19 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 140/17070/20 пров. № А/857/23639/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дмитрук В.В.), постановлену в порядку письмового провадження в м.Луцьку 02 листопада 2023 року у справі № 140/17070/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
15.12.2020 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - Управління), просила:
визнати протиправною бездіяльність Управління щодо не нарахування та не виплати з 10.06.2020 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати Управління провести з 10.06.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно з законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року, яке набрало законної сили, позов задоволено, зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 10.06.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
31.10.2023 ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень на виконання рішення суду у справі №140/17070/20, в порядку статті 383 КАС України. Просила: визнати протиправними дії Управління, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №140/17070/20, в частині застосування при нарахуванні доплати до пенсії ОСОБА_2 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із застосуванням до таких виплат розрахункової величини - два прожиткових мінімуми, а не дві мінімальні заробітної плати; зобов'язати Управління вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року заяву залишено без задоволення.
Залишаючи заяву без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача по нарахуванню підвищення до пенсії позивачу у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, відповідають мотивувальній частині судового рішення у цій адміністративній справі, а тому підстави для визнання таких дій протиправними - відсутні.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року та заяву задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо застосування розміру доплати до пенсії у дві мінімальні заробітні плати. Скаржник вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення щодо залишення без задоволення заяви про визнання протиправним дій, вчинених на виконання рішення суду.
Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 10.06.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року видано виконавчий лист, який пред'явлений до виконання 25.02.2023 у відділ примусового виконання рішень УЗПВР у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та 10.03.2023 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №71243435.
На скаргу ОСОБА_1 від 22.05.2023 щодо виконання рішення суду, листом за підписом начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30.06.2023 повідомлено, що у зв'язку з відсутністю інформації щодо стану виконання рішення суду боржником, державним виконавцем надіслано на адресу боржника вимогу від 30.06.2023 за вих.№19203. За результатами проведеної перевірки, старшого державного виконавця відділу, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження №71243435 зобов'язано вжити заходів згідно з законодавством, спрямованих на його належне виконання.
Оскільки відповідно до долученого до матеріалів справи перерахунку пенсії від 28.03.2023 Управління на виконання рішення суду провело нарахування підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів, ОСОБА_1 звернулась в суд в порядку статті 383 КАС України.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Положеннями частини 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Частиною 2 статті 383 КАС України закріплено, що у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
Вказана стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має право спонукати до вчинення дій для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і лише після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а таке і надалі залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернення до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
З матеріалів справи встановлено, що 10.03.2023 відкрито виконавче провадження ВП №71243435 з виконання виконавчого листа №1235/2023, що, на переконання суду апеляційної інстанції, вказує на використання позивачем як стягувачем всіх можливих засобів для виконання судового рішення.
Водночас відповідно положень до статті 383 КАС України дії виконавця вчинені в межах виконавчого провадження, жодним чином не впливають на можливість подання позивачкою заяви про встановлення судового контролю шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Статті 383 КАС України лише встановлює вимоги повідомити інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та хід виконавчого провадження (пункти 7, 8 частини 2 статті 383 КАС України).
Частина 2 статті 129 Конституції визначає основні засади судочинства, тобто ті загальні вимоги (принципи права), забезпечення дотримання яких судами є обов'язковим при здійсненні основної функції правосуддя - судового захисту прав і свобод людини і громадянина (стаття 55 Конституції України), у тому числі у сфері публічно-правових відносин (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Серед цих засад однією з найважливіших є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України). Обов'язок реалізації цієї фундаментальної вимоги частина 2 статті 129-1 Основного Закону покладає на державу, від імені якої контрольну функцію за виконанням судового рішення здійснює суд (частина 3 зазначеної статті).
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Принцип обов'язковості судового рішення (відомий як «принцип res judicata»), як неодноразово роз'яснював Європейський суд з прав людини, є складовою принципу юридичної визначеності - важливого аспекту основоположного принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України; відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, «суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини». Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на необхідність безумовного дотримання цього принципу у судовій практиці України. Так, наприклад, у рішенні у справі «Лізанець проти України» (заява №6725/03, 31.05.2007) Європейський суд з прав людини нагадав, що «одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву».
Одним із правових засобів забезпечення безумовного дотримання принципу res judicata, зокрема, здійснення визначеного статтею 129-1 Конституції України контрольного повноваження суду щодо виконання судового рішення, є визнання права особи-позивача, на користь якого ухвалено рішення суду, «подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду» (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Це суб'єктивне право особи, на чию користь прийнято судове рішення у справі, розгляд якої завершений, зобов'язати відповідача виконати таке рішення (якщо воно, на думку заявника, не виконане або неналежно виконане добровільно) у повному обсязі та усунути допущені (на думку заявника) при виконанні цього рішення нові порушення прав, захищених (поновлених) судовим рішенням, яке підлягає виконанню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18, розглядаючи питання нарахування та виплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вказала, що статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
В силу приписів статті 14 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковими до виконання, тоді як невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.
Водночас на етапі розгляду заяви позивача про застосування наслідків, передбачених статтею 383 КАС України, суд позбавлений можливості змінювати резолютивну частину судового рішення та вносити до нього будь які корективи.
Враховуючи, що у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 10.06.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), то суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що проведення відповідачем на виконання такого рішення суду перерахунку пенсії позивача із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних (з врахуванням пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), є протиправним, оскільки не відповідає резолютивній частині судового рішення у цій справі.
Отже, вказане рішення суду підлягає до виконання відповідачем (боржником) у точній відповідності до його резолютивної частини.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку наведеним заявником обставинам, враховуючи, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачем допущено порушення норм чинного законодавства та не враховано висновки, викладені в судовому рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року, а тому слід задовольнити подану позивачем заяву.
Враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, що має наслідком скасування ухвали та задоволення вимог заяви.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 317, 321, 325, 328, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі №140/17070/20 скасувати та заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №140/17070/20, в частині застосування при нарахуванні підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із застосуванням до таких виплат розрахункової величини - два прожиткових мінімуми, а не дві мінімальні заробітної плати.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №140/17070/20.
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області місячний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі №140/17070/20.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко