20 лютого 2024 р. № 420/26410/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., при секретарі судового засідання Куц О.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаОдеського окружного адміністративного суду, вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, Одеський район, Одеська область, 65021, Херсонського окружного адміністративного суду, вул. Філатова, 29, м. Херсон, Херсонський район, Херсонська область, 73027, Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01021,
провизнання дій протиправними; стягнення недоотриманої суддівської винагороди за пеірод з 01.01.2021-31.08.2023 в розмірі 686 443,22 грн,
29 вересня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Одеського окружного адміністративного суду, Херсонського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про:
визнання протиправними дії Херсонського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.08.2022, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
визнання протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.09.2022 по 31.08.2023, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» на користь позивача недоотриману суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.08.2023 в сумі 686443,22 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
15.11.2023 позивач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду позовну заяву (уточнену), в якій змінив частково предмет позову, і просив суд:
визнати протиправними дії Херсонського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.08.2022, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яких застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.09.2022 по 31.08.2023, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн;
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Херсонського окружного адміністративного суду, в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення позивачу за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, за період з 01.01.2022 по 31.08.2022, виходячи із встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень;
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Одеського окружного адміністративного суду, в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення позивачу за період з 01.09.2022 по 31.12.2022, виходячи із встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень, за період з 01.01.2023 по 31.08.2023, виходячи із встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривень;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Херсонський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, за період з 01.01.2022 по 31.08.2022, виходячи із встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Одеський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за період з 01.09.2022 по 31.12.2022, виходячи із встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень, за період з 01.01.2023 по 31.08.2023, виходячи із встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривень;
зобов'язати Херсонський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення позивачу за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, за період з 01.01.2022 по 31.08.2022, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів;
зобов'язати Одеський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення позивачу за період з 01.09.2022 по 31.12.2022, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень, за період з 01.01.2023 по 31.08.2023, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривень, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Позовні вимоги позивач умотивував тим, що Херсонський окружний адміністративний суд і Одеський окружний адміністративний суд нараховували йому суддівську винагороду у період з 01.01.2021 по 31.08.2023 відповідно до абзацу шостого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абзацу шостого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і абзацу шостого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», якими установлено, що відповідно у 2021, 2022 і 2023 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 гривні.
Проте, відповідачі у 2021-2023 роках, на переконання позивача, протиправно не визначали базовий розмір його посадового окладу судді від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а саме в таких розмірах: з 01.01.2021 - 2270,00 грн, з 01.01.2022 - 2481,00 грн та з 01.01.2023 - 2684,00 гривні.
Також позивач наголосив на тому, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Тому невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду.
30.11.2023 Одеський окружний адміністративний суд подав до Миколаївського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив аргументовано тим, що:
норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього; розрахунок посадового окладу станом на 01.01.2021, 01.01.2022 і 01.01.2023 розраховувався з розрахункової величини 2102,00 грн відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;
видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів і спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку, тобто Верховною Радою України.
У відповіді на відзив від 05.12.2023 позивач зазначив, що з відзивом на позовну заяву та доводами відповідача він не погоджується.
Одеський окружний адміністративний суд право на подання заперечень, а Херсонський окружний адміністративний суд і Державна судова адміністрація правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 адміністративну справу № 420/26410/23 направлено голові Одеського окружного адміністративного суду для вирішення питання про прийняття розпорядження про передачу адміністративної справи за підсудністю.
Відповідно до розпорядження голови Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 № 7-р/с «Про передачу адміністративної справи № 420/26410/23 до П'ятого адміністративного суду для визначення підсудності» адміністративна справа № 420/26410/23 передана для визначення підсудності до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
13.10.2023 П'ятий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу про підсудність справи № 420/26410/23 Миколаївському окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 головуючим суддею для розгляду цієї справи визначено суддю Ярощука В.Г.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, а також призначено підготовче засідання на 12.12.2023.
12.12.2023 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.01.2024 та про витребування в Одеського окружного адміністративного суду і Державної судової адміністрації України ряду доказів.
20.12.2023 Одеський окружний адміністративний суд подав витребувані докази. Натомість Державна судова адміністрація України витребувані в неї докази (штатні розписи і кошториси Херсонського окружного адміністративного суду на 2021 рік і 2022 рік) не подала, про причини їх ненадання Миколаївський окружний адміністративний суд не повідомила.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 підготовче провадження у справі № 420/26410/23 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2024.
У судове засідання 20.02.2024 учасники справи не прибули, хоча про дату, час і місце його проведення вони були належним чином повідомленні. У позовній заяві та у відповіді на відзив позивач просив розглядати справи без його участі, а Одеський окружний адміністративний суд - у клопотанні від 30.01.2024. Інші учасники справи про причину неявки суд не повідомили.
У зв'язку з цим судове засідання 20.02.2024 суд провів у письмовому провадженні та відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування підготовчого засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснював.
Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до Указу Президента України від 07.12.2009 № 1016/2009 «Про призначення суддів» строком на п'ять років на посаду судді Херсонського окружного адміністративного суду призначено ОСОБА_1 .
Згідно з постановою Верховної Ради України від 21.05.2015 № 479-VIII «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Херсонського окружного адміністративного суду безстроково.
Рішенням Голови Верховного Суду від 22.08.2022 № 386/0/149-22 «Про відрядження судді Херсонського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду» позивача відряджено до Одеського окружного адміністративного суду.
Згідно з наказом голови Одеського окружного адміністративного суд від 29.08.2022 № 15-К/ТР/С суддю ОСОБА_1 тимчасово зараховано до штату суду з 01.09.2022 до прийняття рішення про закінчення його відрядження.
Згідно з архівними відомостями Одеського окружного адміністративного суду № 1 і № 2 та розрахунку річного фонду суддівської винагороди на 2022 і 2023 роки розмір посадового окладу позивача у період з 01.09.2022 по 31.12.2023 залишався незмінним і становив з врахуванням регіонального коефіцієнта 1,25 78825,00 гривень.
На переконання позивача, це свідчить про те, що його посадовий оклад визначався з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн: 30 х ?2102,00 х 1,25 = ?78825,00, де 30 - кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» становить базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду; 1,25 - регіональний коефіцієнт за здійснення правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб; ?2102,00 - розмір прожиткового мінімуму, який було застосовано при нарахування посадового окладу позивачки.
Вважаючи, що Херсонський окружний адміністративний суд і Одеський окружний адміністративний суд зобов'язані були нараховувати у 2021, 2022 і 2023 роках базовий розмір її посадового окладу судді від прожиткових мінімумів для працездатних осіб, які установлені відповідно абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (з 01.01.2021 - 2270,00 грн, з 01.01.2022 - 2481,00 грн та з 01.01.2023 - 2684,00 грн), а не в розмірі 2102,00 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати суддівської винагороди:
враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком;
відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком, водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Оскільки позивач звернувся із адміністративним позовом 29.09.2023 щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.08.2023, тобто у тримісячний строк після відміни вищезазначеного карантину, суд прийшов до висновку, що позивачем дотримано строки звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Що стосується безпосередньо позовних вимог, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до статті 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Отже, Основний Закон України містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, розмір суддівської винагороди визначений Законом № 1402-VIII, який з огляду на свою назву, так і сферу правового регулювання, означену в преамбулі, є законом про судоустрій в значені частини другої статті 130 Конституції України.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду від 11.03.2020 № 4-р/2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Отже, Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Також цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Абзацом п'ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абзацом п'ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і абзацом п'ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено відповідно з 01.01.2021, 01.01.2022 і 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну особу для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, установлено для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Натомість абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в таких розмірах відповідно:
з 01.01.2021 - 2270 грн;
з 01.01.2022 - 2481 грн;
з 01.01.2023 - 2684 гривні.
Відтак між нормами пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, з одного боку, і абзацом п'ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абзацом п'ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і абзацом п'ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з іншого боку, наявна колізія щодо розміру прожиткового мінімуму, який підлягає застосуванню при визначенні базового розміру посадових окладів суддів місцевих судів.
У рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р (ІІ)/2020 наголошено на тому, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають норми Закону № 1402-VIII, як спеціальні норми, а не норми законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і «Про Державний бюджет України на 2023 рік», як загальні норми.
Отже, для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розміри якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), 01.01.2022 (2481.00 грн) і 01.01.2023 (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021, 2022 і 2023 роках, на підставі відповідно абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є неправомірною.
Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21 та від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22.
Відтак нарахування і виплата позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.08.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, є протиправним.
Тому підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання нарахувати та виплату суддівської винагороди, враховуючи допомогу на оздоровлення, позивачу:
Херсонським окружним адміністративним судом за період з 01.01.2021 по 31.12.2021. виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, за період з 01.01.2022 по 31.08.2022, виходячи із встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн;
Одеським окружним адміністративним судом за період з 01.09.2022 по 31.12.2022. виходячи із встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, за період з 01.01.2023 по 31.08.2023, виходячи із встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 гривні.
Що стосується позовних вимог позивача про проведення нарахування та виплату йому суддівської винагороди з утриманням з неї передбачених законом податків і обов'язкових платежів, суд зазначає таке.
Підпунктом 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, як остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Таким чином, суддівська винагорода відноситься до об'єктів оподаткування податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відтак Херсонський окружний адміністративний суд і Одеський окружний адміністративний суд є податковими агентами щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, на суддівську винагороду відповідних суддів.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 351 цього Кодексу (підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Таким чином, нарахування та виплата позивачу недоплаченої суддівської винагороди має бути здійснена із одночасною сплатою передбачених законодавством податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Оскільки право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке виникає у суб'єкта лише в момент його порушення або оспорювання, тому захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Відтак суд прийшов до висновку, що позовні вимоги з утримання з відповідних сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті є передчасними і задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог позивача до Державної судової адміністрації суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 7-рп/29 (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) положення частини першої статті 130 Конституції України, а саме: «У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів», треба розуміти так, що Кабінет Міністрів України зобов'язаний у проекті закону про Державний бюджет України передбачити окремими рядками видатки для кожного суду всіх юрисдикцій і рівнів в достатніх для здійснення правосуддя обсягах, а Верховна Рада України законом повинна визначити такі видатки у Державному бюджеті України.
Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону № 1402-VIII).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Пунктами 3 і 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) встановлено, що головний розпорядник бюджетних коштів:
отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;
затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 30 частини першої статті 2 БК України кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Згідно з частинами першою і другою статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, видатки для кожного місцевого суду загальної юрисдикції встановлюються в окремому рядку Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік і головним розпорядником бюджетних коштів за ними є Державна судова адміністрація України, яка затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Водночас у кошторисі окремого суду встановлюються повноваження щодо розподілу бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання судом своїх функцій у межах, встановлених в окремому рядку для цього суду Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
У Державною судової адміністрації України відсутні повноваження щодо збільшення бюджетних асигнувань місцевих судів загальної юрисдикції понад межі, встановлені Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Суд встановив, що відповідно до додатку № 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», додатку № 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», додатку № 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» і додатку № 7 Закону України «Про Державний бюджету України на 2024 рік» було встановлено видатки на здійснення правосуддя окремими рядками для Херсонського окружного адміністративного суду та Одеського окружного адміністративного суду.
Таким чином, у Державної судової адміністрації України відсутні повноваження щодо збільшення бюджетних асигнувань для Херсонського окружного адміністративного суду та Одеського окружного адміністративного суду в більшому розмірі, ніж це передбачено у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік. Таке збільшення бюджетних асигнувань буде протиправним.
Тому позовні вимоги позивача до Державної судової адміністрації України задоволенню не підлягають.
З огляду на вищевикладене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також він не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Керуючись статтями 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Одеського окружного адміністративного суду (вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, Одеський район, Одеська область, 65062; код ЄДРПОУ: 35118626), Херсонського окружного адміністративного суду (вул. Філатова, 29, м. Херсон, Херсонський район, Херсонська область, 73027; код ЄДРПОУ: 35330156), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ: 26255795) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Херсонського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, у тому числі допомогу на оздоровлення, за період з 01.01.2021 по 31.08.2022, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яких застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні.
3. Визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, у тому числі допомогу на оздоровлення, за період з 01.09.2022 по 31.08.2023, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні.
4. Зобов'язати Херсонський окружний адміністративний суд (вул. Філатова, 29, м. Херсон, Херсонський район, Херсонська область, 73027; код ЄДРПОУ: 35330156) нарахувати та виплатити суддівську винагороду, у тому числі допомогу на оздоровлення, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 (Дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок, а також за період з 01.01.2022 по 31.08.2022, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 (Дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 копійок, з урахуванням раніше проведених виплат.
5. Зобов'язати Одеський окружний адміністративний суд (вул. Фонтанська дорога, 14, м. Одеса, Одеський район, Одеська область, 65062; код ЄДРПОУ: 35118626) нарахувати та виплатити суддівську винагороду, у тому числі допомогу на оздоровлення, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 01.09.2022 по 31.12.2022, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 (Дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 копійок, а також за період з 01.01.2023 по 31.08.2023, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 (Дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні, з урахуванням раніше проведених виплат.
6. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
8. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 20 лютого 2024 року