19 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 802/1072/15-а
адміністративне провадження № К/990/3648/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року
у справі №802/1072/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури
про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 209-к від 23 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Вінницької області, у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Вінницької області з 24 березня 2015 року.
Стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1322821,86 грн.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частини 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади". У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 скасовано в частині стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1322821,86 грн. В цій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1576522,68 грн. В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23 березня 2023 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року скасовані в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направлено справу в цій частині на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року - залишено без змін.
За результатами нового розгляду рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2015 року по 16 червня 2022 року в розмірі 1 516 812, 58 грн. з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 повторно подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі міститься посилання на пункти 2 та 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження.
Так у касаційній скарзі скаржник вказує пункт 3 частину 4 статті 328 КАС України, та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 81 Закону України "Про прокуратуру", після ухвалення рішення Конституційним Судом України № 8-р(ІІ)/2023 від 13 вересня 2023 року, про оплату праці прокурорів, які не пройшли атестацію.
Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Натомість зазначена скаржником норма права (стаття 81 Закону України "Про прокуратуру") щодо застосування якої, за твердженням скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, судами першої та апеляційної інстанції в цій справі застосовувались за період вимушеного прогулу з 24 березня 2015 року по 16 червня 2022 року. Суд першої інстанції на час прийняття оскаржуваного рішення не міг враховувати зазначене рішення Конституційного Суду України, яке прийнято 13 вересня 2023 року, натомість, судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції переглядалось з точки зору правильності застосування норм матеріального права.
Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Водночас, Суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що передував прийняттю рішення Конституційного Суду України.
Абзацом другим резолютивної частини рішення Конституційним Судом України № 8-р(ІІ)/2023 від 13 вересня 2023 року визначено, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення 44 Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури44 від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Водночас, скаржником не обґрунтовано необхідність надання висновку Верховного Суду щодо зазначеної ним норми права з огляду на положення частини 2 статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі формально зазначено про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норми права, а доводи скарги наведені безвідносно до предмета спору та висновків судів.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так скаржник вказує на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, та вказує про необхідність у відступленні від висновку Верховного Суду, застосованого судом апеляційної інстанції, викладеного у постановах від 14 лютого 2023 року у справі №160/22718/21 щодо застосування постанови №1155 у поєднанні з Законом №113-ІХ, від 22 лютого 2023 року у справі №826/17709/14 щодо застосування пункту 10 Порядку №100.
Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
В той же час, Верховним Суду наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.
Всупереч наведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, у взаємозв'язку з посиланням на постанови Верховного Суду щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку.
При цьому, вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено.
Загальне посилання скаржника на те, що на його думку, висновки Верховного Суду мають ознаки дискримінації , а також те, що позивач вважає, що внесення змін до нормативно-правового акту становило втручання органу влади у судовий розгляд, не може вважатися достатнім обґрунтуванням необхідності такого відступу.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі №802/1072/15-а - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяА.В. Жук