Справа № 303/8509/23
19.02.2024 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП за її апеляційною скаргою на постанову судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року,
Постановою судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року,визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь держави судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
Відповідно до постанови, - 02 вересня 2023 року о 22 годині 05 хвилин, ОСОБА_1 в м.Мукачево по вул.Миру, біля буд. 95, керувала транспортним засобом марки «Volkswagen Polo», н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, чим порушила вимогу п.2.9 «а» ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження по справі за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова незаконна та необґрунтована, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків, однак поліцейськими порушені ці вимоги, вона не відмовлялася пройти такий огляд на місці зупинки, однак вони чомусь такий огляд не провели. Вказує на те, що судове засідання було проведено без її участі, а також на те, що зупинка її транспортного засобу була незаконною.
Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження зазначає, що апелянт не брала участі у судовому засіданні, про винесену постанову дізналася із сайту Судова влада України» 16.10.2023 року. Просить поновити строк на апеляційне оскарження.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 та її захисника - адвоката Пензеника В.І., неявка яких із урахуванням положень ч.6 ст.294 КУпАП не перешкоджає її розгляду. При цьому, враховується те, що останні належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, а розгляд справи вже відкладався за клопотаннями останніх.
У останньому клопотанні від 19.02.2024, адвокат Пензеник В.І., як на підставу для відкладення розгляду справи, вказав, що приймає участь у іншому судовому засіданні в Мукачівському міськрайонному суді, що унеможливлює його участь у даному судовому засіданні, однак ці обставини не підтверджені жодними доказами.
Апеляційний суд вважає, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності та її захисник повинні добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов'язані демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.
Під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці розуміє таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності.
За своєю суттю дії, спрямовані на зловживання процесуальними правами, хоч і виглядають як дії, спрямовані на повне та всебічне дослідження обставин справи або захист порушеного права стороною процесу, однак по суті вони направлені на деструктивність судового розгляду.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що чергове клопотання захисника-адвоката Пензеника В.І. про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки ним не доведено наявність поважних причин, які свідчать про неможливість приймати участь у розгляді справи.
Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та її захисника - адвоката Пензеника В.І. враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки.
Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку підлягає задоволенню, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у ст. 251, 252 КУпАП, зобов'язані з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом і правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.
Ці вимоги закону, всупереч доводів апеляційної скарги, судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані.
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015 огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються наявними і дослідженими судом доказами.
Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, її вина стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 411123 від 02.09.2023, зміст якого відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
Згідно вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення водій ОСОБА_1 , 02 вересня 2023 року о 22 годині 05 хвилин, в м. Мукачево по вул. Миру, біля буд. 95, керувала транспортним засобом марки «Volkswagen Polo», н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння.Огляд на стан сп'яніння проходився у встановленому законом порядку в медичному закладі, та підтверджується висновком лікаря №336 від 02.09.2023, чим порушила п.2.9 «а» ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вимоги апеляційної скарги про необхідність закриття провадження за відсутності складу правопорушення в діях ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП, є безпідставними, а вина останньої у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, стверджується: висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 336 від 02.09.2023, згідно якого, при огляді ОСОБА_1 перебувала в стані алкогольного сп'яніння; розпискою ОСОБА_2 від 02.09.2023, якою підтвердила факт залишення на зберігання транспортного засобу, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 533981 від 02.09.2023, поясненням ОСОБА_1 від 02.09.2023 згідно з якими вона визнала свою вину у вчиненні нею адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими. Наведені докази є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про її винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апелянта в апеляційній скарзі щодо порушення працівниками поліції порядку проведення огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння, оскільки її огляд на місці зупинки транспортного засобу не проводився за допомогою спеціальних технічних засобів, апеляційний суд також відхиляє. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що відповідно до чинного законодавства передбачена можливість проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я. Тому, апеляційний суд вважає, що поліцейськими не порушено будь-яких нормативно-правових актів, які регулюють порядок направлення водіїв на огляд з метою визначення стану алкогольного сп'яніння.
Як вбачається, огляд водія ОСОБА_1 , за її згоди, проводився лікарем ОСОБА_3 , яка будучи кваліфікованим фахівцем і встановила факт перебування останньої у стані алкогольного сп'яніння, про що склала відповідний висновок № 336 від 02.09.2023 (а.с.2).
Цей висновок не суперечить вимогам, як ст. 266 КУпАП, так і Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1452/735 від 09.11.2015.
Крім того, апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних і про те, що в лікаря ОСОБА_3 , яка проводила огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння та склала висновок про перебування останньої у стані алкогольного сп'яніння були підстави для фальсифікації вищевказаного висновку щодо ОСОБА_1 , а також для її обмови у перебуванні у такому стані, - у підтвердження цих даних також відсутні які-небудь належні докази.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які відомості, які би свідчили про зацікавленість вищевказаного лікаря у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних також відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги.
Тому в апеляційного суду відсутні підстави для сумніву у достовірності лікарського висновку, оскільки він зроблений лікарем в межах наданих повноважень, містить необхідні дані щодо особи, стосовно якої проводився медичний огляд, часу та місця їх проведення.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи про порушення порядку проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, через відсутність свідків, оскільки диспозицією ст. 266 КУпАП визначено, що свідки залучаються лише у випадку неможливості фіксації технічними засобами огляду водія на стан алкогольного сп'яніння.
Вбачається, що при проведенні огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння поліцейським застосовувались технічні засоби відеозапису, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Наведені докази жодним чином не спростовуються іншими доказами чи матеріалами справи, в тому числі і доводами апелянта, яка категорично заперечила вину у вчиненні нею правопорушення за обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і у постанові суду. Такі пояснення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд розглянув справу без її участі, апеляційний суд вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції викладених у судовому рішенні та не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, а також не свідчать про порушення права ОСОБА_1 на захист. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що факт розгляду справи без участі правопорушника не являється підставою для скасування чи зміни судового рішення у справах про адміністративні правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що хоча судове засідання в суді першої інстанції проводилося за відсутності ОСОБА_1 , вона скористалася своїм правом апеляційного оскарження шляхом подачі апеляційної скарги, у зв'язку з чим мала можливість надати пояснення, та докази які не змогла надати в суді першої інстанції та не позбавлена можливості захищатись та доводити свою невинуватість, однак в судове засідання апеляційного суду не з'явилися.
Таким чином, обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.
Інші підстави, які б свідчили про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП в діях ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не зазначено й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставилось їй за провину.
Стосовно інших доводів апеляційної скарги, то вони також не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Також судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого правопорушення, особи порушника та обставин справи, правильно вирішено питання про кваліфікацію діянь ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП України і накладено стягнення у виді штрафу з позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, а саме, що ОСОБА_1 керувала автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, таке порушення Правил дорожнього руху України, є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.
При цьому апеляційний суд окремо звертає увагу на правові позиції Європейського суду з прав людини, висловленні у рішенні від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), де ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Тож, ОСОБА_1 , як і ті, хто реалізував своє право володіти автомобілями та їздити на них - погодилася нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі».
Отже, водій ОСОБА_1 реалізуючи своє право керувати автомобілем, тим самим погодилася нести певну відповідальність та виконувати обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції не встановлено, як не встановлено істотних порушень законодавства, що тягнуть зміну чи скасування постанови суду першої інстанції.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необґрунтованість накладеного на неї адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року, якою визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага