15 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 202/7721/19
провадження № 51-2404 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року у кримінальному провадженні № 12018040660002037 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора залишені без задоволення, а вирок суду - без зміни.
Вироком суду встановлено, що 18 грудня 2018 року, приблизно о 18:30 год. ОСОБА_6 був затриманий відповідно до ст.ст. 260-263 КУпАП за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, екіпажем патруля «Легіон-125», які були вдягнуті у формений одяг співробітників патрульної поліції, мали табельну вогнепальну зброю, пересувались на службовому автомобілі, тобто, знаходились при виконанні службових обов'язків.
Цього ж дня, знаходячись у службовому автомобілі, затриманий ОСОБА_6 , реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, направлений на заподіяння працівникові правоохоронного органу ушкоджень, у зв'язку із виконанням цим працівником службових обов'язків, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, проявляючи неповагу до правоохоронних органів, усвідомлюючи, що ОСОБА_7 , який сидів поруч, є працівником правоохоронного органу та знаходиться при виконання своїх службових обов'язків, умисно наніс головою удар в обличчя ОСОБА_7 , заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судовий розгляд проведено неповно, його вину не доведено, в суді першої інстанції було порушено його право на захист, адже він відмовився від захисника через неналежний захист його прав і просив суд відкласти розгляд для укладення договору з іншим захисником, проте суд безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання. На ці порушення не відреагував суд апеляційної інстанції, який постановив своє рішення за відсутності захисника, а також безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення стаціонарної судової психіатричної експертизи.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений у судовому засіданні підтримав свою скаргу, навів доводи щодо порушень його права на захист у суді першої інстанції, недопустимості доказів у кримінальному провадженні та просив скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
У касаційній скарзі засуджений висловлює доводи щодо неповноти судового розгляду, оскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, які, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість, зазначені обставини ретельно перевірив суд апеляційної інстанції, який надав їм відповідну оцінку.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.
Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.
З матеріалів провадження встановлено, що суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що винуватість ОСОБА_6 доведена поза розумним сумнівом.
Так, суд взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_7 , який розказав про обставини затримання ОСОБА_6 та стверджував, що саме останній завдав умисно удару головою йому в ніс, внаслідок чого потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Свідок ОСОБА_8 підтвердила показання потерпілого, а також пояснила, що в момент події крім неї, потерпілого та обвинуваченого в автомобілі нікого не було. Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , у свою чергу, також підтвердили обставини затримання ОСОБА_6 , звертали увагу на його поведінку під час затримання. Потерпілий та свідки перед початком допиту попереджалися судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, приводилися до присяги, обставин, що ставили би під сумнів показання цих свідків, судами не встановлено.
Крім того, суд першої інстанції дослідив належним чином та поклав в основу вироку дані протоколу огляду службового автомобіля від 18 грудня 2018 року; протоколу огляду місця події від 01 лютого 2019 року; протоколів проведення слідчих експериментів з потерпілим та свідком ОСОБА_8 ; висновок експерта щодо наявності у потерпілого тілесних ушкоджень та ступеня їх тяжкості. Також суд послався у вироку на дані протоколів огляду предмету від 21 грудня 2018 року та 22 лютого 2019 року, де зафіксовано перегляд відеозаписів з камер відеоспостереження, на яких вбачається, як чоловік починає штовхати поліцейську, поруч стоїть працівник поліції ОСОБА_7 , навпроти нього ОСОБА_6 , який штовхає поліцейського і забігає до приміщення магазину «АТБ», після чого бігає по магазину, намагається втекти від працівників поліції та в подальшому затримується ними. Зазначені відеозаписи підтверджують показання потерпілого та свідків щодо обставин події, поведінки обвинуваченого та його затримання.
Судами перевірялися доводи обвинуваченого про те, що працівники поліції умисно вимикали бодікамери для спричинення йому тілесних ушкоджень. Ці доводи не знайшли підтвердження у судових засіданнях, а тому суди визнали їх безпідставними, про що наведено відповідні мотиви в рішеннях.
Так само суди з достатньою повнотою дослідили показання свідка ОСОБА_11 та протокол проведення слідчого експерименту з ним і дійшли переконливого висновку про те, що до цих доказів слід ставитися критично. Свої висновки суди обґрунтували тим, що показання свідка ОСОБА_11 щодо механізму заподіяння тілесного ушкодження нібито цим свідком є суперечливими, не узгоджуються ані між собою, ані з показаннями інших допитаних свідків та доказами у кримінальному провадженні. Його пояснення в судовому засіданні суперечать усім іншим дослідженим судом доказам. Крім того, суди звернули увагу, що під час досудового розслідування ОСОБА_6 будь-яких клопотань про допит свідка ОСОБА_11 не заявляв, про зазначеного свідка вперше стало відомо під час судового розгляду, коли обвинувачений перебував під вартою і знаходився в одній камері зі свідком. За таких обставин суди дійшли переконливого висновку, що наведене свідчить про домовленість між обвинуваченим і свідком, під час сумісного перебування під вартою, з метою уникнення ОСОБА_6 кримінальної відповідальності.
Таким чином, дослідивши всі надані сторонами докази, надавши їм відповідно до вимог ст. 94 КПК України оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення, суд першої інстанції дійшов переконливого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильно кваліфікував його дії.
У свою чергу, апеляційний суд, розглянувши матеріали кримінального провадження в межах своєї компетенції, погодився з таким висновком суду першої інстанції, про що навів в ухвалі відповідно до ст. 419 КПК України докладні мотиви свого рішення. З цими мотивами та висновками погоджується і суд касаційної інстанції.
У касаційній скарзі стверджується про порушення права ОСОБА_6 на захист внаслідок того, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні його клопотання про відмову від захисника, надання часу для укладення угоди з іншим захисником, а також не залучив іншого захисника за призначенням.
Положеннями ст. 20 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Тобто, право на захист передбачає різні форми його реалізації, а залучення захисника - лише одна з цих форм, яка не замінює собою інші.
У той же час, слідчий, прокурор, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Статтею 49 КПК України передбачено, що суддя зобов'язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні, якщо, зокрема, суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що в суді першої інстанції захист прав та інтересів ОСОБА_6 здійснювали різні захисники, з якими він укладав угоди, а також захисники із Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, які були призначені ухвалами суду.
Із захисником ОСОБА_12 обвинувачений ОСОБА_6 уклав угоду самостійно і саме цей захисник представляв його інтереси під час останніх судових засідань у суді першої інстанції, зокрема, на стадії судових дебатів.
Матеріали провадження та аудіозапис судового засідання свідчать, що ОСОБА_6 під час проведення судових дебатів, а саме під час промови прокурора, заявив усне клопотання про відвід захисника ОСОБА_12 . Суд роз'яснив обвинуваченому положення ст. 364 КПК України, якою визначено порядок проведення судових дебатів, а також звернув увагу, що ця стадія судового провадження не передбачає розгляду клопотань та заяв.
При цьому жодних заперечень ані від обвинуваченого, ані від його захисника щодо завершення судового розгляду та переходу до судових дебатів, у тому числі й клопотань про відвід захисника, до початку вказаної стадії судового провадження не надходило. Що стосується непризначення судом безоплатного захисника, то слід звернути увагу на те, що судом для захисту інтересів обвинуваченого неодноразово призначалися захисники з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, від послуг яких він відмовлявся. Крім того, ОСОБА_6 сам є професійним адвокатом, обізнаним зі своїми процесуальними правами та обов'язками.
Крім того, посилання засудженого на ненадання йому можливості виступити в судових дебатах і з останнім словом, спростовується аудіозаписом судового засідання, згідно якого ОСОБА_6 був присутній під час проведення судових дебатів. Захисник ОСОБА_12 , посилаючись на вимоги Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та позицію обвинуваченого, відмовився від висловлювання своєї позиції у судових дебатах. У той же час ОСОБА_6 скористався наданою йому можливістю виступити в судових дебатах, однак виступити з останнім словом відмовився. За таких обставин судами не вбачається порушень вимог процесуального закону та права на захист обвинуваченого.
Так само не вбачається порушення права на захист під час апеляційного провадження.
Згідно матеріалів кримінального провадження, про дату та час апеляційного розгляду захисник був повідомлений належним чином. Проте, в судове засідання не з'явився. Обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував проти розгляду кримінального провадження за відсутності захисника, оскільки він сам є професійним адвокатом. Оскільки участь захисника у даному кримінальному провадженні не є обов'язковою, апеляційний суд здійснив розгляд із дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає порушень права ОСОБА_6 на захист.
Доводи щодо безпідставної відмови апеляційним судом і задоволенні клопотання про проведення судової психіатричної експертизи обвинуваченого спростовуються матеріалами провадження.
Згідно наявних у кримінальному провадженні матеріалів, ОСОБА_6 подав до суду клопотання про проведення щодо нього стаціонарної судово-психіатричної експертизи, до якої долучив акт стаціонарного медичного обстеження. Ухвалою суду від 17 лютого 2023 року було відмовлено в задоволенні клопотання, оскільки встановлений у цьому акті діагноз вказує на особливості характеру та поведінки ОСОБА_6 та не свідчить про наявність у нього психіатричного захворювання. Оскільки апеляційний суд не встановив під час судового розгляду відомостей, які би викликали сумнів щодо осудності чи обмеженої осудності обвинуваченого, то правильно дійшов висновку про відсутність передбачених п. 3 ч. 2 ст. 242 КПК України підстав для призначення експертизи.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3