20 лютого 2024року
м. Київ
справа № 346/552/16
провадження № 51-934ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року,
встановив:
У касаційній скарзі порушується питання про перегляд вказаних судових рішень
у касаційному порядку.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скаргу подано без додержання вимог пункту 4 ч. 2 цієї статті.
Згідно з пунктом 4 ч. 2 ст. 427 КПК касаційна скарга повинна містити обґрунтування заявлених скаржником вимог із відображенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
Проте захисник подала касаційну скаргу без додержання зазначених приписів кримінального процесуального закону, оскільки у переважній більшості не погоджується з установленими судами обох інстанцій фактичними обставинами кримінального провадження, надає власну оцінку доказам та оспорює їх достовірність, а також посилається на неповноту судового розгляду.
При цьому, посилається на невідповідність висновків суду першої
інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, що, на її думку, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставиться питання у касаційній скарзі захисника.
Крім того, захисник посилається на те, що судами обох інстанцій не були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та експерт ОСОБА_9 . Водночас скаржник не вказує, які фактичні дані вказані вище свідки та експерт могли б повідомити, що істотно вплинуло б на результат розгляду цього кримінального провадження та призвело б до ухвалення іншого судового рішення стосовно засудженого.
Також, захисник посилається на необґрунтовану відмову місцевим судом,
з яким погодився суд апеляційної інстанції, у проведенні додаткової судової експертизи. При цьому, не вказує, які конкретно питання сторона захисту бажала поставити перед експертом, чому вони є важливими та могли б, на її думку, призвести до ухвалення іншого судового рішення у цьому кримінальному провадженні.
Захиснику також слід належним чином обґрунтувати, у чому, на її думку, полягає порушення апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки вона посилається на те, що суд апеляційної інстанції за її клопотанням зобов'язаний був повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, однак безпідставно цього не зробив.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Отже, згідно з вищевказаними приписами кримінального процесуального закону обов'язок щодо повторного дослідження обставини, встановлених під час кримінального провадження та доказів виникає у суду апеляційної інстанції лише за конкретних умов, а не виключно за наявності самого клопотання учасника судового провадження про таке повторне дослідження.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, в ній не наведено конкретних обставин,
які зобов'язували б суд апеляційної інстанції здійснити повторне дослідження доказів, а вказівка на те, що колегія суддів апеляційного суду послалася на
висновок комісійної судово-медичної експертизи № 001, безпосередньо його не дослідивши, саме по собі не свідчить про порушення цим судом приписів кримінального процесуального закону, оскільки захисник не вказує, що суд апеляційної інстанції надав іншу оцінку вказаному доказу ніж ту, яку надав суд першої інстанції.
Крім того, у касаційній скарзі вказується на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Так, сторона захисту не погоджується з правовою кваліфікацією вчиненого ОСОБА_4 діяння за ч. 1 ст. 115 КК, однак, зазначаючи судову практику щодо правової кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я особи, не конкретизує свою позицію щодо правової кваліфікації вчиненого засудженим діяння, яка, на її думку, є правильною за встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин.
Таким чином, недодержання захисником вимог, передбачених статтею 427 КПК, є підставою для залишення її касаційної скарги без руху.
Оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам, передбаченим ст. 427 КПК,
колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 429 цього Кодексу залишити скаргу без руху й установити строк для усунення допущених недоліків. Захиснику
також необхідно надати докази дотримання встановленого судом строку усунення недоліків.
Враховуючи викладене, керуючись ч. 1 ст. 429, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Калуського міськрайонного суду
Івано-Франківської області від 21 вересня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року залишити без руху та надати їй строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3