"13" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4011/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/4011/23
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, б.154, код ЄДРПОУ 33908322)
до відповідачів 1. Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, код ЄДРПОУ 04056919); 2. Комунального підприємства “МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ” (65031, м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 3, код ЄДРПОУ 31185820)
про стягнення 134 515,90грн.
Представник:
Від позивача: Данилова С.А. довіреність;
Від відповідачів: 1. Голуб А.С. самопредставництво;
2. Беліков Д.Л. самопредставництво;
Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Арсенал Страхування” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою Виконавчого комітету Одеської міської ради та до Комунального підприємства “МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ” про стягнення 134 515,90грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.09.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/4011/23 в порядку спрощеного позовного провадження.
07.11.2023р. за вх. №40105/23 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв'язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити.
13.11.2023р. за вх.№41241/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Представник відповідач 2 в судове засідання з'явився, відзив на позов не надав проте надав усні пояснення, згідно яких позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв'язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
25.07.2020 року між Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “Арсенал Страхування” та ОСОБА_1 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №723/20-Т/О згідно якого ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» взяло на себе зобов'язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Infiti QX50 », д.н. НОМЕР_1 , його окремих складових частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
Як вказує позивач, 19.07.2021 року, на автостоянці пляжу Малібу в м. Одесі, в наслідок падіння дерева було пошкоджено автомобіль «Infiti QX50 », д.н. НОМЕР_1 .
Відповідно до рахунків СТО, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Infiti QX50 », д.н. НОМЕР_1 склала 134 515,90 грн.
На підставі умов договору ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» виплатило страхове відшкодування в розмірі 134515,90грн.
Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Арсенал Страхування” наголошує, що відповідачі несуть відповідальність за незадовільних стан придорожніх насаджень в районі автопарковки пляжу Малібу в тому числі і на ділянці, де сталася пригода.
Як зазначає позивач, оскільки він виплатив потерпілій страхове відшкодування за пошкодження автомобіля «Infiti QX50 », д.н, НОМЕР_1 , то до нього перейшло право вимоги суми виплаченого страхового відшкодування до відповідача.
За посиланнями позивача, відповідно до листа-відповіді КП Одеської міської Ради «Узбережжя Одеси» № 958 від 21.10.2021 року КП «МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ» є постійним користувачем земельної ділянки, на якій сталася вищезазначена подія, з урахуванням чого 29.10.2021р. він направив на адресу КП «МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ» претензію за вх. № 211021-2730.р на суму 134 515 90 грн. Проте відповідна претензія була залишена відповідачем 2 без відповіді та задоволення.
Отже, посилаючись на вищенаведені обставини, Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Арсенал Страхування” звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом про стягнення з відповідачів грошових коштів в сумі 134 515,90 в порядку суброгації.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. (частину третю статті 16 визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 р. N 2-р(II)/2021) (ст. 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
За змістом статті 9 Закону України "Про страхування" (в редакції від 24.07.2021 року) передбачено, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Частинами 1, 2 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом (ст. 1166 ЦК України).
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. Доведення факту заподіяння збитків, розмір зазначених збитків, протиправність діяння відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та заподіяними збитками покладено на зацікавлену особу.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018 року у справі № 910/3165/17 викладено правову позицію: "Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого."
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобовязанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією. При суброгації у страхових відносинах, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати. При суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 910/2603/17.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 висловлено позицію: "Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.
Суброгація (від лат. "subrogare" - заміщення, обрання взамін) є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов'язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого."
Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що факт настання події підтверджується документами складеними компетентними органами, зокрема копією довідки капітана поліції О/у СКП ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, в якій зазначено, що 19.07.2021 р. до чергової частини відділу поліції надійшло повідомлення оператора « 102» про те, що за адресою: Миколаївська дорога, 307, страховий випадок, на пляжі Малібу впало дерево. Громадянка Тимофієва О.В. просила зафіксувати факт пошкодження свого автомобілю; копія протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 19.07.2021р., відповідно до якого оперуповноважений прийняв усну заяву ОСОБА_1 , відповідно до якої на автомобіль впало дерево на стоянці пляжу Малібу.
Суд зазначає, що надані позивачем документи, не є беззаперечними доказами протиправної поведінки відповідачів та причинно - наслідкового зв'язку між подією яка сталася і пошкодженням спірного авто, оскільки у вказаних документах зафіксовано лише факт звернення ОСОБА_1 до поліції та наявність пошкоджень автомобіля.
Жодних обставин та доказів проведення поліцією (компетентного правоохоронного органу) дій з метою встановлення факту події, яка порушує майнове право чи того, ким вчинено протиправне діяння, яке призвело до пошкодження автомобіля, надані до суду документи не місять.
Крім того позивачем до позовної заяви було додано копію заяви про настання події, відповідно до якої ОСОБА_1 по гарячій лінії страхової компанії повідомила, що припаркувала транспортний засіб за адресою: м. Одеса, Миколаївська дорога, 307 (пляж Малібу), повернувшись виявила, що на авто впало дерево, місце знаходження пошкодженого транспортного засобу: м. Одеса, вул. Базарна, буд. 47; копію акту огляду колісного ТЗ, відповідно до якого 20.07.2021 р. за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 47, було оглянуто автомобіль та зазначено наявні на ньому пошкодження;
З наданих документів вбачається, що ані страхова компанія, ані поліція не виїжджали на місце падіння дерева, а була зафіксована зі слів ОСОБА_1 .
Крім того, з наданих позивачем фотознімків місця події не можливо встановити де саме сталась подія, оскільки вони містять жодної прив'язки до місцевості.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки капітана поліції О/у СКП ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області місце події зафіксоване як «пляж Малібу», протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення або таке, що готується від 19.07.2021р. місце події зафіксоване як «стоянка пляж Малібу», заяви про настання події місце події зафіксоване як м. Одеса, вул. Миколаївська догога, буд 307 «пляж Малібу».
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров'ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об'єктів благоустрою.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.
Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» перебачено що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
За приписами ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
Згідно з ч. 7 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади. Правилами визначено, що балансоутримувач - спеціально вповноважені на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємства, організації, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих територіях зеленого господарства.
Пунктом 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово комунального господарства України від 10.04.2006 р. № 105, передбачено, що елементами благоустрою є: покриття доріжок відповідно до норм стандартів; зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; комплекси та об'єкти монументального мистецтва; обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою.
Відповідно до пункту 5.5. Правил відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.
Отже, балансоутримувачем зелених насаджень є уповноважене органами місцевого самоврядування підприємство, яке відповідає за утримання та збереження зелених насаджень.
Так, позивачем до позовної заяви було додано лист Комунального підприємства «Узбережжя Одеси» Одеської міської ради, відповідно до якого комунальним підприємством розглядався адвокатський запит щодо балансоутримувача зелених насаджень, розташованих на пляжі «Малібу», Миколаївська дорога, 307.
За результатами розгляду запиту комунальне підприємство надано відповідь з якої вбачається, що територія обслуговування КП «Узбережжя Одеси» визначена рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.08.2020 р. № 304 «Про затвердження схеми території, відповідальність за належне утримання та обслуговування якої покладається на комунальне підприємство «Узбережжя Одеси». Згідно з даним рішенням у Суворовському районі м. Одеси КП «Узбережжя Одеси» обслуговує природний пляж «Лузанівка» в межах від урізу моря уздовж розважального комплексу «Малібу», межею парку «Лузанівський», уздовж Миколаївської дороги до бази відпочинку «Сан-Марін» і урізу моря. При цьому, КП «Узбережжя Одеси» зазначає, що зелена зона парку «Лузанівка» не входить до зони обслуговування КП «Узбережжя Одеси», а відповідна земельна ділянка належить на праві постійного користування КП «Міськзелетрест».
Поряд з цим в матеріалах справи наявний, лист відповідь КП «Узбережжя Одеси» від 04.10.2023р. за № 01-11/527 на запит Юридичного департаменту Одеської міської ради, з якого вбачається що земельна ділянка «Лузанівка пляж Малібу» включена до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси відповідно до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-VI.
Судом встановлено з метою покращення організації дорожнього руху в частині впорядкування робіт із паркування, застосування інформаційних технологій, сучасних технічних засобів організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, спеціально відведених автостоянок, майданчиків для платного паркування, укладання договорів на експлуатацію, обслуговування місць для паркування транспортних засобів у м. Одесі, а також здійснення діяльності, пов'язаної із транспортуванням транспортних засобів у місті Одесі створено Комунальне підприємство «Одестранспарксервіс». Вказане підприємство відповідно до статуту забезпечує експлуатацію, утримання мережі паркінгів, спеціально відведених автостоянок, майданчиків для паркування в м. Одесі, переданих Підприємству; виконує функції оператора на майданчиках для паркування / спеціально відведених автостоянках відповідно до актів Одеської міської ради, що регламентують організацію та порядок паркування транспортних засобів на території м. Одеси, переданих Підприємству у межах чинного законодавства України.
Отже з наведеного вище вбачається, що територія пляжу «Малібу» або автостоянки пляжу «Малібу» або територія за адресою: Миколаївська дорога, 307, про яку зазначає позивач, може перебувати на балансі щонайменше трьох комунальних підприємств або на балансі інших осіб відповідно до договорів, укладених з такими підприємствами.
При цьому, суд зазначає що точного балансоутримувача земельної діялнки встановити неможливо оскільки відсутня фіксація самого факту падіння дерева та конкретного місця такої події, оскільки як зазначалось вище з доданих до матеріалів справи вбачається що місцем події може бути або «пляж Малібу», або автостоянка пляжу «Малібу», або Миколаївська дорога 307.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, за результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що зібрані у справі докази не дають можливості встановити особу відповідальну за настання події та факту самої події.
Як вже було зазначено судом, обов'язок доведення факту наявності порушення відповідачів, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладається на позивача.
Для покладення на особу цивільної відповідальності в порядку ст. 1166 ЦК України необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковою умовою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
З огляду на зазначене, за відсутності належних та допустимих доказів протиправності дій (бездіяльності) відповідачів, вини останніх у заподіянні майнової шкоди та беззаперечних доказів наявності причинного зв'язку між подією та пошкодженням транспортного засобу «Infiti QX50 », д.н. НОМЕР_1 , суд дійшов висновку про відмову з задоволенні позовних вимог.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Арсенал Страхування” (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, б.154, код ЄДРПОУ 33908322) до Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, код ЄДРПОУ 04056919) та до Комунального підприємства “МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ” (65031, м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 3, код ЄДРПОУ 31185820) - відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Арсенал Страхування” (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, б.154, код ЄДРПОУ 33908322
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 19 лютого 2024 р.
Суддя К.Ф. Погребна