Провадження № 22-ц/803/2408/24 Справа № 211/783/23 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
20 лютого 2024 року м.Кривий Ріг
Справа № 211/783/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О.
секретар судового засідання - Бортник В.А.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2023 року, яке ухвалено суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 листопада 2023 року, -
У лютому 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
Позовна заява мотивована тим, що, відповідно до укладеного між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 кредитного договору б/н від 18.01.2013 року, ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер та його спадкоємицею є ОСОБА_1
31.08..2022 до спадкоємиці було направлено лист - претензію, але ніяких дій не було виконано.
Станом на дату смерті позичальника, заборгованість перед банком за вказаним кредитним договором становить 9850,16 грн., яку позивач просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 та судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, а також стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності досягнення сторонами кредитного договору згоди про розмір відсотків за користування кредитом. Зокрема, зазначає, що позичальник ОСОБА_2 своїм підписом підтвердив, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, тобто між сторонами було укладено договір приєднання. Позивач зазначає, що позичальник, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. При цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18.01.2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПРИВАТБАНК».
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є правонаступником прав та обов'язків ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованість позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 18.01.2013 року, станом на 01.11.2022 року та на момент смерті ОСОБА_2 , становить 9850,16 грн., яка складається з наступного: 9850,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту в тому числі за простроченим тілом кредиту.
10.05.2022 року позивачем було направлена претензія кредитора до Другої Криворізької державної нотаріальної контори, в якій позивач просив повідомити чи заводилась спадкова справа після померлого боржника, включити його кредиторські вимоги в спадкову масу, повідомити спадкоємців про наявність заборгованості перед банком, повідомити чи зверталися спадкоємці із заявами про прийняття або відмову від прийняття спадщини, повідомити відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті боржника, повідомити відомості про видані свідоцтва про право на спадщину, та про осіб, які такі свідоцтва отримали.
15.08.2022 року банк отримав відповідь від Другої Криворізької державної нотаріальної контори, якою було повідомлено банк, що претензія кредитора щодо кредитних зобов'язань ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та долучена до спадкової справи № 908/2021. Також повідомлено, що з заявами про прийняття спадщини чи про відмову від неї зі спадкоємців ніхто не звертався. Свідоцтва про право на спадщину ще не видавались.
16.08.2022 року на адресу ОСОБА_1 було направлено лист-претензію із вимогою сплатити заборгованість позичальника за кредитним договором.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, суд першої інстанції виходив з про відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення боргу кредитором спадкодавця з ОСОБА_1 , у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю, оскільки, надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що позичальником повернуто фактично використані кошти у повному обсязі, адже до заборгованості за тілом кредиту включено заборгованість, яка нараховувалась шляхом списання відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 36861,95 грн., що не є фактично використаними позичальником кредитними коштами, а тому не підлягає включенню до розміру заборговаості за тілом кредиту. При цьому, позичальником ОСОБА_3 , за період з 18.01.2013 року по 25.05.2021 року, було фактично використано з карткового рахунку кошти на суму 86764,68 грн., внесено на погашення кредитної заборгованості на суму 119700,69 грн., в тому числі 8612,47 грн. банком спрямовано на сплату відсотків за період з 28.02.2013 року по 30.04.2015 року, що не узгоджувалося сторонами, у зв?язку з чим суд дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_2 , станом на день його смерті, боргових зобов'язань за Кредитним договром б/н від 18 січня 2013 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною 5 ст. 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України, у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Отже, за правилами статей 1281, 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У будь-якому випадку підлягає з'ясуванню коло осіб, які не лише визначені в законі або в заповіті як спадкоємці, але й прийняли спадщину у спосіб, визначений законом. Такий висновок зумовлений застереженням статті 1281 ЦК України щодо пред'явлення кредитором вимог лише до тих спадкоємців, які прийняли спадщину.
Такі ж правові висновки зроблені Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 336/5443/16, провадження № 61-34319св18, Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 562/2411/16-ц, провадження № 61-34931св18, Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 279/7765/15-ц, провадження № 61-28853св18, підстав відступити від яких не встановлено.
Як вбачається з матеріалів справи, спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 є відповідачка ОСОБА_1 , яка, на момент смерті ОСОБА_2 була зареєстрвоана разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 , є такою, що фактично прийняла спадщину, й в апеляційному порядку остання рішення суду не оскаржила.
Оскільки, статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, суд першої інстанції вірно перевірив наявність правових підстав для покладення на позичальника ОСОБА_2 обов'язку з повернення сум, заявлених позивачем до стягнення з її спадкоємця.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.01.2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.
Разом з тим, наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскільки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальнику у межах підписаної нею Заяви від 18.01.2013 року, а містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не має правового значення для вирішення даного спору.
Надані ж позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків та неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 2013 рік, до моменту звернення до суду із вказаним позовом - 2023 рік, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику ОСОБА_2 . Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про порядок та умови користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано останньому для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови договору про користування кредитними коштами.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав вважати, що, при укладенні договору з позичальником ОСОБА_2 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживачки про умови кредитування та узгодження зі споживачкою саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
При цьому, слід зауважити, що, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення заборгованості за фактично отриманими та використаними позичальницею коштами, які у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, оскільки, згідно з вимогами частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів уважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
В матеріалах справи міститься виписка за рахунком ОСОБА_2 , яка надавалася позивачем до суду першої інстанції та з якої вбачаються операції за карткою, зокрема, зняття готівкових коштів, придбання товарів, поповнення карткового рахунку (а.с. 23-32).
За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що позичальником повернуто фактично використані кошти у повному обсязі, адже за період з 18.01.2013 року по 25.05.2021 року позичальником було фактично використано з карткового рахунку кошти на суму 86764,68 грн., внесено на погашення кредитної заборгованості на суму 119700,69 грн., в тому числі 8612,47 грн., на сплату відсотків за період з 28.02.2013 року по 30.04.2015 року. Також, починаючи з 31 травня 2015 року по 01 червня 2021 року банк щомісячно нараховував та списував відсотки за користування кредитним лімітом за рахунок кредиту, загальна сума яких становить 36861,95 грн., що не може вважатися наданими позичальнику в користування коштами.
На підставі наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірноговисновку про відсутність правових підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення боргу кредитором спадкодавця з ОСОБА_1 , у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2023 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 лютого 2024 року.
Головуючий:
Судді: