20 лютого 2024 року м. Житомир справа № 240/34982/23
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" щодо здійснення, у період з 29.01.2020 до 30.04.2021 нарахування йому розміру посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення, з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Державну установу "Бердичівська виправна колонія (№70)" здійснити перерахунок усіх виплачених складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 30.04.2021, шляхом визначення нового розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням, враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням вже виплачених сум та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованим та фактично виплаченим розміром грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 30.04.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження військової служби в період з 29.01.2020 до 30.04.2021 відповідач невірно встановив йому розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати грошового забезпечення в значно меншому розмірі.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено, визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, поновлено пропущений строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
25 грудня 2023 року від позивача надійшло клопотання, в якому просив об'єднати адміністративні справи №240/25544/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та №240/34982/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, в одне провадження.
Ухвалою суду від 26.12.2023 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про об'єднання справ в одне провадження відмовлено.
11 січня 2024 року від представника відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.
12 січня 2024 року від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача.
Ухвалою суду від 17.01.2024 у задоволенні заяви представника Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" відмовлено.
Відповідач у строк, визначений ч.5 ст.162, ч.1 ст.261 КАС України та встановлений ухвалою суду від 22.12.2023 відзив на адміністративний позов не надіслав.
Положеннями статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Відповідачем клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву подано не було.
Частиною 6 статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У період із 01.01.2024 по 05.01.2024 головуюча суддя перебувала у відпустці.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Суд встановив, що позивач проходив військову службу у Державній установі "Бердичівська виправна колонія (№70)".
Наказом начальника Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" №35/ОС-21 від 30.04.2021 позивача звільнено зі служби за власним бажанням (на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію").
Сторонами не заперечується, що протягом 2020-2021 років грошове забезпечення позивача нараховувалося та виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зі змісту довідки Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" встановлено, що посадовий оклад позивача з 01.01.2020 по 31.04.2021 грн становив 4930,00 грн, а оклад за військовим званням - 1270,00 грн.
Не погоджуючись з визначеним розміром посадового окладу та окладу за військовим званням позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України №2011-ХІІ у разі звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно абзацу 3 пункту 14 статті 101 Закону України №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Постановою № 704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова № 103, пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови № 103.
Відтак, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.
Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач після 29.01.2020 продовжував нараховувати позивачу грошове забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018. Отже, відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня календарного року, зокрема у 2020 - 2021 роках.
На звернення позивача відповідач не здійснив відповідні перерахунки та виплату сум грошового забезпечення, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.
Таким чином, за період з 29.01.2020 і до дня звільнення зі служби - 30.04.2021 відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 29.01.2020 по 30.04.2021 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, є протиправними.
З метою відновлення прав, порушення яких установлено за результатами розгляду спору, суд уважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити з 29.01.2020 по 30.04.2021 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на наведене, відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірний характер дій Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)", у зв'язку з чим позовні вимоги слід задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позовні вимоги стосувались виплат сум заробітної плати, з огляду на вказане, позивач, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір", звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, тому помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1073,60 грн не може бути стягнутий з відповідача.
Питання повернення помилково сплаченого судового збору вирішується у порядку статті 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір" шляхом подання до суду особою, яка його сплатила, клопотання про повернення помилково сплаченого судового збору.
Керуючись положеннями статей 72-77, 242-246, 251, 262, 293 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" (вул.Низгірецька,1, м.Бердичів, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13306, ЄДРПОУ: 08563330) щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 29.01.2020 по 30.04.2021 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Державну установу "Бердичівська виправна колонія (№70)" здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 30.04.2021 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IХ, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва