Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа №711/6583/23
05 лютого 2024 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.
при секретарі Вдовіченко Р.В.,
за участю представника
позивача адвоката Дудника А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 13.03.2023 позивачем надано у позику та відповідачем і ОСОБА_3 , за їхнім проханням та на їхні потреби, отримано 2559536грн., що підтверджується відповідною розпискою. За усною домовленістю, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язувалися повернути ці кошти у строк до 30.04.2023.
В обумовлений строк кошти не були повернуті позивачу і на прохання позивача кошти повернути, вказані особи не відповідають і ухиляються від виконання зобов'язання. Також позивачем було направлено листа-вимогу на адресу відповідача про повернення коштів, але й досі кошти не повернуті. Зазначає, що розписка написана та складена відповідачем (позичальником) є документом, що стверджує про вчинення правочину (договору позики) між позивачем та відповідачем.
Таким чином, позивач просить суд, - стягнути з відповідача на свою користь заборгованості у розмірі 2559536грн. 00коп. та судові витрати.
Ухвалою суду від 20.09.2023 прийнято, відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 20.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Відповідачем через представника подано відзив на позов та заявлене клопотання про поновлення строку для подачі такої процесуальної заяви. Під час розгляду справи судом поновлено строки для подачі відзиву на позов та прийнято його і долучено до справи. Відповідачем зазначено, що позовні вимоги є необгрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами. У розписці позичальники ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали грошову суму від ОСОБА_1 у розмірі 2559536грн.; розписка не містить дат народжень осіб, паспортних даних та або індивідуального податкового номеру осіб, що отримали грошові кошти, тобто розписка не містить обов'язкових реквізитів для ідентифікації особи - осіб боржників, а містить декілька осіб, які, начебто, отримували кошти. Відповідач від позивача жодних грошових коштів не отримував; позивачем не надано пояснень, кому саме були передані кошти - чи ОСОБА_2 , чи ОСОБА_3 , та в яких розмірах.
Крім того, зазначено орієнтовний розрахунок судових витрат: витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 15000грн. Таким чином, просить відмовити у задоволенні позову.
Позивачем подано відповідь на відзив, а також заявлено про поновлення пропущеного строку для подачі такої процесуальної заяви. Під час розгляду справи судом поновлено строки для подачі відповіді на відзив та прийнято її і долучено до справи. Позивач вказує, що не згоден із доводами, які викладені у відзиві на позов; позивач надав у борг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2559536грн., що підтверджується розпискою від 13.03.2023. Оригінал розписки знаходиться у позивача. В обумовлений строк кошти повернуті позивачу не були. Просить позовні вимоги задовольнити.
Заперечення на відповідь на відзив не були подані відповідачем.
В судове засідання позивач не з'явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомив.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити, враховуючи доводи, які викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив. Крім того, зазначив, що на даний час спір між сторонами не врегульований, грошові кошти позивачу відповідачем не повернуті. Стверджує, що відповідач разом із ОСОБА_4 отримали від позивача грошові кошти у борг і розписка підтверджує укладений між ними договір позики. Також зазначив, що незважаючи на те, що дві особи взяли у позивача в борг грошові кошти, позивач вважає за необхідне стягнути їх із з одного боржника - відповідача по справі, враховуючи норми ЦК України. Судові витрати, сплачені позивачем: судовий збір, сплачений при подачі позову у розмірі 13420грн. та витрати на правничу допомогу адвоката, які орієнтовно складають 10000грн., але докази будуть надані відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
В судове засідання відповідач та його представники не з'явились, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомили.
Заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи думку відповідача, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення за таких підстав:
встановлено, що відповідно до розписки від 13.03.2023, оригінал якої знаходиться у позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали суму у розмірі 2559536,00грн. від ОСОБА_1 і зобов'язалися повернути вказану суму в обумовлений термін в повному обсязі.
Слід зазначити, що, незважаючи на заперечення проти позову, факт складання цієї розписки відповідачем не спростовується жодними доказами.
ОСОБА_1 , 13.09.2023 було направлено на адресу ОСОБА_2 рекомендованим відправленням з описом вкладень - листа-вимогу, датованого 22.07.2023, про повернення позичених коштів у розмірі 2559536грн. у семиденний строк після отримання даного листа-вимоги.
Як зазначила сторона позивача під час розгляду справи, грошові кошти ОСОБА_1 не повернуті і до цього часу.
Дана розписка підписана власноручно позичальниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а тому - фактично відбулося укладення договору позики. Факт складання цієї розписки відповідачем не спростовується жодними доказами.
Зазначена вище розписка, що надана позивачу відповідачем та ОСОБА_3 , відповідає вимогам ч. 2 ст. 1047 ЦК України, яка вказує, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Слід зазначити, що у вказаній вище розписці не визначений строк повернення грошових коштів.
Таким чином, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Крім того, відповідно до правових висновків, які висвітлені у постанові Верховного Суду від 18.12.2018 (справа № 686/21857/16-ц), відсутність у розписці запису про зобов'язання повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови у позові, оскільки, складаючи вказану розписку і підписуючи її, відповідач тим самим взяв на себе зобов'язання повернути кошти. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику.
Зазначене дає правові підстави для висновку, що відповідачем по відношенню до позивача порушені вказані вище норми права, а відтак отримані кошти у позику мають бути повернуті позивачу.
Статтею 55 Конституції України та статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в листах, телеграмах або за допомогою електронного або іншого засобу зв'язку. Розписки підписані відповідачем є документом, що стверджує про вчинення правочину між ним та позивачем, тобто сторонами фактично в письмовій формі був укладений договір позики.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Як визначено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно із ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України). Загальні положення про договір визначені розділом ІІ гл. 52 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики, розписка про отримання коштів внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Тобто, договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Правова позиція з цього приводу викладена в постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, від 13.12.2017 у справі №309/3458/14-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, постанові Верховного Суду від 08.07.2019 справа №524/4946/16-ц.
Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно із ст. 525 ЦК України одноособова відмова від виконання зобов'язань і одноособова зміна умов договору не припустимі, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
При цьому, судом враховані висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц.
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк у відповідності з умовами договору та вимогами цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що визначено ст. 610 ЦК України. Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до положень ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Крім того, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором (ч.ч. 1, 2 абз. 2, ч. 4 ст. 543 ЦК України).
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 2 ст. 544 ЦК України).
Під час розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи позивача про те, що ним була надана грошова позика відповідачу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що складена відповідна розписка від 13.03.2023, за якою останні отримали грошові кошти у розмірі 2559536грн. 00коп. Відповідно, у вказаній розписці зазначено розмір отриманих відповідачем та іншою особою грошових коштів та валюта. Сторона позивача стверджує, що станом і на момент подачі позовної заяви до суду і на час розгляду справи, відповідач та ОСОБА_3 борг не повернули, що підтверджується наявністю у нього оригіналу розписки від 13.03.2023.
Враховуючи норми цивільного законодавства, суд вважає, що позивач має право вимоги до одного з позичальників, яким, в даному випадку, є відповідач ОСОБА_2 . Крім того, доводи відповідача, які зазначені у відзиві, про те, що у розписці не вказані паспортні дані позичальників, їхні індивідуальні податкові номери та, в яких долях ними отримані від кредитодавця грошові суми, є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 не спростовані аргументи позивача про те, що грошові кошти, зокрема і ним у борг від ОСОБА_1 не були отримані і, зокрема відповідачем не була складена і підписана розписка від 13.03.2023.
Відповідачем не спростовано наявність заборгованості. Крім того, на час розгляду справи у суду відсутні підтверджуючі дані про те, що договір позики, який оформлений розпискою, визнаний недійсними чи є розірваними.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі. Заперечення проти позову, які викладені відповідачем у відзиві на позов, не спростовують вимоги позивача.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір у розмірі 13420грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією №325616427094 від 13.09.2023.
Таким чином, із відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 13420грн. 00коп.
На підставі викладеного керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 141, 86-83, 259, 268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 , зареєстрований АДРЕСА_2 ) заборгованість у розмірі 2559536грн. 00коп., а також судовий збір у розмірі 13420грн. 00 коп., а всього - 2572956 (два мільйони п'ятсот сімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 00коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений 16.02.2024.
Головуючий: С. М. Позарецька