіальний центр комплектації та соціальної підтримки
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 197/551/23за заявою ОСОБА_1 ,заінтересована особа: Криворізький районний територіальний центр комплектації та соціальної підтримки, про встановлення факту,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на ухвалу Широківського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2023 року(суддя Шевченко О.В.),постановлену в приміщенні Широківського районного суду Дніпропетровської області,
В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Широківського районного суду Дніпропетровської області з заявою про встановлення факту перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох дітей віком до 18 років.
Ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , роз'яснено право звернення до суду адміністративної юрисдикції.
Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох дітей віком до 18 років, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 посилається на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що підстави для звернення до суду адміністративної юрисдикції відсутні, оскільки заявлені вимоги щодо встановлення факту перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох дітей віком до 18 років не є публічно-правовими вимогами та заява не містить вимог, які б свідчили про наявність публічно - правового елементу, а тому висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є передчасними та такими, що не відповідають положенням ЦПК України. Вважає, що заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства із подальшим вирішенням щодо наявності або відсутності підстав для задоволення заяви.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не надано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник заінтересованої особи Криворізького районного територіального центру комплектації та соціальної підтримки в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з'явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_1 звернувся до суду та просив встановити факт перебування на його утриманні військовозобов'язаного трьох дітей віком до 18 років.
Встановлення факту перебування на утриманні заявника трьох дітей віком до 18 років необхідне для отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону, ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох дітей віком до 18 років, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У справі №287/167/18-ц, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 зазначеної постанови від 30 січня 2020 року зазначила про таке: «33. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. 34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній».
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
У своїй постанові у справі №560/17953/21 (провадження №11-150апп23) від 18 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Також, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту перебування на утриманні, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
У справі, що переглядається, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох дітей віком до 18 років, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Разом з тим враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження №11-150апп23), колегія суддів вважає помилковими наведені висновки суду першої інстанції, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не дослідив всі обставини у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Колегія суддів вважає, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права та є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З огляду на те, що апеляційний суд доходить висновку про скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами, передбаченими процесуальним законом.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Широківського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі № 197/551/23 за заявою ОСОБА_1 ,заінтересована особа:Криворізький районний територіальний центр комплектації та соціальної підтримки,про встановлення факту, скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді Я.М.Бондар
В.П.Зубакова