65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________УХВАЛА
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"19" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/585/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І., розглянувши заяву про забезпечення позову Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” (вх.№2-249/24 від 16.02.2024р.)
подану у справі № 916/585/24
за позовом Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” (39610, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Свіштовська, буд. 3; код ЄДРПОУ 00152307)
до відповідача - Акціонерного товариства «Одеснафтопродукт» (65039, м. Одеса, 2-й Артилерійський провулок, буд. 6; код ЄДРПОУ 03482749)
про стягнення 2206768,91 грн.
16.02.2024р. Публічне акціонерне товариство „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Одеснафтопродукт», в якій просить суд стягнути з останнього грошові кошти у розмірі 2206768,91 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №574/2/2118 від 27.08.2021 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.
Зокрема, позивач вказує, що за умовами п. 1.1, п. 2.2 вказаного договору ПАТ „Укртатнафта” (постачальник) взяло на себе зобов'язання поставити товар - бензол нафтовий в кількості 400 метричних тон (+/- 10%), а АТ «Одеснафтопродукт» (покупець) - прийняти та оплатити його. Строк поставки товару - серпень 2021 року (п. 3.2 договору).
В п. 4.1, п. 4.2 договору визначена попередня ціна товару в сумі 30 557,09 грн. за одну метричну тонну та попередня загальна вартість товару, яка складає 12 222 835,20 грн. з ПДВ.
Згідно п. 4.4, п. 4.5 договору кінцева ціна товару розраховується після поставки товару покупцем за межі митної території України шляхом підписання сторонами додаткової угоди, яка складається протягом 5 робочих днів від дати закінчення місяця, в якому здійснювалось вивезення АТ «Одеснафтопродукт» товару за межі митної території України.
За ствердженнями позивача, на виконання умов договору ПАТ «Укртатнафта» здійснило поставку бензолу нафтового в кількості 400 тон на умовах EXW-резервуари ПрАТ «Чорноморський паливний термінал», що документально підтверджується актом приймання-передачі від 27 серпня 2021 року, підписаним покупцем і постачальником та погодженим ПрАТ «Чорноморський паливний термінал».
Також після вивезення товару за межі митної території України згідно коносаменту від 03.09.2021р. ПАТ «Укртатнафта» та АТ «Одеснафтопродукт» підписали додаткову угоду №1 від 01 жовтня 2021 року, де встановили ціну однієї метричної тони товару в сумі 28313,99 грн. з ПДВ.
Як зазначає позивач, у зв'язку із зміною ціни товару ПАТ «Укртатнафта» та АТ «Одеснафтопродукт» 01 жовтня 2021 року підписали Акт коригування ціни до акту приймання-передачі від 27.08.2021р., згідно якого зменшили вартість поставленого товару на 897240,00 грн з ПДВ. Відтак, остаточна вартість поставленого бензолу нафтового склала 11325595,20 грн. (12222835,20 - 897240,00).
Відповідно до п.5.1.2 договору кінцевий (балансовий) платіж за товар, який був поставлений (вивезений) за межі митної території України, сплачується покупцем протягом 365 днів від дати закінчення місяця, в якому здійснювалось вивезення Товару.
Наразі позивач вказує, що за змістом додаткової угоди №1 вивезення товару відбулось згідно коносаменту від 03 вересня 2021 року, отже останнім строком оплати було 01 жовтня 2022 року.
Однак, за ствердженнями позивача, в порушення положень договору, 02 листопада 2021 року АТ «Одеснафтопродукт» здійснило лише часткову оплату товару в розмірі 9313992,58 грн., що підтверджується банківською випискою. У зв'язку з цим заборгованість АТ «Одеснафтопродукт» за договором поставки № 574/2/2118 від 27.08.2021 перед ПАТ «Укртатнафта» станом на момент подання позову складає 2011602,62 грн. (11325595,20 грн. - 9313992,58 грн).
При цьому позивач посилається на п. 9.6 договору, згідно якого договір діє до 26.02.2023р., а в частині розрахунків - до повного їх завершення.
Так, позивач вказує, що 13.04.2023р. ПАТ «Укртатнафта» повторно направило неоплачений в повному обсязі рахунок з актуальними банківськими реквізитами №90821147 від 01.10.2021р., що документально підтверджується описом вкладення з накладною та поштовою квитанцією.
Крім того, ПАТ «Укртатнафта» направило АТ «Одеснафтопродукт» претензію №14/05-304 від 01.02.2023р. з вимогою перерахувати суму заборгованості 2011602,62 грн. по договору №574/2/2118 від 27.08.2021р., проте відповіді не отримало.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також пені у розмірі 0,03%. При цьому позивач посилається на п. 6.6 договору, в якому визначено, що у випадку порушення покупцем строків здійснення платежів покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню в розмірі 0,03% від несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний календарний день прострочення. Таким чином, позивач вважає, що АТ «Одеснафтопродукт» має сплатити ПАТ «Укртатнафта» в даному випадку, виходячи з умов договору, з урахуванням всього терміну прострочення інфляційні витрати в сумі 194 341,45 грн. та пеню в розмірі 824,84 грн., розрахунок яких додано до позову. При цьому позивач зауважує, що датою виникнення заборгованості в загальній сумі 2011602,62 грн. є 01.10.2022р.
Разом із позовною заявою ПАТ «Укртатнафта» подано до Господарського суду Одеської області заяву про забезпечення позову (вх.№ 2-249/24 від 16.02.2024), відповідно до якої заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах та належать Акціонерному товариству «Одеснафтопродукт» в межах суми позову в розмірі 2206768,91 грн.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ПАТ «Укртатнафта» вказує, що загальна сума заборгованості АТ «Одеснафтопродукт» перед ПАТ «Укртатнафта» становить 30346514,04 грн., що підтверджується довідкою Управління бухгалтерського та податкового обліку від 31.01.2024р. При цьому 02.02.2023р. ПАТ „Укртатнафта” направляло претензію №14/05-304 від 01.02.2023р. з вимогою перерахувати суму заборгованості за договором №574/2/2118 від 27.08.2021, а також за всіма іншими заборгованостями, проте відповіді не отримало. Крім того, 13.04.2023р. ПАТ «Укртатнафта» повторно направило всі неоплачені АТ «Одеснафтопродукт» рахунки, в т.ч. рахунок №90821147 від 01.10.2021р. по договору №574/2/2118 від 27.08.2021, що документально підтверджується описом вкладення з накладною та поштовою квитанцією, які й на даний час залишаються неоплаченими. Вказані обставини, на думку позивача, достовірно свідчать про те, що АТ «Одеснафтопродукт» не має наміру виконувати наявні перед заявником грошові зобов'язання з огляду на його свідоме протиправне ігнорування виконання зобов'язань. Так, позивач вказує, що навмисне ухилення відповідача від погашення простроченої заборгованості та подальше зволікання з забезпеченням дієвого захисту майнових інтересів заявника призведе до утворення безнадійної заборгованості, створює передумови неможливості виконання ПАТ «Укртатнафта» власних грошових зобов'язань перед контрагентами.
Також позивач зазначає, що 06.11.2022 на виконання рішення засідання Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України у зв'язку із військовою необхідністю, відбулося примусове відчуження у власність Держави акцій стратегічно важливих підприємств, серед яких є ПАТ «Укртатнафта». Вилучені акції набули статусу військового майна, а їх управління було передано Міністерству оборони України. Відповідне повідомлення було розміщено на офіційному сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та доступне у відкритому доступі за посиланням https://www.nssmc.gov.ua/vidchuzhennia-aktsii-komisiia- skhvalyla-rishennia-shchodo-zmin-v systemi-depozytarnoho-obliku/.
Головною причиною вилучення корпоративних прав ПАТ «Укртатнафта» на період дії воєнного стану стала потреба Міністерства оборони України у бензинах, дизельному та авіаційному пальному, єдиним виробником яких є ПАТ «Укртатнафта». Основним видом діяльності ПАТ «Укртатнафта» є переробка нафти, що відповідно до Порядку віднесення об'єктів до об'єктів критичної інфраструктури (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 №1109), є підставою для віднесення такої діяльності до сектору критичної інфраструктури. Відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 07.09.2022 №1-ДСК «Про затвердження Переліку об'єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору критичної інфраструктури» - ПАТ «Укртатнафта» віднесено до об'єктів критичної інфраструктури.
Поряд з цим позивач вказує про неодноразове нанесення російською федерацією ракетних обстрілів по технологічним об'єктам ПАТ «Укртатнафта», в результаті чого робота підприємства була зупинена в аварійному режимі. Наразі позивач зауважує, що в період воєнного стану ПАТ «Укртатнафта» є єдиним нафтопереробним заводом України, який переробляє нафтову сировину, яка, в свою чергу добувається ПАТ «Укрнафта». Зупинення діяльності заводу мало б також наслідком зупинення видобування нафти ПАТ «Укрнафта», оскільки в умовах воєнного стану не має можливості експортувати сировину за кордон. Тобто, на даний час перед ПАТ «Укртатнафта» стоїть питання критичної важливості щодо винайдення грошових коштів для проведення ремонтних робот та відновлення роботи підприємства, для чого позивач вважає за необхідне вжити усіх, передбачених законодавством заходів, з метою досягнення більш вірогідного шансу стягнути заборгованість з боржників підприємства.
Як зазначає позивач, вказані обставини приймаються до уваги судами різних інстанцій в результаті роботи ПАТ «Укртатнафта» по вжиттю заходів по стягненню дебіторської заборгованості. До того ж позивач зазначає, що з ухвали Львівського апеляційного суду від 08.05.2023 у справі № 463/658/23 позивач дізнався, що Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.01.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України. В ухвалі суду зазначається, що попередніми посадовими особами ПАТ "Укртатнафта" у змові з окремими акціонерами товариства впродовж 2022 року системно виводились кошти підприємства та нарощувалась безнадійна дебіторська заборгованість шляхом укладення непрозорих договорів на поставку продукції та надання послуг з комерційними структурами, серед яких є відповідач.
З огляду на викладене, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Розглянувши заяву ПАТ «Укртатнафта» (вх.№2-249/24 від 16.02.2024р.) про забезпечення позову та дослідивши матеріали позовної заяви, суд зазначає наступне.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Однак, положення зазначеної норми пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень статті 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Зі змісту наведеного вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Більше того, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 р. у справі № 917/1390/17.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Необхідною умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача (відповідачів) на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.
Таким чином, в ухвалі про вжиття заходів до забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Суд зазначає, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Наведена правова позиція викладена і у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 року у справі № 904/2285/19.
Зі змісту заяви вбачається, що позивач, вказуючи про наявність у відповідача заборгованості за спірним договором поставки, а також іншої заборгованості, яка не є предметом спору, вважає, що це є ухиленням відповідача від виконання зобов'язань.
Між тим, на думку суду, наведені заявником обставини не є достатньою підставою вважати імовірним утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття судом запропонованих заявником заходів. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо), однак про такі дії відповідача позивач не зазначає у поданій заяві. Тому суд вважає, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання зобов'язань без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Також суд наголошує, що для застосування певного виду забезпечення позову не достатньо лише зазначення в заяві про забезпечення позову лише про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є саме підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Проте, у поданій заяві позивачем не наводиться жодних обставин, не зазначається про жодні дії відповідача, які свідчитимуть про неможливість виконання рішення суду у разі його задоволення. Позивачем в заяві про забезпечення позову не наведено достатньо обґрунтованого припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
При цьому, суд наголошує, що допущене відповідачем невиконання своїх зобов'язань, передбачених спірним договором поставки №574/2/2118 від 27.08.2021 дає підстави позивачу звернутися до суду з позовною заявою про захист своїх прав у разі їх порушення, проте таке невиконання в жодному разі не свідчить про будь яку ймовірність вчинення відповідачем дій, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
До того ж, посилання заявника на те, що відповідач уникає виконання взятих на себе також інших грошових зобов'язань, що не є предметом спору, не є підставою вважати, що АТ «Одеснафтопродукт» фактично може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Натомість для застосування судом заходів забезпечення позову заявнику необхідно навести у поданій заяві конкретні обставини та зазначити про конкретні дії відповідача, які свідчитимуть про вчинення відповідачем дій, які можуть призвести у майбутньому до неможливості виконання рішення суду у разі його задоволення, а також довести зазначені обставини відповідними доказами.
Відтак, на думку суду, наведені позивачем обставини не є достатньою підставою вважати імовірним утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття судом запропонованих заявником заходів. Наразі заявником не надано жодних доказів на підтвердження свого припущення щодо можливості вчинення відповідачем дій, що істотно ускладнять або унеможливлять виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення заявленого позову, зокрема доказів вчинення відповідачем дій з реалізації наявного у нього майна або направлених на виведення грошових коштів. Так, обов'язок доведення наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову покладено чинним ГПК на заявника. Однак, заявником наявність цих обставин не доведено суду.
Згідно частин 2, 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вказаного, суд не вбачає достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не свідчить про ймовірне ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення заявленого позову.
При цьому, посилання позивача на обставини щодо ролі ПАТ «Укртатнафти» як об'єкту критичної інфраструктури під час воєнного стану суд вважає в даному випадку такими, що не свідчать про наявність достатньо обґрунтованих підстав для вжиття заходів забезпечення позову за приписами ст. 136 ГПК України шляхом накладення арешту на майно і кошти відповідача. Також суд вважає недоцільними у даній справі посилання позивача про врахування судами різних інстанцій вказаних обставин під час розгляду дій ПАТ «Укртатнафта» по вжиттю заходів по стягненню дебіторської заборгованості з різних юридичних осіб.
До того ж, суд вважає безпідставними посилання позивача на ухвалу Львівського апеляційного суду від 08.05.2023 у справі № 463/658/23 про залишення без змін ухвали Личаківського районного суду від 31.03.2023 стосовно арешту майна ТОВ «Інтекс Інвест» та ТОВ «Лівайн Торг» в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.01.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 209, ч. 3 ст. 212 КК України. Адже, посилання в ухвалі апеляційного суду на розслідування факту системного виведення коштів з підприємства та нарощування безнадійної дебіторської заборгованості колишніми посадовими особами ПАТ "Укртатнафта" у змові з окремими акціонерами товариства впродовж 2022 року шляхом укладення непрозорих договорів на поставку продукції та надання послуг з комерційними структурами, серед яких є відповідач, ніяким чином не впливає на оцінку судом обставин у спірних правовідносинах. Тим більш, вказані обставини не входять в предмет доказування обставин щодо наявності або відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даному спорі.
За таких обставин, господарський суд, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів ПАТ «Укртатнафта» щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, вважає подану ПАТ «Укртатнафта» заяву про забезпечення позову необґрунтованою, у зв'язку з чим господарський суд вважає, що така заява не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.136, 137, 140, 234, 235
Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” (вх.№2-249/24 від 16.02.2024р.) - відмовити.
Ухвала набрала законної сили 19.02.2024 року
та може бути оскаржена в апеляційному порядку ст. 256 ГПК України.
Суддя Ю.І. Мостепаненко