19 лютого 2024 року
м. Київ
справа №120/5176/23
адміністративне провадження № К/990/4056/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі №120/5176/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) у розмірі 100000 грн за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської і Сумської областей за періоди з 07 по 30 квітня 2022 року, з 01 по 31 травня 2022 року, з 01 по 25 червня 2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови №168 у розмірі 100000 грн за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської і Сумської областей за періоди з 07 по 30 квітня 2022 року, з 01 по 31 травня 2022 року, з 01 по 25 червня 2022 року в розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2024 року, позов задоволено.
31 січня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі №120/5176/23.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що учасники справи у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року визначено, що ця справа є справою незначної складності, та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Обставин, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, що підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин третьої, четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 КАС України, немає.
Ураховуючи, що ця справа є справою незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також ця справа становить значний суспільний інтерес). Проте військова частина НОМЕР_1 не навела вмотивованих аргументів, що свідчать про вплив наслідків розгляду цієї справи на судову практику у подібній категорії справ.
Так, вирішуючи цей спір та задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що жоден суб'єкт спірних правовідносин не ставить під сумнів безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах впродовж указаних періодів. Однак із певних причин (об'єктивного чи суб'єктивного характеру) до відповідача не надіслано інформації за встановленою формою та у передбачені строки, як цього вимагає пункт 4 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 31 березня 2022 року № 164-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168» (далі - Наказ №164-АГ), що і стало перешкодою для виплати позивачу додаткової винагороди та причиною порушення його прав на отримання у повному обсязі належних йому сум грошового забезпечення. Водночас суди не погодилися з доводами відповідача, що підставою для нарахування додаткової винагороди є виключно Списки, які мали направлятись військовою частиною, у відрядженні якої перебував позивач. Хоча й такі й мають бути подані, однак не є визначальною чи єдиною підставою для виплати. Суди попередніх інстанцій, установивши, що стосовно позивача наявне бойове розпорядження, датоване 09 квітня 2022 року та довідка, яка підтверджує його участь у бойових діях у вказані періоди, але відповідач не виплатив винагороду, дійшли висновку про протиправну бездіяльність відповідача.
Отже, цей спір вирішувався судами виходячи суто із оцінки доказів у справі, наданих під час його вирішення. Водночас у касаційній скарзі відсутні вмотивовані аргументи на спростування таких висновків судів, а доводи відповідача зводяться до посилань на різну судову практику у подібних спорах та обов'язку Верховного Суду забезпечити сталість і єдність судової практики у такій категорії справ.
Суд також не бере до уваги доводи заявника про те, що справа становить суспільний інтерес, оскільки наявність «суспільного інтересу» як обставина, яка може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).
Отже, аналіз мотивів касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не свідчить про наявність підстав для відкриття провадження у справі за підпунктами «а», «в» частини п'ятої статті 328КАС України, оскільки заявником не наведено вмотивованих аргументів, що дозволили б стверджувати, що формування Верховним Судом висновку щодо застосування певних норм у цій справі, буде мати вплив на права та інтереси спільноти з метою реалізації їхніх прав щодо певного суспільного блага.
Зазначення заявником у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) не є достатнім для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій категорії справ.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі №120/5176/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк Л.О. Єресько