19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 812/6035/12
провадження № 61-13353св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник - головний державний виконавець Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Лаврухіна Юлія Валентинівна,
стягувач - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 15 вересня 2021 року у складі судді Піх Ю. Р. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів
Кухаря С. В., Кочеткової І. В., Полякова О. З.,
у справі за поданням головного державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Лаврухіної Юлії Валентинівни, погодженим із начальником Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Шабалою Ігорем Анатолійовичем, про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Короткий зміст вимог заявника
У серпні 2021 року головний державний виконавець Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Комунарський ВДВС м. Запоріжжя Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро))
Лаврухіна Ю. В. звернулася до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.
Подання мотивоване тим, що на виконанні Комунарського ВДВС м. Запоріжжя Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) знаходиться зведене виконавче провадження, до складу якого входять наступні виконавчі провадження:
- № 50259145 з примусового виконання виконавчого листа № 812/6035/12, виданого 11 серпня 2015 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 11 липня 2012 року. Виконавче провадження відкрито 23 червня 2016 року;
- № 63029813 з примусового виконання виконавчого листа № 333/1564/19, виданого 26 серпня 2020 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 01 серпня 2012 року по 17 березня 2019 року у розмірі 561 674,50 грн та 2 273,15 грн. Виконавче провадження відкрито 22 вересня 2020 року.
З метою виявлення майна та доходів боржника, на які можливо звернути стягнення, державним виконавцем неодноразово надсилались відповідні запити та вживались інші заходи примусового виконання, внаслідок чого встановлено, що боржник пенсію не отримує, рахунків в установі банків не має, рухомим та нерухомим майном не володіє.
Згідно з відповіддю Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи, державним виконавцем було встановлено, що боржник отримує дохід від ТОВ «Прозоре постачання», у зв'язку з чим 07 грудня 2020 року було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яку направлено для виконання на адресу вказаного товариства.
Стягувачу щомісячно перераховуються стягнуті з боржника грошові кошти на підставі постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 07 грудня 2020 року, востаннє згідно з розпорядженням державного виконавця від 09 липня 2021 року № 50259145/2 було перераховано 1 171,59 грн та згідно з розпорядженням державного виконавця від 09 липня 2021 року № 63029813/2 було перераховано 1 368,19 грн.
Також вказував, що боржник та стягувач повідомили державному виконавцю про наявність майна, а саме: земельної ділянки, кадастровий номер 2310100000:03:021:0169, площею 0,0618 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку за цією ж адресою, що належало ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
01 липня 2021 року на адресу відділу боржник ОСОБА_2 надав пояснення, що ним свідоцтво про право на спадщину не було отримано та зареєструвати нерухоме майно немає можливості через відсутність коштів.
Згідно із повідомленням Шостої запорізької державної нотаріальної контри Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Дніпро) від 09 липня 2021 року № 1417/01-16 ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини за законом після померлої ОСОБА_4 , із заявою щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємець не звертався.
Вважаючи, що відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути перешкодою для проведення виконавчих дій щодо виконання рішення суду, державний виконавець просила суд надати дозвіл на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме вказану вище земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та яке за законом має прийняти у спадок боржник ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня
2021 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року, подання залишено без задоволення.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що ініціюючи питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано, державним виконавцем не з'ясовано статусу цього майна та коло спадкоємців.
Також суди виходили з того, що державний виконавець при зверненні з поданням до суду не довів факт того, що у боржника на час звернення до суду недостатньо грошових коштів або рухомого майна, за рахунок яких можна задовольнити вимоги стягувача, що в свою чергу підлягає обов'язковому доведенню, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» передбачено черговість звернення стягнення на майно боржника, відповідно до якої стягнення на нерухоме майно звертається у останню чергу.
При цьому судами враховано, що переважна частина боргу виникла на підставі нарахованої пені, борг по аліментах боржник сплачує шляхом відрахувань 50 % доходу.
Постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що ОСОБА_2 у встановлений законом строк подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, однак не звертається за оформленням свідоцтва про право на спадщину та не вчиняє дій для реєстрації за собою права власності на спадкове майно, при цьому відомості про інших спадкоємців, які б прийняли спадщину, як і про належне виконання боржником рішення суду відсутні, апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що державним виконавцем не з'ясовано статусу спірного майна та можливості права власності на нього, коло спадкоємців.
Апеляційний суд посилався на те, що боржник стверджував, що він має рідного брата, який зареєстрований за місцем відкриття спадщини, а тому вважається таким, що прийняв спадщину. Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 не надав. Інформація щодо наявності інших спадкоємців нерухомого майна після померлої ОСОБА_4 в матеріалах справи відсутня.
Висновок апеляційного суду про наявність іншого спадкоємця (спадкоємців), які мали бути залучені до участі в справі, проте не повідомлялись про заявлені вимоги, є передчасним та ґрунтується на припущеннях.
Вказуючи на недоведеність державним виконавцем факту відсутності іншого майна для виконання судового рішення та порушення черговості звернення стягнення, ОСОБА_2 не зазначає, на яке саме його майно мав звернути стягнення державний виконавець та яке майно чи предмети необхідно реалізувати в першу чергу.
Крім того, ОСОБА_2 не позбавлений права в добровільному порядку виконати рішення суду, яке набрало законної сили, та надати державному виконавцю докази такого виконання.
Апеляційний суд вказаного не врахував та дійшовши висновку, що стягнення на нерухоме майно звертається в останню чергу, не перевірив належність проведення державним виконавцем виконавчих дій, достовірність встановлення належності спірного майна боржнику та надані державним виконавцем докази на підтвердження відсутності у боржника коштів чи іншого нерухомого майна, на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог стягувача.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Комунарського ВДВС м. Запоріжжя Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) залишено без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2021 року у цій справі залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку з приводу того, що державним виконавцем при зверненні до суду не було з'ясовано коло можливих спадкоємців спірного майна і відповідно їх не залучено до участі у справі. При цьому вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно, про яке просить державний виконавець, без залучення усіх заінтересованих осіб призведе до порушення їх прав та інтересів.
Відмова у задоволенні вимог подання з зазначених підстав не позбавляє державного виконавця повторно звертатися до суду з відповідними вимогами з урахуванням наведеного.
Постановляючиухвалу у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення подання.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
20 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на порушення судами норм процесуального права.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій порушили положення статей 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження»,
статті 440 ЦПК України, а тому суди безпідставно відмовили у задоволенні подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що з моменту відкриття виконавчих проваджень та на день розгляду справи судом державним виконавцем було вжито ряд примусових виконавчих дій з метою повного та належного виконання рішень судів, проте примусові виконавчі дії не принесли належного реагування.
Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно і необґрунтовано, всупереч вимогам статті 440 ЦПК України відмовили державному виконавцю у задоволенні його подання про звернення стягнення на успадковане нерухоме майно боржника, не зареєстроване ним в установленому законом порядку, оскільки з матеріалів виконавчого провадження та матеріалів справи відомо, що при виконанні зведеного виконавчого провадження у боржника відсутні кошти для задоволення вимог стягувача на загальну суму 602 196,26 грн та 36 600,83 грн штрафу відповідно до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи інших учасників справи
У грудні 2023 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що на виконанні Комунарського ВДВС м. Запоріжжя Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) знаходиться зведене виконавче провадження, до складу якого входять наступні виконавчі провадження:
- № 50259145 з примусового виконання виконавчого листа № 812/6035/12, виданого 11 серпня 2015 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 11 липня 2012 року. Виконавче провадження відкрито 23 червня 2016 року;
- № 63029813 з примусового виконання виконавчого листа № 333/1564/19, виданого 26 серпня 2020 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 01 серпня 2012 року по 17 березня 2019 року у розмірі 561 674,50 грн та 2 273,15 грн. Виконавче провадження відкрито 22 вересня 2020 року.
З метою виявлення майна та доходів боржника, на які можливо звернути стягнення, державним виконавцем неодноразово надсилались відповідні запити та вживались інші заходи примусового виконання, внаслідок чого встановлено, що боржник пенсію не отримує, рахунків в установі банків не має, рухомим та нерухомим майном не володіє.
Згідно з відповіддю Пенсійного фонду України про осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи державним виконавцем було встановлено, що боржник отримує дохід від ТОВ «Прозоре постачання», у зв'язку з чим 07 грудня 2020 року було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яку направлено для виконання на адресу вказаного товариства.
Стягувачу щомісячно перераховуються стягнуті з боржника грошові кошти на підставі постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 07 грудня 2020 року, востаннє згідно із розпорядженням державного виконавця від 09 липня 2021 року № 50259145/2 було перераховано 1 171,59 грн та згідно із розпорядженням державного виконавця від 09 липня 2021 року № 63029813/2 було перераховано 1 368,19 грн.
У зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів державним виконавцем дані відносно ОСОБА_2 були внесені до Єдиного реєстру боржників, який формується з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Державним виконавцем, з метою повного та фактичного виконання рішення суду, неодноразово було здійснено вихід за адресою боржника, зазначеною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 (востаннє ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в результаті чого встановлено, що боржник за вказаною адресою проживає, майно, на яке можливо звернути стягнення, у боржника відсутнє, про що свідчить акт державного виконавця від 22 квітня 2021 року.
Постановою державного виконавця від 01 квітня 2019 року встановлено тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі та 12 квітня 2019 року винесено постанови про тимчасові обмеження:
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними особами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі (18 грудня 2019 року на підставі пункту 1 частини десятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» вказану постанову було скасовано).
Постановою державного виконавця від 24 вересня 2019 року, у зв'язку з наявним сукупним розміром заборгованості, який перевищував суму відповідних платежів за три роки, накладено на боржника штраф у розмірі 27 486,75 грн, а постановою від 04 листопада 2020 року - штраф у розмірі 9 114,08 грн.
Залишок заборгованості зі сплати аліментам за виконавчим провадженням № 50259145 станом на 01 серпня 2021 року складав 46 285,29 грн.
Залишок заборгованості за виконавчим провадженням № 63029813 складав 555 910,97 грн.
На час апеляційного розгляду справи сума основного боргу по сплаті аліментів знизилася до 36 000,00 грн за рахунок погашення заборгованості боржником.
Боржник та стягувач повідомили державному виконавцю про наявність майна, а саме: земельної ділянки, кадастровий номер 2310100000:03:021:0169, площею 0,0618 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку за цією ж адресою, що належало ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
15 квітня 2021 року згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_4 було встановлено, що даній громадянці на праві власності належало нерухоме майно: земельна ділянка, кадастровий номер 2310100000:03:021:0169, площею 0,0618 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок за цією ж адресою.
01 липня 2021 року боржник ОСОБА_2 повідомив державного виконавця, що свідоцтво про право на спадщину він не отримав та зареєструвати нерухоме майно немає можливості через відсутність коштів.
Згідно з повідомленням Шостої запорізької державної нотаріальної контри Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Дніпро) від 09 липня 2021 року № 1417/01-16 ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини за законом після померлої ОСОБА_4 , із заявою щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємець не звертався.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п'ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що вказуючи на недоведеність державним виконавцем факту відсутності іншого майна для виконання судового рішення та порушення черговості звернення стягнення, ОСОБА_2 не зазначає, на яке саме його майно мав звернути стягнення державний виконавець та яке майно чи предмети необхідно реалізувати в першу чергу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 та від 04 січня 2024 року у справі № 344/16496/17.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1268, частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, неотримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину саме по собі не може перешкоджати виконанню рішення суду, яке набрало законної сили.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 03 червня 2020 року у справі № 2-1799/11, від 11 травня 2021 року у справі № 554/4712/15-ц та від 22 грудня 2021 року у справі № 159/889/21.
З матеріалів справи відомо, що суд апеляційної інстанції витребував матеріали спадкової справи після померлої ОСОБА_4 , відповідно до яких заяву про прийняття спадщини подав ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Матеріали спадкової справи містять, зокрема, довідку про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , місця реєстрації ОСОБА_4 на момент смерті, відповідно до якої станом на 04 квітня 2019 року за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявив про відмову від неї.
Встановлено, що ОСОБА_5 не заявив про відмову від спадщини.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку з приводу того, що державним виконавцем при зверненні до суду не було з'ясовано коло можливих спадкоємців спірного майна, і відповідно їх не залучено до участі у справі. При цьому вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно, про яке просить державний виконавець, без залучення усіх заінтересованих осіб призведе до порушення їх прав та інтересів.
Проте, слід зазначити, що відмова у задоволенні вимог подання з зазначених підстав не позбавляє державного виконавця повторно звертатися до суду з відповідними вимогами з урахуванням наведеного.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 15 вересня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров