23 січня 2024 року місто Київ
справа № 760/20766/20
апеляційне провадження № 22-ц/824/713/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Шереметьєвої Л.А. від 6 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
Короткий зміст обставин справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 є його сусідкою. З початку 2018 року між сторонами виник спір про відшкодування завданих збитків, які були завдані відповідачем в результаті проведення, всупереч встановленого порядку, будівельних робіт на межі між їхніми земельними ділянками.
Внаслідок проведення відповідачем будівельних робіт, у будинку позивача пошкоджена плитка в приміщенні кухні, з'явилися тріщини в приміщенні котельної та на фасаді житлового будинку, з'явилося пошкодження тротуарної плитки та фундаменту
будинку, зруйновано 3 секції паркану, лопнула бетонна лівньовка, зруйнована стеля балкона, також незаконно під'єдналися до каналізаційних комунікацій.
5 червня 2018 року представник відповідача - ОСОБА_4 надав розписку про зобов'язання відшкодувати завдані збитки, однак жодних грошових коштів позивач не отримав.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні будинком шляхом зобов'язання ОСОБА_3 знести самочинно зведену прибудову до будинку, спортзал та другий поверх; стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 1 550 000 грн. та моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 6 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено здійснення відповідачем будівництва з порушенням вимог законодавства, технічні причини пошкодження його будинку, вину відповідача у їх виникненні, а також розмір завданої майнової шкоди. Оскільки позивачем не доведено будь-яку вину відповідача, вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Скаржник зазначає, що факт завдання позивачу як майнової так і моральної шкоди є очевидним і підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, належним доказом щодо підтвердження причин і обсягу завданих збитків є висновок будівельно-технічної експертизи, яка не була проведена через бездіяльність експертів і відповідача. Не проведення експертизи фактично позбавило позивача можливості довести позовні вимоги.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні правові підстави для її задоволення.
Процесуальні дії суду
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про призначення будівельно-технічної експертизи відмовлено.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить домоволодіння по АДРЕСА_1 (том І а.с. 5-15,18).
Власником сусідньої земельної ділянки та розташованого на ній будинку по АДРЕСА_2 , є ОСОБА_3 (том І а.с. 37-39).
Позивач стверджує, що в результаті проведення відповідачем, всупереч встановленого порядку, будівельних робіт на межі між їхніми земельними ділянками, його будинок зазнав пошкоджень, підтвердженням чого є надані фотографії (том І а.с. 169-173).
Згідно копії листа Департаменту з питань державної архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 26 листопада 2018 року № 073-073/п-1024-2406 документи дозвільного та декларативного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих і будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 , не видавалися; об'єкт будівництва в експлуатацію не приймався (том І а.с. 19).
В матеріалах справи наявна копія розписки ОСОБА_4 від 5 червня 2018 року у якій він зазначає, що є архітектором на реконструкцію об'єкта по АДРЕСА_1 . В результаті реконструкції в будинку АДРЕСА_1 , виникли деформації, в результаті яких: тріснула плитка в кухні, в котельній, просідання тротуарної плитки біля електричного стовпа. Під час відновлювальних робіт зобов'язуються виправити вказані дефекти (том І а.с. 16).
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначено у статті 16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право (частина 2 статті 16 ЦК України).
Згідно з положеннями частини 4 статті 41 Конституції України та частини 5 статті 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам,
свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше (частина 1 статті 104 ЗК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та дотримуватися правил добросусідства.
Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини 1 та 2 статті 103 ЗК України).
Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на
меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.
Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.
Відповідно до частин 1, 4, 7 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Позов може бути пред'явлено до особи, яка здійснила будівництво, як про зобов'язання знесення забудови, так і про знесення забудови за рішенням суду самим власником (користувачем) земельної ділянки за рахунок особи, яка здійснила самочинне будівництво, з одночасним відшкодуванням підтверджених витрат на його знесення.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача знести самочинно зведену прибудову до будинку, спортзал та другий поверх, суд першої
інстанції правильно зазначив, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження як факту самовільного будівництва, так і створення позивачу перешкод у користуванні його власністю.
Доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують та не містять ніякої вмотивованої аргументації, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції.
Щодо відшкодування майнової та моральної шкоди суд зазначає таке.
Однією з підстав виникнення зобов'язання є завдання майнової (матеріальної) шкоди та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22 ЦК України). Внаслідок порушення її прав, особа має право також на відшкодування моральної шкоди (стаття 23 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачені статтею 1166 ЦК України, частиною першою якої встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача;г) вина.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (стаття 22 ЦК України).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновками експертів.
Так, відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі, коли для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати ( стаття 105 ЦПК України).
Аналізуючи наведені норми права, можна зробити висновок, що призначення судом експертизи є дискреційним повноваженням суду, крім випадків чітко передбачених цивільним процесуальним законом.
Як убачається з матеріалів справи, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року у справі призначено будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання щодо технічного стану будинку позивача; чи має він пошкодження та яка причина їх виникнення; розмір майнової шкоди, завданої позивачу.
За повідомленням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 5 квітня 2023 року у зв'язку із незадоволенням клопотання експерта від 30 листопада 2022 року (надати технічну документацію на будинок АДРЕСА_2 ; проект реконструкції та виконання робіт у будинку АДРЕСА_2 ; документи, які б свідчили про види та час виникнення пошкоджень в домоволодінні по АДРЕСА_1 , - будинок позивача) судова будівельно-технічна експертиза не може бути проведена (том ІІ а.с. 30-33).
З наведеного повідомлення слідує, що жодна із сторін не надала витребуваних експертом документів. При цьому, після повернення з експертної установи матеріалів справи, питання щодо призначення нової експертизи не вирішувалося.
Поряд з тим, ОСОБА_1 до позовної заяви було додано копію листа ТОВ "Судова Незалежна Експертиза України" від 7 серпня 2019 року, який свідчить про
намір позивача і можливість експертів провести будівельно-технічну експертизу (том І а.с. 17).
Статтею 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Наведені обставини свідчать про можливість отримання позивачем доказів, у виді висновку судової будівельно-технічної експертизи, з метою доведення його позовних вимог, однак він таким правом не скористався.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про причини виникнення пошкоджень у його будинку та розмір завданих збитків.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться лише до необхідності призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, однак судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволення вказаного клопотання у зв'язку із його необґрунтованістю.
З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви ОСОБА_1 , яким суд першої інстанції надав належну оцінку, вона є достатньо аргументованою, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статі 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статі 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 6 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: