07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 638/4539/22
провадження № 61-14676св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 травня 2023 року в складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона та відповідач з 2009 року до 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народивсясин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після фактичного припинення сумісного проживання з відповідачем вона виховує дитину, працює, матеріально забезпечує, займається її моральним та фізичним розвитком. Відповідач проти цього не заперечував та мав можливість безперешкодно бачитись з сином, виконувати свої батьківські обов'язки. Відповідач несистематично надавав сину матеріальну допомогу на задоволення його потреб у вигляді подарунків та розваг. Для забезпечення утримання дитини батьком на постійні основі вона зверталась до суду із заявою про видачу судового наказу на отримання аліментів на дитину.
Після початку військових дій вона разом з дитиною змінила постійне місце проживання та переїхала до м. Тернопіль. З березня 2022 року відповідач зі своєю матір'ю проживає у м. Тернопіль.
16 березня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до поліції та повідомив, що бажає забрати сина до баби у Німеччину. 19 березня 2022 року відповідач обманним шляхом взяв дитину на побачення на вихідні та не повернув, перестав відповідати на дзвінки, змінив номер телефону, після чого вона звернулась до поліції з заявою про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності та оголошення дитини у розшук. 21 березня 2022 року вона звернулась до прикордонної служби та отримала відповідь, що її син перетинав державний кордон на виїзд з України 28 червня 2022 року.
Вказала, що відповідач завжди мав можливість спілкуватись з дитиною, але активної участі у її житті не брав. Єдності у вихованні дитини між сторонами не було, через що виникали суперечки і вона змушена була звертатись до дитячого психолога з метою корекції поведінки дитини підліткового віку. Вона не має проблем зі здоров'ям, на диспансерному обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, працює, має нерухомість, займається вихованням та розвитком дитини. Наголошує, що не чинила жодних перешкод у спілкуванні батька з дитиною.
З огляду на зазначене позивач просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що з врахуванням віку дитини, психологічного стану, прав та інтересів на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримання балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення її місця проживання разом з матір'ю.
Висловлена в судовому засіданні думка дитини, а також представника відповідача про те, що дитина хоче мешкати з батьком, не була узята судами до уваги, оскільки батько дитини не скористався своїм правом та не пред'явив зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дитини разом з ним.
Водночас суди дійшли висновків, що за відсутності заяви батька про визначення місця проживання дитини з ним, відмова у задоволенні позову матері дитини не сприятиме вирішенню спору між батьками щодо дитини та не відповідатиме її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
13 жовтня 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_2 - адвокат Браташ О. О. подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року справа № 345/2844/16-ц, від 14 вересня 2022 року справа № 466/1017/20, від 28 жовтня 2020 року справа № 241/47/19, від 23 грудня 2019 року справа № 648/2062/18, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення, яким визначено місце проживання дитини із матір'ю, ухвалене всупереч інтересам дитини.
Зокрема, суди безпідставно не врахували думку дитини з цього приводу, яка висловився, що під час війни він бажає проживати у безпечних умовах разом з бабусею у Німеччині, а після завершення війни бажає проживати разом з батьком в Україні.
Суди не врахували відсутність психологічного зв'язку між матір'ю та дитиною, що встановлено рішенням Дільничного суду м. Франкфурта-на-Майні від 08 березня 2023 року та у зв'язку з чим визначено спілкування матері та дитини один раз на два тижні у супроводі представника служби у справах молоді.
Суди не врахували, що недоцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю також встановлено органом опіки і піклування в особі Управління сім'ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міськради, оскільки орган не мав можливості вислухати думку самої дитини з цього приводу.
У листопаді 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
В обґрунтування доводів відзиву позивач вказала, що суд може визначити місце проживання дитини лише з одним з батьків, тому дитина не може знаходитися на території іншої держави без батьківського супроводу. Водночас мати дитини також перебуває на території Німеччини, а тому судове рішення, яким місце проживання дитини визначено із нею не суперечитиме інтересам дитини. Відповідач ОСОБА_2 надав до суду неправильний переклад судових рішень Дільничного суду м. Франкфурт-на-Майні від 08 березня 2023 року, який не відповідає дійсності. Суди попередніх інстанцій підставно врахували той факт, що ОСОБА_2 ніколи не проживав із сином. Крім того, незаконне переміщення дитини за кордон зумовлено саме діями батька дитини всупереч волі її матері.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 2009 року до 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після розірвання шлюбу між сторонами дитина залишилась проживати із матір'ю у м. Харкові та часто відвідувала за місцем проживання свою бабусю по батьковій лінії споріднення.
Відповідно до наданої директором Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 довідки від 04 серпня 2022 року № 78-в ОСОБА_3 навчається в зазначеній школі з першого класу, закінчив 6 клас у 2022 році. За час навчання дитина оволоділа навчальним матеріалом на середньому та достатньому рівнях. Школу відвідував регулярно, вміє працювати самостійно, відстоювати власну думку, займається спортом. Мати, ОСОБА_1 , займається навчанням та вихованням сина. Дитина мешкає з матір'ю, яка відвідує батьківські збори, цікавиться поведінкою та контролює сина, підтримує тісний зв'язок з адміністрацією школи та класним керівником.
Згідно із довідкою громадської організації «Запорізька обласна федерація тенісу» від 15 серпня 2021 року ОСОБА_3 був учасником турніру з великого тенісу серед хлопчиків до 12 років, який проходив у м. Запоріжжі, у супроводі матері ОСОБА_1
29 березня 2022 року ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 за заявою матері ОСОБА_1 був зарахований до 6-Б класу Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 11 надано інформацію від 25 липня 2022 року № 125 на тимчасове відвідування цієї школи та 04 червня 2022 року відрахований з числа учнів. Питаннями організації освітнього процесу ОСОБА_3 займалася його мати ОСОБА_1 .
Відповідно до характеристики ОСОБА_1 , наданої 04 серпня 2022 року головою правління ОСББ «Павлове поле», позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживала за вказаною адресою з 2009 до 2022 року, за період проживання скарг від сусідів на неї не надходило, громадський порядок не порушувала, правил, встановлених ОСББ «Павлове поле», дотримувалась, ініціативи членів ОСББ підтримувала. Неконфліктна, привітна, ввічлива, в побуті доброзичлива, суперечок з сусідами не має. Займається вихованням дитини, бере участь у громадському житті житлового комплексу. Разом з ОСОБА_1 проживає син ОСОБА_3 , дитина привітна, комунікабельна, доглянута
ОСОБА_1 не має ознак психічного захворювання, не перебуває на диспансерному обліку з приводу розладів психіки та поведінки
Згідно із рапортом інспектора-чергового Тернопільського РУП ГУ НП в Тернопільській області від 16 березня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до РУП ГУ НП з повідомленням, що його дитина знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з чужим чоловіком, заявник має намір забрати дитину. Заявник не проживає з сином, оскільки з матір'ю розлучені, мати з сином переїхали з м. Харкова, проживають на орендований квартирі. Заявник повідомив, що хоче забрати сина до баби у Німеччину, однак його мати категорично проти.
Відповідно до інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетинав державний кордон на виїзд з України 28 червня 2022 року в пункті пропуску «Ужгород».
Сторони не заперечують, що малолітній ОСОБА_3 на теперішній час проживає у Німеччині з бабою по лінії батька.
У Німеччині також має право на проживання мати дитини ОСОБА_1 .
У матеріалах справи містяться два рішення Дільничного суду м. Франкфурт-на-Майні від 08 березня 2023 року № 456 F5025/23ЕАSО та № 456 F5023/23 UG, якими завершено без судового втручання розгляд заяв ОСОБА_1 про визначення порядку спілкування матері та дитини, а також заборону виїзду дитини за кордон.
Домовленістю між сторонами визначено порядок спілкування матері та сина (кожні два тижня у супроводі представниці у справах молоді).
Крім того, матеріали справи містять протокол закритого судового засідання Дільничного суду м. Франкфурт-на-Майні від 22 лютого 2023 року, де було долучено службову записку представниці для захисту прав та інтересів особи, що потребує опіки.
З цієї службової записки вбачається, зокрема, під час розмов із сторонами склалося відчуття, що у ОСОБА_3 з абсолютною точністю існує більш тісний зв'язок з бабусею. Крім того, ОСОБА_3 боїться, що мати може повернутися з ним до України. Він вважає, що мати перебуває зараз в Німеччині тільки заради нього і власне хоче повернутися в Україну, де проживає її громадянський чоловік.
Представниця служби у справах молоді надала такі пояснення: « ОСОБА_3 по суті описав нам ситуацію, що відбувається, так само як і на заслуховуванні. Нам він ще більше скаржився на стрес під час зустрічей зі своєю мамою, оскільки вона здійснювала на нього тиск. Крім того, він нам чітко сформулював своє бажання будувати своє майбутнє в Німеччині. ОСОБА_3 чітко висловив своє бажання жити разом із бабусею. Крім того, він висловив побоювання щодо того, що під час зустрічі з мамою його можуть вивезти до України».
Управлінням сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради 07 грудня 2022 року було складено висновок № 1407, відповідно до якого орган опіки та піклування у зв'язку із неможливістю з'ясування об'єктивних обставин матеріалів цивільної справи вважає недоцільним визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 173-175).
Згідно з довідкою, виданою начальником відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України від 05 серпня 2022 року № 12/282 ОСОБА_2 , відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69/2022, проходить військову службу за призовом у військовій частині НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , з 22 червня 2022 року по теперішній час (а. с. 85 т.1).
Опитаний в судовому засіданні за допомогою відеозв'язку ОСОБА_3 зазначив, що хоче мешкати з батьком в Україні, але з огляду на війну та перебування батька на військовій службі має бажання залишитися жити із бабою у Німеччині, де є безпечні умови для його життя, навчання.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно із частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої та третьої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:
- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);
- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов'язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов'язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);
- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);
- стан здоров'я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);
- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.
Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19).
Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).
Колегія суддів наголошує, що дитина є суб'єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.
Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
У справі, що переглядається, неповнолітній ОСОБА_3 неодноразово висловлювала думку щодо визначення свого місця проживання.
Так, дитина доводила до відома представниці у справах молоді м. Франкфурт-на-Майні на стрес під час зустрічей зі своєю матір'ю, оскільки вона здійснювала на нього тиск. Дитина чітко сформулювала своє бажання будувати своє майбутнє в Німеччині та жити разом із бабою. Крім того, він висловив своє побоювання щодо того, що під час зустрічі з мамою його можуть вивезти до України.
Колегія суддів враховує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції була заслухана думка ОСОБА_3 щодо визначення його місця проживання.
У судовому засіданні у присутності представника служби у справах дітей по Шевченківському районі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Гладченко Н. О. було опитано неповнолітнього ОСОБА_3 , який зазначив, що на даний час проживає з бабою у Німеччині, навчається у школі. До війни жив з бабою, з матір'ю не жив, був тільки зареєстрований у її житлі та інколи відвідував. Батьки про нього піклуються та наглядають його. У Німеччину його вивіз дід, після того як матір привезла його до м. Івано-Франківська для побачення з батьком. Батько його забрав та повіз до м. Києва, а вже з м. Києва забрав дід та повіз до Німеччини. Баба на цей час вже була в Німеччині. У Німеччині весь час живе з бабою, але з матір'ю бачиться. Забезпечує його баба та батько. Жити хоче з батьком, але він на війні, тому хоче жити з бабою. Окрім того, зазначив, що коли в України ходив до школи мешкав і з матір'ю, і з бабою, оскільки вона мешкала поруч зі школою. До України повертатись не хоче, оскільки там небезпечно і у м. Харкові, і на заході країни.
Після опитування дитини представник служби у справах дітей Гладченко Н. О. зазначила, що дитина відповідала відповідно до її віку, розуміючи питання, на які відповідає.
Колегія суддів враховує, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 неповнолітньому ОСОБА_3 виповнилося 14 років, отже його думка щодо власного місця проживання є визначальною згідно із положеннями частини другої статті 29 ЦК України.
Оскільки дитина висловлює бажання жити з батьком, але враховуючи, що він зараз виконує військовий обов'язок, хоче тимчасово проживати зі своєю бабою по лінії батька ОСОБА_7 за кордоном, суд не може не врахувати цю думку дитини при вирішенні спору і всупереч волі дитини визначити її постійне місце проживання з матір'ю, враховуючи, що наразі дитина перебуває у благополучній атмосфері у родині своєї бабусі, повноцінно розвивається та не зазнає негативного впливу.
Колегія суддів зазначає, що у справі , що переглядається, склалась ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, за взаємним погодженням. Ця ситуація потребує втручання з боку держави і внутрішнє переконання суду, яке ґрунтується на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності зводиться до того, що думку дитини щодо визначення її місця проживання неможливо проігнорувати.
Окрім того, Верховний Суд наголошує, що першочергова увага повинна приділятися не інтересам батьків, а саме інтересам дитини.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.
Тимчасове проживання дитини за кордоном, з огляду на військовий стан в України, не суперечить його інтересам. За свідченням матері дитини вона також має право проживати в Німеччині на законних підставах, отже вона не матиме перешкод у спілкуванні з сином і такий порядок спілкування визначено за спільною згодою.
За таких обставин, виходячи з інтересів самої дитини, а також з огляду на її право бути вислуханою, почутою, а також право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання, врахувавши психологічний стан дитини, зокрема прихильність до батька та баби, проживання з останньою в атмосфері любові, турботи, захисту, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає за доцільне відмовити у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини із матір'ю, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 400, 412, 415-419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 травня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в сумі 2 381,76 гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Р. А. Лідовець О. М. Осіян В. В. Шипович