19 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 260/7928/23 пров. № А/857/24061/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону імені Героїв Карпатської Січі Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.11.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Сідака Павла Петровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до НОМЕР_1 прикордонного загону імені Героїв Карпатської Січі Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби (суддя суду І інстанції: Плеханова З.Б., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17.11.2023р., м.Ужгород; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
12.09.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Сідак П.П., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача НОМЕР_1 прикордонного загону імені Героїв Карпатської Січі Державної прикордонної служби /ДПС/ України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини через сімейні обставини або інші поважні причини; зобов'язати відповідача НОМЕР_1 прикордонний загін імені Героїв Карпатської Січі ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (а.с.1-6).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.14).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.11.2023р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність 27 прикордонного загону імені Героїв Карпатської Січі ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини; зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін імені Героїв Карпатської Січі ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби (а.с.30-34).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач НОМЕР_1 прикордонний загін імені Героїв Карпатської Січі ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ), який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.38-43).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за сімейними обставинами за п.п.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» необхідно: наявність сімейних обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів /КМ/ України; наявність вислуги 10 років і більше.
Постановою КМ України № 413 від 12.06.2013р. встановлено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
У позивача ОСОБА_1 наявна вислуга 10 років і більше, проте відсутня підстава для звільнення у вигляді сімейних обставин, визначених переліком КМ України, оскільки позивача звільнено з військової служби за пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З огляду на викладене, підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини, не передбачені переліком КМ України, за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абз.2 п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»
Окрім того, п.13 розд.10 гл.2 Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ /МВС/ України № 468 від 06.06.2027р., встановлено, що у наказах начальників органів Держприкордонслужби про виключення зі списків особового складу органу Державної прикордонної служби України у зв'язку зі звільненням з військової служби в обов'язковому порядку зазначається, зокрема, перелік необхідних виплат, в тому числі одноразова грошова допомоги при звільненні, їх розмір та період служби, за який вони випалачуються.
Разом з тим, позивач наказ про виключення із списків частини не оскаржує, із рапортом (заявою) про невиключення зі списків особового складу частини без повного розрахунку не звертався.
Також апелянт покликається на те, що у листі Міністерства економіки України № 4711-06/52029-03 від 25.07.2022р. зазначено, що у разі звільнення з огляду на сімейні обставини з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації за пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовець не набуває права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», оскільки обставини та причини такого звільнення визначені нормами Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а не рішенням КМ України, як це передбачено ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців».
Представник позивача Сідак П.П. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.55-59).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, зідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України № 696-ОС «Про особовий склад» від 04.09.2023р. майстер-сержанта ОСОБА_1 (П-045646), помічника начальника відділу прикордонної служби з логістики-начальника відділення логістики відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б), звільненого з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону № 644-00 від 11.08.2023р., за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років)) п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у запас, з наданням права носіння військової форми одягу (а.с.7).
Цим наказом визначено, що вислуга років станом на 04.09.2023р. становить: календарна - 26 років 05 місяців 17 днів; пільгова - 10 років 08 місяців 13 днів, всього: 37 років 02 місяці 00 днів.
При звільненні одноразова грошова допомога, передбачена ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ОСОБА_1 виплачена не була, що не заперечується відповідачем.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини через сімейні обставини або інші поважні причини, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи положення абз.2 п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», абз.4 п.10 постанови КМ України № 393 від 17.07.1992р. «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», а також п.3 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018р., позивач, як особа, що звільнилася з військової служби через сімейні обставини та має 26 повних календарних років служби, набув право на виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII).
Згідно ч.ч.1, 2 ст.2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Позивач був військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, а тому при вирішенні даної справи аналізу підлягає законодавство, яке стосується військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Згідно ст.16 Закону України № 661-IV від 03.04.2003р. «Про Державну прикордонну службу України» умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України № 2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон № 2011-XIІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Виплату одноразової грошової допомоги при звільнення регламентують норми ст.15 Закону № 2011-XII.
На підставі абз.2 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як визначено абз.3 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених п.2-4 ч.2 ст.36 (крім випадків звільнення у зв'язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у п.1 і 9 ч.2 ст.31) Закону України «Про розвідку».
Відповідно до абз.4 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону № 2232-XII.
Цією правовою нормою розмежовано підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
На підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) контракт припиняється (розривається) а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення мобілізації через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Постановою КМ України № 413 від 12.06.2013р. затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (надалі - Перелік № 413).
На підставі Переліку № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком)-військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком)-військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
Апелянт звертає увагу на те, що сімейні обставини та інші поважні причини підстави для звільнення під час проведення мобілізації та дії воєнного стану безпосередньо визначені пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII. Разом з тим, для звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин такі обставини та поважні причини мають відповідати Переліку, визначеному КМ України (Перелік № 413)
Саме випадок звільнення через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається КМ України, передбачений як одна із підстав для виплати одноразової грошової допомоги у абз.2 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII.
Стаття 15 Закону № 2011-ХІІ не передбачає випадків виплати одноразової грошової допомоги при звільненні через сімейні обставини або інші поважні причини без покликань на їх перелік, визначений КМ України.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта з наступних міркувань.
Згідно з ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Аналогічний припис закріплений у ч.1 ст.6 та ч.1 ст.242 КАС України.
Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського Суду з прав людини (далі також ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandus рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «С. Г. та інші проти Болгарії» (C. G. and others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39) та від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandus рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32) та від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Аналізуючи в межах даної справи положення абз.1-3 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII через призму поняття «якість закону», як елементу принципу верховенства права та відповідної практики ЄСПЛ, апеляційний суд приходить до висновку, що дана правова норма внаслідок її нечіткого формулювання допускає множинне (неоднозначне) тлумачення.
Так, абз.3 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII викладений шляхом застосування способу негативного правового регулювання. В даному випадку законодавець чітко передбачив умови та категорії осіб, яким не виплачується одноразова грошова допомога.
Особи, звільнені з військової служби через сімейні обставини, до таких категорій не входять.
У той же час, в абз.1, 2 ст.15 Закону № 2011-XII застосовано спосіб позитивного правового регулювання спірних правовідносин - передбачений перелік осіб, яким одноразова грошова допомога виплачується залежно від підстав їх звільнення, з розмежуванням, в залежності від таких підстав, розміру одноразової грошової допомоги.
При цьому, випадки звільнення через сімейні обставини присутні як в абзаці першому, так і в абзаці другому п.2 ст.15 Закону № 2011-XII.
Разом з тим, абзацом 1 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII до військовослужбовців, звільнених через сімейні обставини, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, віднесено тільки військовослужбовців-жінок, які мають дитину (дітей) віком до 18 років у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу.
Абзацом 2 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII визначено більш широке коло звільнених через сімейні обставини військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Якщо звільнення військовослужбовців відбулося через сімейні обставини, відмінні від обставини, прямо передбаченої абз.1 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII, такі військовослужбовці вправі розраховувати на отримання одноразової грошової допомоги тільки в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Те, що абз.2 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII містить відсилання до визначення КМ України переліку сімейних обставин або інших поважних причин, не нівелює право військовослужбовця, звільненого через сімейні обставини, які безпосередньо визначені законом, на отримання одноразової грошової допомоги.
Постанова № 413 у вступній частині містить загальне покликання на те, що видається відповідно до ст.26 Закону № 2232-XII.
Також норми ст.26 Закону № 2232-XII містять підстави звільнення у мирний час, так і під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Підстави звільнення під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану зазнавали неодноразових змін.
Зокрема, п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII був доповнений пп.«г» в квітні 2022 року на підставі Закону України № 2169-ІХ від 01.04.2022р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».
Тобто норми п.2 ст.15 Закону № 2011-XII, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги звільненим з військової служби військовослужбовцям, а також Постанова № 413 були законодавчо сформовані раніше внесення змін до статті 26 Закону № 2232-ХІІ, які додатково передбачили нові підстави звільнення за сімейними обставинами під час проведення мобілізації та воєнного стану.
Внаслідок цього виникли неузгодженості, що не усунуті на законодавчому рівні, між зазначеними правовими нормами.
Тому певні неузгодженості в нормах Закону № 2232-XII та Закону № 2011-XII, постанови № 413 не можуть бути підставою для відмови позивачу у виплаті належної йому одноразової грошової допомоги.
Отже, буквальне та системне тлумачення наведених законодавчих норм свідчить про те, що законодавець не мав наміру свідомо обмежити право на виплату одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби через сімейні обставини, які передбачені положеннями ст.26 Закону № 2232-XII.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 звільнений за пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII, тобто, через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), а саме як один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
На день звільнення з військової служби позивач мав вислугу більше 10 років.
Тобто, ОСОБА_1 набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі абз.2 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII як військовослужбовець, який звільнений з військової служби через сімейні обставини і який має вислугу 10 років і більше.
Виходячи з обставин справи та відповідних норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, позивач мав законне сподівання на виплату передбаченою законом одноразової грошової допомоги у зв'язку з тривалою (понад десять років) військовою службою, а відповідач безпідставно, відмовивши йому у такій виплаті, незаконно позбавив позивача належної йому до виплати одноразової грошової допомоги.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби.
Стосовно решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, та відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.
Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта 27 прикордонний загін імені Героїв Карпатської Січі ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ).
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу 27 прикордонного загону імені Героїв Карпатської Січі Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.11.2023р. в адміністративній справі № 260/7928/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 19.02.2024р.