Справа № 336/11040/23
№ 2/183/1149/24
23 січня 2024 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судових засідань Аніськової А.В.,
розглянувши, у відкритому судовому засідання, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 в якому, просив суд, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ним право власності на частинужитлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 79,1 кв.м., житловою площею 43,7 кв.м., та на частину земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 1222355100:001:0162, для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває в шлюбі з відповідачкою з 28.10.2014 року, від шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з їх матір'ю - ОСОБА_2 .
Шлюб фактично розпався, в добровільному порядку, однак питання щодо поділу майна в добровільному порядку не вирішується.
Позивач зазначає, що в період шлюбу, а саме 29.12.2022 року, за спільні кошти ними було придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 1222355100:001:0162, площе. 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на означене майно зареєстроване на ім'я ОСОБА_2 , однак відповідно до норм ст.ст. 60,61 Сімейного кодексу України, вищезазначене майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за час перебування у шлюбі між ними не укладався шлюбний договір. Норми Сімейного Кодексу України гарантують кожному з подружжя право на поділ майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності, тому використовуючи таке право, з огляду на неможливість досягнення домовленості щодо реального поділу майна, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 19.10.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна спільного майна подружжя виділені у самостійне провадження (а.с. 77-78).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 23.10.2023 року цивільну справу №336/11040/23 про поділ спільного майна подружжя передано за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області (а.с. 80-81).
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна спільного майна подружжя залишено бух руху (а.с.88).
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.12.2023 року відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження (а.с.135).
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.12.2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про витребування доказів (а.с.136).
Представник позивача у судовому засіданні позовну заяву підтримав, попросив задовольнити у повному обсязі, не заперечувала проти розгляду справи у її відсутність.
Відповідач у судовому засіданні визнала позов, та надала заяву про розгляд справи без її участі.
Суд, дослідивши докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 28 жовтня 2014 року, шлюб зареєстровано Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №627 серії І-ОК 3375926 (а.с.17).
Суду подано копію договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених 29.12.2022 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Балтакса І.В., зареєстрованих в реєстрі за №2516094712100 та №2516108512100 відповідно, згідно з яким ОСОБА_2 набула у власність: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,25 га, кадастровий номер 1222355100:05:001:0162, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.140-146).
Правовідносини щодо поділу майна подружжя врегульовані наступними нормами закону.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності. Така норма закону встановлює презумцію права спільної сумісної власності на майно, набуте за час перебування в шлюбі.
Такі ж роз'яснення містяться у і п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та про поділ спільного майна подружжя». Зокрема, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Зазначеним вище договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки стверджується, що спірне нерухоме майно набуте чоловіком та дружиною в період їх шлюбу, а тому повинно бути визнане спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В судовому засіданні не надано жодного доказу про існування між подружжям будь-якої домовленості щодо часток у спільному майні подружжя, як і не встановлена наявність шлюбного договору, а тому суд вважає, що об'єкт нерухомості, а саме: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,25 га, кадастровий номер 1222355100:05:001:0162, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, частки подружжя у нерухомому майні, є рівними.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 обґрунтований та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 60, 61, 63, 65, 68, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст.ст. 22,28 Кодексу про шлюб та сім'ю України,п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ч.3 ст. 368 ЦК України, ст. ст.ст. 12, 76, 81, 89, 200, 263, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 122355100:001:0162, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частину земельної ділянки, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 122355100:001:0162, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя О.В. Сорока.