65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3185/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (вх. № 2-181/24 від 01.02.2024) про виправлення описки у виконавчому документів по справі № 916/3185/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452)
до відповідача: Південного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні (65058, м. Одеса, вул. Говорова Маршала, № 7, код ЄДРПОУ 44068843)
про стягнення 36 703,20 грн,
Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 позов у справі № 916/3185/22 задоволено частково. Стягнуто з Південного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» 3% річних в розмірі 1 617 грн 72 коп, інфляційні втрати в розмірі 14 961 грн 67 коп та судовий збір в розмірі 1 120 грн 71 коп.
19.04.2023, у зв'язку з набранням на той час рішенням законної сили, Господарським судом Одеської області на виконання рішення від 27.03.2023 по справі № 916/3185/22 видано відповідний наказ.
12.07.2023 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі №916/3185/22 залишено без змін.
01.02.2024 за вх.№ 2-181/24 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшла заява про виправлення допущеної описки в наказі Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 № 916/3185/22, шляхом зазначення «яке набрало законної сили 12.07.2023».
05.02.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (вх. № 2-181/24 від 01.02.2024) про виправлення описки у виконавчому документів по справі № 916/3185/22 та розгляд заяви призначено на "12" лютого 2024 року о 12:00 год.
12.02.2024 від Південного міжрегіонального головного управління державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні відив (вх. № 5596/24) на вказану заяву позивачу, де відповідач просив відмовити в її задоволенні з огляду на те, що у виданому 19.04.2023 наказі на виконання рішення від 27.03.2023 не було здійснено ані помилку, ані описку, яку заявник просить виправити.
Відповідач додає, що станом на день видачі наказу датою набрання рішенням суду законної сили була дата 18.04.2023, а невідповідність у даті набрання рішенням суду законної сили обумовлена несвоєчасністю подання ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» апеляційної скарги.
В судове засідання, призначене на 12.02.2024, учасники справи не з'явились, повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали суду від 05.02.2024 на адреси електронної пошти сторін та до їх електронних кабінетів, причини неявки суду не повідомили.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» про виправлення описки в наказі, дослідивши позицію відповідача, суд вказує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд вказує, що описки - це зроблені судом механічні (мимовільні, випадкові) помилки, зумовлені неправильним написанням слів, цифр (пропуск літери, цифри, їх перестановка тощо).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В силу ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, в тому числі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Частиною 1 ст. 256 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі № 916/3185/22 складений та підписаний 27.03.2023. За таких обставин, останнім днем подання апеляційної скарги на вказане рішення суду було 17.04.2023.
Станом на 18.04.2023 у суду не було відомостей про подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі № 916/3185/22.
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 241 ГПК України, рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі № 916/3185/22 набрало законної сили 18.04.2023.
А отже, зазначення в наказі суду від 19.04.2023 дати набрання рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 916/3185/22 законної сили: «18.04.2023» не є опискою чи помилкою.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 241 ГПК України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відтак рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 у справі № 916/3185/22 набрало законної сили 12.07.2023.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі, коли за результатами апеляційного розгляду оскаржене судове рішення буде залишене без змін, новий наказ на його виконання не видається, а виконується раніше виданий наказ.
Позивачем скеровано наказ Господарського суду Одеської області у справі № 916/3185/22 для виконання до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (надалі - Управління казначейства).
З відмітки Управління казначейства на копії наказу суду від 19.04.2023 вбачається, що на підставі п.п. 1 п.9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2022 №845 (зі змінами), позивачу повернуто без виконання зазначений виконавчий документ.
На момент розгляду заяви позивача наказ Господарського суду Одеської області від 9.04.2023 залишається невиконаним, грошові кошти, на виконання судового рішення, не сплачені.
Надаючи в процесі розгляду заяви оцінку обставинам даної справи, суд зазначає, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Аналогічне положення закріплено в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (див. рішення від 19.03.1997 зі справи «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи «Шмалько проти України»).
Європейський суд з прав людини (надалі також - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio».
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
Крім того, необхідно також зважати на те, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).
Встановлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Такий правовий висновок викладено у пункті 13 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14.
Згідно з практикою ЄСПЛ поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) тa y рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Отже, суди мають враховувати обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму із додержанням балансу між доступом до правосуддя та повагою до принципу res judicata.
В той же час, суд приймає до уваги те, що наказ не виконується органами державної казначейської служби України, адже дата набрання законної сили рішенням, визначена судом у наказі, хоч і була вірною станом на дату видачі такого наказу, проте наразі не відповідає дійсній даті набрання законної сили за наслідками його апеляційного перегляду. Вказане в сукупності нівелює значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами) (далі - Порядок № 845).
В силу п. п. 1 п. 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку; не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Враховуючи викладене, суд встановив наявність обставин, що роблять виконання судового наказу неможливим, а саме невідповідність дати набрання законної сили рішенням, зазначеної в наказі суду, даті фактичного набрання законної сили після перегляду рішення апеляційною інстанцією, що стало підставою для повернення органом Казначейства виконавчого документу стягувачу, як такого, що не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», із зазначенням про невірну дату набрання рішення законної сили з урахуванням постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2023.
При цьому, з метою приведення наказу Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 у справі № 916/3185/22, суд вважає за необхідне внести виправлення в даті видачі такого наказу, враховуючи повернення матеріалів справи з Південно-західного апеляційного господарського суду та отримання їх Господарським судом Одеської області 24.07.2023.
За змістом частин 3-5 статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. Про виправлення помилки у виконавчому документі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.
З вищевикладеного, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та виправити в наказі суду № 916/3185/22 від 19.04.2023 помилки, зазначивши дату самого наказу, який видано на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023, а саме: "24" липня 2023 р.", та вірну дату набрання рішенням законної сили, а саме: «яке набрало законної сили 12.07.2023».
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 234, 235, 328 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (вх. № 2-181/24 від 01.02.2024) про виправлення описки у виконавчому документі по справі № 916/3185/22 - задовольнити.
2. Внести виправлення в наказі Господарського суду Одеської області від 19.04.2023 у справі № 916/3185/22 та вважати правильними дату наказу, виданого на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 - « 24» липня 2023 р.», та дату набрання рішення Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 законної сили - 12.07.2023.
Ухвала набрала законної сили 19.02.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її постановлення (підписання).
Повний текст ухвали складено 19.02.2024.
Суддя О.В. Цісельський