П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/15020/23
Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року у справі за позовом адвоката ОСОБА_1 - Ліпенка Юрія Костянтиновича до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2023 року адвокат ОСОБА_1 - Ліпенко Ю.К. звернувся з позовом до Військової академії (м. Одеса) (далі - відповідач, Військова академія), в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо обчислення та виплати у період з 01.02.2020 по 27.07.2021 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум,
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 по 27.07.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що у період проходження військової служби відповідач здійснював нарахування грошового забезпечення у заниженому розмірі, зокрема, посадовий оклад, оклад за військовим званням, додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виплачувалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Позивач вважає, що має право на перерахунок грошового забезпечення у зв'язку з відновленням рішенням суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, згідно якої складові грошового забезпечення, слід визначати шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідні тарифна коефіцієнти.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2020 по 27.07.2021 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано Військову академію здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.02.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову академію здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 по 27.07.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, позивач має право на визначення грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Поряд з цим, суд першої інстанції зазначив, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII (далі - Закон №1774), який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Суд дійшов висновку що дії відповідача щодо обрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2018 року є протиправними, а порушене право позивача слід відновити шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату посадового окладу та окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, Військова академія подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В апеляції скаржник наголошував на тому, що суд першої інстанції, під час ухвалення рішення не врахував, що попри скасування з 29.01.2020, в судовому порядку пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (далі - Постанова №103), яким внесені зміни до пункту 4 Постанови №704, сама Постанова №704 досі викладена у редакції Постанови №103, де в пункті 4 зазначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, на переконання скаржника, розрахунковою величиною для визначення розміру посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовцям, в тому числі і позивачу, має застосовуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
З огляду на це, скаржник вважає безпідставним зобов'язання рішенням суду здійснити перерахунок посадового окладу, окладу за військовим званням, а також додаткових видів грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року.
Окремо скаржник звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме: не прийняв до уваги той факт, що позивач пропустив строк звернення до суду із позовом, встановлений статтею 122 КАС України у зв'язку з чим, суд першої інстанції мав би застосувати до позивача наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, передбачені статтею 123 КАС України.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які ідентичні доводам викладеним у позовній заяві, зазначає про її безпідставність, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій академії.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.06.2021 № 169 ОСОБА_1 звільнений з військової служби відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника Військової академії (м. Одеса) від 27.07.2021 № 154 (по стройовій частині) підполковник ОСОБА_1 з 27.07.2021 виключений зі списків особового складу академії, всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Київського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Одеси.
Під час проходження служби нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалося не в повному обсязі, оскільки посадовий оклад, оклад за військовим званням, додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виплачувалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Представник позивача адвокат Ліпенко Ю.К. звернувся до Військової академії із адвокатським запитом, в якому просив надати: довідку про виплачене позивачеві грошове забезпечення за період проходження військової служби з 01.02.2020 по 27.07.2021, із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення, а також допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; довідку-розрахунок виплаченої позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби; компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; інформацію про те, на якій підставі ОСОБА_1 не було виплачене у період з 01.02.2020 по 27.07.2021 грошове забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 року.
Листом від 22.06.2023 № 26/5/511 Військова академія повідомила про помилковість посилання на пункт 4 Постанови №704, згідно якої складові грошового забезпечення, слід визначати шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідні тарифна коефіцієнти.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, з огляду на таке.
Відповідаючи на довід скаржника про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема, щодо незастосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Згідно вимог позовної заяви предметом даного спору є правомірність обчислення та виплати грошового забезпечення у період з 01.02.2020 по 27.07.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Тобто під час розгляду даного спору суд має вирішити чи було допущено відповідачем порушення законодавства про оплату праці звільненому працівникові.
Так, відповідно до частин 1-2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частина 5 статті 122 КАС України визначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, спеціальною нормою, яка встановлює строки звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати є частина 2 статті 233 КЗпП України.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, з 19 липня 2022 року строки звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, передбачені статтею 233 КЗпП України, були змінені, а тому тримісячний строк звернення до суду із цим позовом, за загальними правилами, сплинув 19.10.2022.
Втім, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінетом Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, на час звернення позивача до суду із цим позовом, на території Україні діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що унеможливлювало застосування до спірних правовідносин строки, встановлені статтею 233 КЗпП України.
З цього приводу, колегія суддів вважає необхідним врахувати правову позицію, Верховного Суду, викладену в постанові від 25.04.2023 по справі № 380/15245/22, стосовно того, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Суд касаційної інстанції у цій справі висловив таку правову позицію:
«Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.».
Враховуючи, викладене, колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права та застосування до спірних правовідносин положень частини 5 статті 122 КАС України.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги Військової академії стосовно правомірності застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня 2018 року для визначення розміру посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовцям, а також додаткових видів грошового забезпечення, колегія суддів зазначає таке.
Приписами частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частинами 2, 3 наведеної норми, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі - Постанова №704 ) затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 також містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також колегія суддів враховує, що 06 грудня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Таким чином, з моменту набрання чинності Законом №1774-VIII (01 січня 2017 року) на законодавчому рівні існує заборона застосовувати мінімальну заробітну плату, як розрахункову величину для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Слід також зазначити, що згідно статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-III (далі - Закон №2017-III), базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
На момент набрання чинності Постанови №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції пункту 6 Постанови №103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року), а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 пункт 4 викладений у редакції згідно пункту 6 Постанови №103 та визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови №704, у зв'язку з прийняттям Постанови №103, не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови №704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови №103.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Кабінет Міністрів України Постановою від 28.10.2020 №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 №1644 і від 30.08.2017 №704» виклав, зокрема, примітку до Додатку 1 до Постанови №704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.».
В аналогічній редакції викладена також і примітка Додатку 14 до Постанови №704.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, в постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 500/1886/21, у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції сформулював наступні висновки, які також висловлені у постановах касаційного суду, зокрема, від 31.08.2022 у справі №120/8603/21, від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 22.03.2023 у справі №340/10333/21:
- з 01.01.2020р. положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що положення пункту 4 Постанови № 704, в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закон «Про Державний бюджет України» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що грошове забезпечення позивача у 2020-2023 роках мало би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 01 січня 2018 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
За таких підстав, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно правомірного використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року та вважає, що наведені доводи є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції, та суперечать наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду.
У відповідності до ст. ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення - відсутні.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції переглянуто рішення суду першої інстанції, що ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса)- залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року у справі за позовом адвоката Пересипко Володимира Володимировича - Ліпенка Юрія Костянтиновича до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 19.02.2024.