07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 343/481/22
провадження № 61-11689св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Пророка В. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - Міністерство оборони України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2023 року в складі колегії суддів Фединяка В. Д., Максюти І. О., Василишин Л. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Заяву мотивовано тим, що з січня 2015 року вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу в приватному будинку на АДРЕСА_1 . Також із ними проживали два її сини від першого шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час їхнього спільного проживання з ОСОБА_3 у них народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Заявниця указувала, що вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, придбали меблі та інше майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, несли спільні витрати з утримання житлового будинку, оплати житлово-комунальних послуг, спільно обробляли огород, а також спільно у вільний від роботи час проводили разом із дітьми дозвілля та відпочинок.
ІНФОРМАЦІЯ_6 під час бойових дій в Україні ОСОБА_3 загинув, що
підтверджується свідоцтвом про смерть.
Заявниця зазначала, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу їй необхідне для спадкування за законом майна покійного ОСОБА_3 та призначення і виплати їй як члену сім'ї загиблого військовослужбовця одноразової грошової допомоги.
Враховуючи викладене, заявниця просила встановити факт проживання разом із ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу у період із січня 2015 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2022 року в складі судді Монташевич С. М. заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з 2015 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу є передусім сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім'ї: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків, які визначені частиною другою статті 3 СК України. У судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт того, що заявниця та померлий ОСОБА_3 проживали однією сім'єю з 2015 року і до дня смерті останнього, разом систематично вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, виховували дітей, дбали про утримання спільного житла. Зазначене свідчить про те, що між ними як жінкою та чоловіком склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, та є підтвердженням факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Указавши в цій справі на те, що заявниця немає іншої можливості, окрім як у судовому порядку встановити факт спільного проживання однією сім'єю без шлюбу з ОСОБА_3 , на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи суд вважав, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки вимога її законна, обґрунтована та доказово підтверджена письмовими доказами, які не викликали сумніву в їх правдивості.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково.
Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2022 року скасовано.
Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито.
Роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, оскільки за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а тому не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд указав, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України виник спір, пов'язаний із доведенням наявності підстав для підтвердження за заявницею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, тому за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин. Суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу і такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
Апеляційний суд констатував, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання її членом сім'ї військовослужбовця ОСОБА_3 , який загинув під час військових дій в Україні, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому апеляційний суд послався на висновки Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підстави касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявниця указує на те, що апеляційний суд надав неправильну оцінку дійсним обставинам справи, не надав оцінки вимогам по суті заяви та не перевірив і не спростував висновки суду першої інстанції. На її переконання, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про існування публічно-правового спору, оскільки метою звернення до суду з відповідною заявою є встановлення факту, що має юридичне значення, а саме проживання заявниці разом із ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період із січня 2015 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , що, на її думку, підтверджено належними та допустимими доказами.
Після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції заявниця звернулася з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу до суду адміністративної юрисдикції, однак у відкритті провадження за її адміністративним позовом їй відмовлено ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року у справі № 300/4254/23.
Метою звернення заявниці до суду у цивільній справі, яка переглядається, є встановлення факту, що має юридичне значення, а саме проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без шлюбу, а не вирішення публічно-правового спору з будь-яким суб'єктом владних повноважень, у зв'язку із чим висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у вересні 2023 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
У відзиві зазначено, що вимоги ОСОБА_1 у цій справі пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу та не пов'язані з будь-якими цивільними правами. Такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці та держави, тому мають бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, як на це вказано у висновках, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року поновлено строк на касаційне оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу з Долинського районного суду Івано-Франківської області.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року поновлено провадження у цій справі після закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Обставини, встановлені судом першої інстанції
Суд першої інстанції встановив, що у березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, у якій просила встановити факт її проживання разом із ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу у період із січня 2015 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно із свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 22 березня 2016 року та серії НОМЕР_2 від 18 вересня 2020 року ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 . Їх батьками записані ОСОБА_8 та ОСОБА_1 . Як зазначила заявниця, вона під час реєстрації народження дітей вказала своє власне прізвище для них, його вказала і для їх батька, хоча останнім насправді є ОСОБА_3 .
В акті обстеження від 27 квітня 2022 року, який складено депутатом Долинської міської ради Івано-Франківської області Зелінським М. В., указано, що зі слів ОСОБА_1 вона є цивільною дружиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та проживала з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд зазначив, що на підтвердження ведення спільного побуту, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонту заявниця надала докази придбання елементів інтер'єру та інших будівельних матеріалів, які використані під час проведення ремонтних робіт їх спільного помешкання, а також спільні фото з ОСОБА_3 та їх дітьми.
Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 26 листопада 2021 року № 247, старшого солдата за контрактом ОСОБА_3 призначено наказом командира 14 окремої механізованої бригади від 26 листопада 2021 року № 314-РС на посаду розвідника розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону.
ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 05 березня 2022 року.
Заповіт померлий ОСОБА_3 не складав, тому спадкування його майна здійснюється за законом.
Суд першої інстанції указав, що заявниця та померлий ОСОБА_3 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без шлюбу з 2015 року і до смерті останнього, разом систематично вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, виховували дітей, дбали про утримання спільного житла. Між ними як жінкою та чоловіком склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, та є підтвердженням факту проживання однією сім'єю без шлюбу.
Встановлені місцевим судом обставини справи суд апеляційної інстанції не перевіряв.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції
Апеляційний суд установив, що вимоги ОСОБА_1 пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Суд вказав, що за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимоги ОСОБА_1 пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Суд зазначив, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України виник спір, пов'язаний із доведенням наявності підстав для підтвердження за заявником певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Суд звернув увагу, що за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Особливості розмежування спорів цивільної та адміністративної юрисдикції
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, можна розглядати будь?які справи, у яких зазвичай хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України у чинній редакції).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно?правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Щодо терміна «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрями діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18, провадження № 14-58цс20 (пункт 19); від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15, провадження № 14-2цс21 (пункт 72).
Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Особливості розгляду справ окремого провадження у цивільному судочинстві
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Щодо юрисдикції розгляду справи, яка переглядається
У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 посилалася на необхідність забезпечення її майнових прав, зокрема її спадкових прав як особи, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а також прав члена сім'ї військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги в разі його загибелі під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
При цьому ОСОБА_1 не посилалася на обставини вирішення питання встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в позасудовому порядку, з ухваленням за його наслідками будь-якого рішення органу державної влади або місцевого самоврядування та виникнення у зв'язку із цим публічно-правового спору за участю заявниці, вирішення якого віднесено до розгляду судів адміністративної юрисдикції.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Такі висновки про застосування норм права викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23. Ці висновки є релевантними для застосування у цій справі.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.
Разом із тим 30 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 287/167/18-ц за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Ємільчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якій заявник просив суд установити факт, що у списку евакуйованих громадян Чорнобильського району Київської області було допущено описку щодо дати народження ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ) ОСОБА_2 , який під порядковим № 69 значиться як ОСОБА_2 , 1952 року народження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) виснувала, що встановлення юридичного факту, який пов'язаний із вирішенням спору із суб'єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії, відповідно до частини другої, пункту 3 частини шостої статті 12, пункту 2 частини першої статті 263 КАС України має розглядатися в спрощеному позовному провадженні як справа незначної складності за правилами адміністративного судочинства.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року, застосувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище релевантній постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) визнала помилковими такі висновки, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, залежно від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Тому Велика Палата Верховного Судув постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) та у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення щодо фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Оскільки у справі, яка переглядається, заявниця не посилалася на прийняття в позасудовому порядку жодних рішень органів державної влади або місцевого самоврядування щодо фактів, які мають юридичне значення, а навпаки, звернулася до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту, який належить встановлювати в судовому порядку за правилами ЦПК України, то є помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Щодо розгляду справи по суті вимог заявниці
Вимоги заявниці зводилися до встановлення факту проживання разом із ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу у період із січня 2015 року до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Суд першої інстанції заяву ОСОБА_1 задовольнив, пославшись на обставини, які встановлені цим судом.
Під час апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції, помилково скасувавши рішення місцевого суду виключно з мотивів непідсудності цього спору суду цивільної юрисдикції та необхідності його розгляду адміністративним судом, не надав аналізу та не перевірив встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи у їх взаємозв'язку із доводами заявниці та запереченнями особи, яка подала апеляційну скаргу.
Зокрема, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які є визначальними для правильного розгляду цієї справи та не перевірив: правильність висновків місцевого суду по суті заяви; правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності спору про право та відсутності підстав для розгляду вимог заявниці в порядку позовного провадження (частина шоста статті 294 ЦПК України); існування чи відсутність передбаченого чинним законодавством позасудового порядку встановлення юридичного факту, який бажає встановити ОСОБА_1 .
За вимогами частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із вимогами частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
СуддіА. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
В. В. Пророк
В. В. Сердюк