про відмову в залученні до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
20 лютого 2024 р. № 400/717/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши у письмовому провадженні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачівДержавної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001,
провизнання дій протиправними; зобов'язання вчинити певні дії; стягнення недоплачену судівську винагороду,
26 січня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про:
визнання протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо не нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за жовтень, листопад та грудень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн;
зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести перерахунок, нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за жовтень, листопад та грудень 2023 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та встановленого коефіцієнту для відповідного суду з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
стягнення з територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на користь позивача недоплачу суддівську винагороду за жовтень, листопад та грудень 2023 року;
зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області коштів для проведення виплати позивачу недоплачену суддівську винагороду за жовтень, листопад та грудень 2023 року.
Позовні вимоги позивач умотивував тим, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області нараховувало і виплатило йому суддівську винагороду за жовтень-грудень 2023 відповідно до абзацу шостого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», якими установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 гривні. Натомість територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, на переконання позивача, зобов'язане було визначати базовий розмір його посадового окладу судді у 2023 році від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а саме: в розмірі 2684,00 гривні.
13.02.2024 Державна судова адміністрація України подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила суд у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Свою позицію вона обґрунтувала тим, що:
норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього; тому необхідно звертатись до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати; такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і становлять єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді;
розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань; Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів в частині розпорядження бюджетними асигнуваннями з виплати грошового утримання суддів не наділена повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі.
У встановлений судом строк територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області правом на подання відзиву на позовну заяву, а позивач відповіді на відзив Державної судової адміністрації України не скористалися.
Водночас у відзиві на позовну заяву від 13.02.2024 Державна судова адміністрація України заявила клопотання про залучення до участі у справі № 400/717/24 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України. Клопотання умотивовано тим, що:
обов'язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України;
під час формування бюджетного запиту головні розпорядники бюджетних коштів здійснюють обрахунки своїх потреб з суми, яку доведено Міністерством фінансів України до відома; у цій сумі вже закладено розмір прожиткового мінімуму на відповідних рік;
розпорядники бюджетних коштів (Державна судова адміністрація України, її територіальні управління, суди) неуповноважені визначати розмір прожиткового мінімуму, а лише застосовують розмір прожиткового мінімуму, який доведений Міністерством фінансів України до відома; питання виділення з державного бюджету бюджетних коштів вирішується тільки Міністерством фінансів України.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши обставини, покладені в основу клопотання позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Згідно з частиною п'ятою цієї ж статті про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду в справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарг на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Отже, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі за умови, що рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи по суті, може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки таких осіб.
Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 7-рп/29 (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) положення частини першої статті 130 Конституції України, а саме: «У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів», треба розуміти так, що Кабінет Міністрів України зобов'язаний у проекті закону про Державний бюджет України передбачити окремими рядками видатки для кожного суду всіх юрисдикцій і рівнів в достатніх для здійснення правосуддя обсягах, а Верховна Рада України законом повинна визначити такі видатки у Державному бюджеті України.
Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону № 1402-VIII).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Пунктами 3 і 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) встановлено, що головний розпорядник бюджетних коштів:
отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;
затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частинами першою і другою статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до додатків №№ 3 і 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», додатків №№ 3 і 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» і підпункту 2 пункту 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь, а саме: за бюджетною програмою КПКВК 051020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя».
Пунктом 41 розділу VI Бюджетного кодексу України установлено, що:
перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України;
перерозподіл видатків, що здійснюється відповідно до абзацу другого цього пункту та призводить до зміни обсягів видатків судів, погоджується Державною судовою адміністрацією України з Вищою радою правосуддя. У період відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя такий перерозподіл видатків здійснюється Державною судовою адміністрацією України без погодження з Вищою радою правосуддя.
Таким чином, видатки для кожного місцевого суду загальної юрисдикції встановлюються в окремому рядку Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік і головним розпорядником бюджетних коштів за ними є Державна судова адміністрація України, до компетенції якої належить перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за бюджетною програмою КПКВК 051020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя».
У Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України відсутні повноваження щодо збільшення бюджетних асигнувань місцевих судів загальної юрисдикції понад межі, встановлені Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що рішення у цій справі не вплине на права, обов'язки та інтереси Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України, а отже відсутні підстави для їх залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Керуючись статтями 49, 243, 248, 256, 293 КАС України, суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України.
2. Направити учасникам справи копію цієї ухвали.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
4. Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя В.Г.Ярощук