Провадження № 22-ц/803/242/24 Справа № 215/1113/23 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М.О. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.
20 лютого 2024 року м.Кривий Ріг
м. Кривий Ріг
справа № 215/1113/23
провадження № 22-ц/803/242/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Головуючого судді Тимченко О.О.,
Суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
за участю секретаря судового засідання Бортник В.А.
учасники справи:
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 215/1113/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 червня 2023 року (суддя Камбул М.О.), повне судове рішення складено 03 липня 2023 року,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеною заявою, в обґрунтування якої послався на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Української РСР. 04 липня 1998 року його мати змінила його прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », та було отримано нове свідоцтво про народження. В м. Кривому Розі він в період з 13 листопада 1989 року по 30 серпня 1991 року відвідував дитячий дошкільний заклад №13, розташований за адресою АДРЕСА_1 . В період з вересня 1991 по червень 1995 навчався в Криворізькій загальноосвітній школі № 110 м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Паспорт громадянина України він не отримував у зв'язку з тим, що разом з батьками в 1998 року вони виїхали до Польщі, має карту побиту Польщі. Зазначає, що встановлення факту постійного проживання на території України необхідне для отримання паспорту громадянина України та громадянства.
Просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, включно.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що заявником не надано достатніх доказів, які у своїй сукупності давали би змогу дійти висновку про постійне та безперервне проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року. Крім того,судом зауважено, що заявником не долучено доказів, які б підтверджували відсутність у нього громадянства іншої держави.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що заявником, на його переконання, надано суду першої інстанції достатні та допустимі докази того, що він, станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України. Надані заявником докази, а саме свідоцтво про народження, свідоцтво про зміну прізвища, довідки про відвідування заявником дитячого дошкільного закладу в м. Кривому Розі та навчання у Кривозірзькій загальноосвітній школі, довідка про місце реєстрації заявника, який, станом на 24 серпня 1991 року був зареєстрований у м. Кривому Розі, містять всю необхідну інформацію про щодо предмета доказування та пов'язані з тими обставинами, які підтверджують факт простійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року. Вказує, що чинним законодавством не визначено іншого, крім судового порядку встановлення факту постійного проживання на території України, при цьому суд не надав оцінки наданим заявником доказам а фактично розглянув питання отримання заявником громадянства.
Від Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заінтересована особа заперечує проти задоволення апеляційної скарги заявника, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначає, що судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, із зазначеною апеляційною скаргою не погоджується в повному обсязі, вважає її безпідставною та необґрунтованою.
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з'явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кривому Розі, Тернівському районі, Дніпропетровської області, республіки УРСР, що підтверджується копією свідоцтва про народження виданого 23 жовтня 1987 року, згідно якого в книгу реєстрації актів про народження 14 травня 1985 року внесено актовий запис №574, в якому батьками зазначаються: батько ОСОБА_5 - національність українець, мати ОСОБА_6 - національність українка (а.с.9).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 04 липня 1998 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Тернівської районної ради с. Кривого Рогу Дніпропетровської області, України, прізвище заявника змінено та видано свідоцтво про народження на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, згідно актового запису №574 від 14 травня 1985 року, в якому батьками зазначаються: батько ОСОБА_5 - національність українець, мати ОСОБА_8 - національність українка (а.с.10-11).
Згідно довідки від 06 лютого2023 року №5 виданої директором КЗ ДО ясла-садок №260 КМР, зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідував дитячий дошкільний заклад № 13, розташований за адресою АДРЕСА_1 , з 13 листопада 1989 року по 30 серпня1991 року (а.с.12).
Відповідно до довідки від 30 січня 2023 року №12 виданої В.О. директора гімназії ОСОБА_9 , встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з вересня 1991 по червень 1995 навчався в Криворізькій загальноосвітній школі № 110 м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Україна.
З довідки від 15 лютого 2023 року №12/02-01-21/435 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 09 лютого 1988 по 22 липня 1997 року (а.с.14).
До матеріалів заяви додано фото документу, без перекладу, з відсутністю даних які б встановлювали особу заявника (а.с.15).
За частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано достатніх доказів, які у своїй сукупності давали би змогу дійти висновку про постійне та безперервне проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року. Крім того,судом зауважено, що заявником не долучено доказів, які б підтверджували відсутність у нього громадянства іншої держави.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України.
Осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту.
Осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: заяву про встановлення належності до громадянства України; копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов'язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого2021 року у справі № 522/20494/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, від 20 грудня 2021 року у справі № 499/700/19.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт його постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року та набрання чинності Законом України «Про громадянство України» 13 листопада 1991 року.
Зазначав, що встановлення цього факту необхідно для реалізації права оформити встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» та подальшого отримання паспорту громадянина України.
На підтвердження своїх вимог заявник надав до суду:
- копію свідоцтва про народження виданого 23 жовтня 1987 року, згідно якого в книгу реєстрації актів про народження 14 травня 1985 року внесено актовий запис № 574, в якому батьками зазначаються: батько ОСОБА_5 - національність українець, мати ОСОБА_6 - національність українка (а.с.9).
- копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 04 липня 1998 року відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Тернівської районної ради с. Кривого Рогу Дніпропетровської області, України, прізвище заявника змінено та видано свідоцтво про народження на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, згідно актового запису № 574 від 14 травня 1985 року, в якому батьками зазначаються: батько ОСОБА_5 - національність українець, мати ОСОБА_8 - національність українка (а.с.10-11).
- довідку від 06 лютого 2023 року № 5, видану директором КЗ ДО ясла-садок № 260 КМР, в якій зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідував дитячий дошкільний заклад № 13, розташований за адресою АДРЕСА_1 , з 13 листопада 1989 року по 30 серпня 1991 року (а.с.12).
- довідку від 30 січня 2023 року № 12, видану ОСОБА_10 директора гімназії ОСОБА_9 , якою встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з вересня 1991 по червень 1995 навчався в Криворізькій загальноосвітній школі № 110 м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Україна.
- довідку від 15 лютого 2023 року № 12/02-01-21/435, з якої вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 09 лютого 1988 по 22 липня 1997 року (а.с.14).
Надані заявником докази, на переконання колегії суддів, підтверджують факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Разом з тим, залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/948/18 від 10 квітня 2019 року.
Метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року заявник зазначає необхідність такого судового рішення для можливості реалізації права оформити встановлення належності до громадянства України та подальшого отримання паспорту громадянина України.
При цьому заявник посилався на те, до громадянства інших держав він не отримував.
Разом з тим, заявником надано суду копію свідоцтва про народження, яке складено російською мовою та завірено печаткою Всеволожского района Ленінградської області від 23 жовтня 1987 року (а.с.9), що ставить під сумнів твердження заявника про виїзд лише до Польщі, оскільки копія свідоцтва про його народження подавалася до росії та 23 жовтня 1987 року завірялася компетентними органами рф, при цьому заявник не доводить з якою метою ним подавалось свідоцтво про народження до росії.
Також із дослідження фото документу, що знаходиться на аркуші справи 15, та на яке заявник посилався як на підставу задоволення його заяви вказуючи на те, це карта побиту Польщі, колегією суддів встановлено, що вказаний документ виданий в 2022 році із позначкою з низу вказаного документу "RUS", що об'єктивно викликало сумнів суду першої інстанції та колегії суддів не отримання заявником громадянства іншої держави.
Крім того слід зазначити, що на час отримання вказаної карти побиту в 2022 році, заявник вже був повнолітнім, тому для її оформлення не міг надавати лише свідоцтво про народження для її отримання. Для оформлення карти побиту необхідно надати оригінал і копії дійсного закордонного паспорта; інформацію про наявність роботи у Польщі; документи, що підтверджують наявність коштів для проживання (це може бути довідка про зарплату); квитанція про сплату сервісного збору.
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Разом із тим від встановлення належності до громадянства України необхідно відрізняти процедуру набуття громадянства України за територіальним походженням іноземцями або особами без громадянства.
Оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України є встановлення належності заявника до громадянства України, однак матеріли справи, що свідчить про недоведеність ним належності його до громадянства України, а також враховуючи те, що заявник є громадянином іншої держави, то відсутні підстави для задоволення його заяви та встановлення вказаного факту. Встановлення факту постійного проживання заявника на території України не матиме правових наслідків, оскільки в Україні існує єдине громадянство.
Ухвалення рішення про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року - є одним із складових, необхідних для отримання заявником громадянства України.
Оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України є встановлення належності заявника до громадянства України, однак матеріали справи не містять доказів неотримання заявником громадянства іншої держави, натомість викликають сумнів у тому, що заявником не було отримано громадянство іншої держави, зокрема рф, що свідчить про недоведеність заявником належності його до громадянства України, то відсутні підстави для задоволення його заяви та встановлення вказаного факту. Встановлення факту постійного проживання заявника на території України не матиме правових наслідків, оскільки в Україні існує єдине громадянство.
Виходячи із зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявник не довів належними та допустимими доказами належності його до громадянства України. Тому вимоги заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, є недоведеними.
Такий висновок колегії суддів повністю узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2023 року у справі справа № 756/16751/21, провадження № 61-5793св23.
Доводи апеляційної скарги про те, що надані заявником докази, а саме свідоцтво про народження, свідоцтво про зміну прізвища, довідки про відвідування заявником дитячого дошкільного закладу в м. Кривому Розі та навчання у Кривозірзькій загальноосвітній школі, довідка про місце реєстрації заявника, який, станом на 24 серпня 1991 року був зареєстрований у м. Кривому Розі, містять всю необхідну інформацію про щодо предмета доказування та пов'язані з тими обставинами, які підтверджують факт простійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і задоволення заяви заявника, оскільки до заяви не долучено доказів, які б підтверджували відсутність у заявника громадянства іншої держави.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не надав оцінки наданим заявником доказам а фактично розглянув питання отримання заявником громадянства колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України є встановлення належності заявника до громадянства України, статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Наявність у особи, що подає заяву про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, громадянства іншої держави, та задоволення такої заяви не матиме правових наслідків, оскільки в Україні існує єдине громадянство. В даному випадку наявні в матеріалах справи докази ставлять під сумнів не отримання заявником громадянства іншої держави.
Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги заявника про те, що чинним законодавством не визначено іншого, крім судового порядку встановлення факту постійного проживання на території України, оскільки в даному випадку заявником недоведено його належності до громадянства України. Правові процедури набуття громадянства України та прийняття до громадянства України є відмінними, та, відповідно, потребують встановлення різних фактів.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.О.Тимченко
Судді: Я.М.Бондар
В.П.Зубакова