03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 761/9835/23 Головуючий у суді першої інстанції - Романишена І.П.
Номер провадження № 22-ц/824/6243/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
19 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» про стягнення пені, -
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із позовом до ТОВ «КАРТЕЛЬ БУД» про стягнення пені, відповідно до якого просила стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 98 394 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ТОВ «КАРТЕЛЬ БУД» було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року.
Вказано, що відповідно до п. 2.1 ст. 2 Договору сторони передбачили, що продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
Вказано, що в силу вимог п. 2.2 ст. 2 Договору сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передається за даним Договором, є об'єкт нерухомості, розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40,00 м?.
Крім того, вказано, що згідно з п. 2.4 ст. 2 Договору запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - 3 квартал 2021 року.
Позивач вказує, що у п. 4.2 ст. 4 вказаного Договору передбачено, що загальна вартість майнових прав на об'єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 620000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 20% - 103 333 грн 00 коп.
ОСОБА_1 вказує, що 05 серпня 2021 року між нею, ТОВ «КАРТЕЛЬ БУД», та ОСОБА_3 було укладено Угоду про відступлення права вимоги за Договором купівлі продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року.
Пунктом 1.1 вказаної Угоди передбачено, що покупець за згодою продавця, передає, а новий покупець приймає на себе права і обов'язки, що належать покупцю, і стає покупцем за основним договором, укладеним між продавцем і покупцем.
У відповідності до п. 8.1. ст. 8 Договору договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами або їх уповноваженими представниками і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором, якщо він не буде припинений раніше у відповідності до положень цього договору та чинного законодавства України.
У позовній заяві зазначено, що фактично, відповідно до узгоджених сторонами термінів позивачем виконано покладені на нього зобов'язання повністю, без порушення строків. Разом з тим, відповідач, в порушення покладених на нього зобов'язань згідно умов Договору, не завершив будівництво житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , на якій було придбано майнові права позивачем на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,00 м? та об'єкт житлового будинку не введено в експлуатацію станом на дату подання позовної заяви.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі й стягнути пеню відповідно до положень ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що відповідно до змісту статті 1 Договору купівлі продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року сторони обумовили, що відповідач не лише продає майнові права на об'єкт нерухомості, а безпосередньо забезпечує його будівництво, оскільки право на спорудження виникло у відповідача на підставі Договору №28/05-ФЗ/14 від 28 травня 2014 року, укладеного між ДВНЗ «Київській індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ «Фарби України» та Договору №07/09-15 ФЗ про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 07 вересня 2015 року, що укладений між відповідачем та ТОВ «ВКФ «Фарби України».
В апеляційній скарзі зазначено, що аналізуючи умови укладеного між сторонами справи Договору купівлі продажу майнових прав можна зробити висновок, що це по суті договір купівлі-продажу нерухомого майна. Тобто, за договором купівлі-продажу майнових прав позивач отримує у власність індивідуально визначене нерухоме майно з усіма притаманними йому властивостями.
Апелянт вважає, що відповідно до умов укладеного договору на відповідача по справі покладено обов'язок не лише в частині продажу майнових прав на об'єкт нерухомості позивачу, а також обов'язок спорудження, забезпечення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку, майнові права на квартиру в якому були придбані позивачем по справі.
Доводами апеляційної скарги також є те, що за характером правовідносини є подібними до відносин, що виникають з договору будівельного підряду, що регламентується положеннями статті 875 ЦК України, а тому їх слід кваліфікувати як угоду про надання послуг з будівництва житла. Апелянт вважає, що Договором купівлі продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року чітко визначені і передбачені обов'язки, які взяв на себе відповідач в частині забезпечення будівництва об'єкта капітального будівництва та безпосередньо введення його в експлуатацію, при цьому визначено конкретний обсяг, строки, зміст і вимоги до виконання цих робіт.
Представник апелянта вважає, що до даних правовідносин підлягають до застосування положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки укладеним договором передбачається виконання будівельних робіт з будівництва житла з боку відповідача, як забудовника, та оплата майнових прав за придбаний об'єкт нерухомого майна з боку позивача по справі, як покупця за договором. Вказано, що укладений Договір купівлі продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року через майнові права відповідає ознакам споживчого договору, оскільки його предметом є набуття у власність товару у вигляді квартири, що в подальшому буде використовуватись позивачем для власних потреб.
Також представник апелянта звертає увагу на те, що згідно з п.2.4 ст.2 Договору купівлі продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року сторони визначили термін будівництва та введення в експлуатацію, що охоплює конкретно визначений термін, а саме 3 квартал 2021 року. Вказано, що Договір купівлі продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року було укладено вже з порушенням визначеного строку введення житлового будинку в експлуатацію.
В апеляційній скарзі також вказано, що до застосування підлягають положення ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, а також стягнути понесені судові витрати.
13 грудня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «КАРТЕЛЬ БУД» - Мороз С.С., відповідно до якого зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим та таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
У поданому відзиві представник відповідача вказує, що скаржник помилково ототожнює функції замовника будівництва із функціями підрядника та помилково стверджує про те, що відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити будівництво особисто. Представник відповідача наголошує, за умовами укладеного між сторонами Договору купівлі продажу майнових прав, будь-якого обов'язку безпосередньо здійснювати будівництво відповідач не має.
Крім того, представник Мороз С.С. звертає увагу, що суд першої інстанції надав правильну оцінку положенням п.2.4. Договору відповідно до норм матеріального права, а саме що запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта будівництва - 3 квартал 2021 року, не є конкретно визначеним терміном виконання умов договору, що як наслідок виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді стягнення неустойки (пені).
Враховуючи зазначені обставини, представник ТОВ «КАРТЕЛЬ БУД» - Мороз С.С. просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17 березня 2019 року між ОСОБА_3 та ТОВ «КАРТЕЛЬ БУД» було укладено Договір купівлі продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року (а.с.5-11).
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Договору сторони передбачили, що продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до вимог п. 2.2 ст. 2 Договору сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передається за даним Договором, є об'єкт нерухомості, розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 40,00 м?.
Крім того, згідно з п. 2.4 ст. 2 Договору запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва - 3 квартал 2021 року.
Згідно п. 4.2 ст. 4 вказаного Договору передбачено, що загальна вартість майнових прав на об'єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 620 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 20% - 103 333 грн 00 коп.
З матеріалів справи також вбачається, що 05 серпня 2021 року між ТОВ «КАРТЕЛЬ БУД» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено Угоду про відступлення права вимоги за Договором купівлі продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року, відповідно до якої позивач набула права і обов'язки, що належать первісному покупцю за основним договором (а.с.12-13).
Відповідно до довідки про 100% фінансування згідно Договору №319/2/ШК купівлі продажу майнових прав від 17 березня 2019 року та Угоди про відступлення права вимоги від 05 серпня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатила відповідачу 620 000 грн, в тому числі ПДВ 20% - 103 333,33 грн що складає 100% вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивував своє рішення тим, що до відповідача неможливо застосувати цивільно-правову відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді стягнення неустойки (пені), оскільки відповідно до положень п.2.4 ст.2 основного договору сторони узгодили лише запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта будівництва, що не є визначеним терміном виконання умов договору.
В оскаржуваному рішенні судом також було зазначено, що аналіз змісту положень договору №319/2/ШК свідчить про те, що між сторонами відсутні договірні правовідносини щодо надання послуг у розумінні ч.1 ст.901 ЦК України, оскільки за умовами договору повинен закріпити за позивачем майнові права на Об'єкт нерухомості та забезпечити будівництво та введення в експлуатацію, що не включає в себе надання такої послуги як виконання робіт з будівництва. Таким чином, суд виснував, що в даному випадку відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин штрафних санкцій, регламентованих ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів цивільного права - обов'язковість договору.
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають не лише суб'єктивні права, а й обов'язки, які вони мають виконувати.
Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.
У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш у правовідносинах між собою), звичаїв ділового обороту; подальшої поведінки сторін; тексту типового договору; інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
Аналіз цивільного законодавства свідчить, що перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з'ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Особливості купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва та майбутніх об'єктів нерухомості визначаються законом. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об'єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов'язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) і навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 98 394 грн, ОСОБА_1 вказувала, що відповідач належним чином у строки, обумовлені договором, взяті на себе зобов'язання не виконав, будівництво припинив, а тому просила стягнути пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); роботою є діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Тлумачення абзацу 1 частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить, що цей абзац застосовується до договорів підряду та договорів про надання послуг, та не поширюється на договори купівлі-продажу майнових прав. Відповідно прострочення зобов'язань, що виникли із договору підряду або договору про надання послуг зумовлює нарахування пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) або в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Разом з тим, тлумачення абзацу першого частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить, що ця норма не поширюється на договори купівлі-продажу майнових прав.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 587/823/19, у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21.
Дослідивши матеріали справи, зокрема й умови укладеного Договору купівлі продажу майнових прав №319/2/ШК від 17 березня 2019 року, судом було встановлено, що між сторонами по справі було укладено договір купівлі-продажу майнових прав. Договір купівлі-продажу майнових прав від 17 березня 2019 року не містить елементів договору підряду чи договору про надання послуг.
Оскільки абзац перший частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до договорів підряду та договорів про надання послуг, та не поширюється на договори купівлі-продажу майнових прав, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені з відповідача на користь позивача по справі.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що за укладеним договором сторони узгодили, що на відповідача покладається обов'язок з будівництва об'єкта нерухомості й останній надає відповідні послуги з будівництва, спростовується текстом укладеного Договору купівлі-продажу майнових прав від 17 березня 2019 року, за яким сторони передбачили, що продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.
Разом із апеляційною скаргою представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надав копії доказів, зокрема: Договір №28/05-ФЗ/14 від 28 травня 2014 року про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника, укладений між ДВНЗ «Київській індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ «Фарби України» та Договір №07/09-15 ФЗ про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 07 вересня 2015 року, що укладений між відповідачем та ТОВ «ВКФ «Фарби України».
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи зазначене, нові докази, які додані до апеляційної скарги, а саме копії Договору №28/05-ФЗ/14 від 28 травня 2014 року про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника, та Договору №07/09-15 ФЗ про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 07 вересня 2015 року, не можуть бути враховані апеляційним судом, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, проте представником апелянта не було наведено жодного аргументу щодо причин неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законності рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Судді :
_______________ ________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв