14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 242/609/23
провадження № 51-5472км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023050000000088, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пустоші Ушацького району Вітебської області Республіки Білорусь, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Селидівського міського суду Донецької області від 30 травня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі положень ст.75 КК УкраїниОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 150 000 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн.
За вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 09 лютого 2023 року о 08:20 год., керуючи автомобілем ВАЗ - 21043, рухаючись по проїзній частині вулиці Козацька (з боку вулиці Лугова в бік вулиці Мостова) в м. Селидове Донецької області, біля будинку № 89, у порушення вимог п.п. 2.3 «б», 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху проявив неуважність до дорожньої обстановки, не відреагував на її зміну, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу транспортного засобу, діючи необережно, на прямій ділянці дороги здійснив наїзд передньою правою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_9 , яка рухалася вздовж правого краю дороги в попутному напрямку. Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.
Дніпровським апеляційним судом за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілої вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 у частині призначеного покарання та звільнення від його відбування скасовано і ухвалено новий вирок від 24 серпня 2023 року.
Цим вироком ОСОБА_8 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК Україниу виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Стверджує про те, що під час апеляційного розгляду не було вручені пам'ятки про процесуальні права та обов'язки, не роз'яснено їх зміст; не було забезпечено сторони якісним відеоконференцзв'язком, а тому у сторони захисту є сумніви щодо придатності технічного носія, на якому зафіксоване судове засідання в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційним судом не були враховані заперечення, які були подані стороною захисту на апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої, й апеляційний суд постановив своє рішення без належного дослідження доказів та матеріалів провадження.
Окрім того вказує, що апеляційним судом належним чином не були враховані всі обставини справи й дані про особу засудженого, які надавали достатні підстави для звільнення його відповідно до положень с. 75 КК України від відбування основного покарання, а саме його каяття, пенсійний вік, добровільне повернення МТСБУ коштів, які вони сплатили на користь потерпілої, його вибачення перед потерпілою, намагання надати потерпілій компенсацію, від якої вона відмовляється.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор та потерпіла заперечили проти задоволення касаційної скарги. Потерпіла просила залишити без зміни вирок апеляційного суду.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в поданій касаційній скарзі сторони захисту не оспорюються.
Доводи захисника про допущення апеляційним судом істотних порушень вимог КПК України, оскільки під час апеляційного розгляду не були вручені пам'ятки про процесуальні права та обов'язки, не роз'яснено їх зміст; щодо неякісного відеоконференцзв'язку, а також про те, що технічний носій, на якому зафіксоване судове засідання в суді апеляційної інстанції, є непридатним для прослуховування, не вбачаються обґрунтованими.
При прослуховуванні технічного носія, на якому зафіксоване судове засідання в суді апеляційної інстанції від 24 серпня 2023 року, встановлено, що головуючим після оголошення складу колегії суддів апеляційного суду в учасників було з'ясовано питання щодо відводів; чи були отримані пам'ятки про права й обов'язки та чи зрозумілий їх зміст; щодо наявності клопотань до початку розгляду провадження. При цьому зі сторони захисту було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи чеків про сплату потерпілій коштів, яке було задоволено.
Після цього головуючий доповів матеріали провадження, суть апеляційних вимог. На запитання головуючого кожний із учасників висловив думку про своє ставлення до поданих апеляційний скарг, надав пояснення, в яких зокрема захисник та засуджений ОСОБА_8 просили залишити без задоволення апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої. Також усім учасникам, в тому числі і засудженому ОСОБА_8 , була надана можливість виступити у судових дебатах. ОСОБА_8 також мав можливість звернутися до суду з останнім словом.
Тобто учасники кримінального провадження чули всі запитання головуючого, надавали відповіді на них, надавали свої пояснення, виступали в судовому засіданні, а невисока якість звуку у деяких місцях запису не може свідчити про порушення п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України.
Крім цього, вбачають необґрунтованими й доводи про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином докази та матеріали провадження, не врахував заперечення сторони захисту на апеляційні скарги, оскільки апеляційний суд скасував вирок місцевого суду лише в частини основного покарання та звільнення від його відбування, постановивши в цій частині новий вирок. При цьому апеляційний суд не надавав іншої оцінки окремим доказам щодо винуватості особи, прийшовши до висновку про необґрунтованість позиції місцевого суду в частині призначення основного покарання та звільнення від його відбування.
Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що апеляційним судом не були допущенні істотні порушення вимог КПК України під час розгляду кримінального провадження, які можуть бути підставою для скасування вироку апеляційного суду.
Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими.
Відповідно до положень статей370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор та представник потерпілої подали апеляційні скарги, в яких на обґрунтування своїх позицій щодо незаконності вироку виклали змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м'якості призначеного покарання, та просили скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання, яке потрібно відбувати реально.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) КК України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких. Окрім цього судом взято до уваги, що ОСОБА_8 грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, скоїв наїзд на потерпілу, яка рухалася вздовж правого краю дороги в попутному напрямку, а також враховані наслідки, які настали від вчиненого кримінального правопорушення, а саме спричинення потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, в результаті чого вона померла.
При цьому суд апеляційної інстанції, зваживши на зазначені обставини в їх сукупності, із урахуванням тих доводів, які також наведені і в касаційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому основного покарання ближче до мінімальної межі санкції, яке потрібно відбувати реально, мотивувавши належним чином своє рішення, та обґрунтовано визнав неможливим застосування щодо ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.
З огляду на викладене переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначення покарання та справедливості обраного заходу примусу стороною захисту у касаційній скарзі не наведено.
Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав для скасування чи зміни вироку апеляційного суду, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, не вбачається.
Що стосується доводів про те, що апеляційним судом не були враховані заперечення, які були подані стороною захисту на апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої, то, як убачається з матеріалів провадження, вони містяться у справі (т. 1 а.с. 112-113), зазначені у вироку апеляційного суду (т. 1 а.с. 136) й були оцінені судом.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.
Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд,
ухвалив:
Вирок Дніпровського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3