П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/10261/22
Головуючий І інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Південного регіонального управління (м.Одеса) Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 09.06.2023р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного регіонального управління (м.Одеса) Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про зобов'язання вчинити певні дії,-
26.07.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому з 24.02.2022р. в лютому 2022р., в березні 2022р., в квітні 2022р. додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн. розмірі, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому з 24.02.2022р. за лютий 2022р., березень 2022р., квітень 2022р. додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн., що встановлена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, з урахуванням проведених платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач починаючи з 24.02.2022р. у лютому 2022р., березні 2022р., квітні 2022р., перебуваючи на території Одеської області, яка визначена «районом ведення бойових дій», брав безпосередню участь у бойових діях та забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в складі Південного регіонального управління (м.Одеса) Держприкордонслужби, однак додаткову винагороду, збільшену до 100 000 грн. відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, було нараховано лише в травні 2022р. у розмірі 9 333,33 грн., а у червні 2022р. - 7 5569,90 грн. Позивач вважає, що відповідач безпідставно та протиправно не нараховував та не виплатив належну йому додаткову грошову винагороду збільшену до 100000 грн., передбачену вказаною Постановою, з 24.02.2022р. у лютому 2022р., березні 2022р., квітні 2022р., як особі яка брала участь у бойових діях і забезпечувала здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо на території Одеської області у період здійснення зазначених заходів.
Відповідач, у свою чергу, надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 з 24.02.2022р. в лютому 2022р., в березні 2022р., а також в квітні 2022р. додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, збільшеної до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу його участі у відповідних діях та заходах. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.02.2022р. за лютий 2022р., за березень 2022р. та за квітень 2022р. додаткову винагороду, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, збільшену до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу його участі у відповідних діях та заходах. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 10.07.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2023р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
27.07.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував проти її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
02.08.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 проходить службу в Південному регіональному управлінні (м.Одеса) Держприкордонслужби (Військова частина НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника штабу - начальника відділу управління служби Південного регіонального управління (м.Одеса).
Згідно з архівною відомістю (позиція 14) щодо нарахування грошового забезпечення позивача з січня 2022р. по червень 2022р., додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 йому була нарахована та виплачена наступним чином: в березні 2022р. - 29550,69 грн.; в квітні 2022р. - 5806,45 грн.; в травні 2022р. - 30000 грн.; в червні 2022р. - 30000 грн., при цьому збільшену додаткову винагороду (позиція 15 в архівній відомості) позивачу виплачувалося, починаючи з травня 2022р.
Саме із невиплатою збільшеної додаткової винагороди згідно з вищевказаною Постановою за період з 24.02.2022р. по квітень 2022р. включно не погоджується ОСОБА_1 , що, власне, і стало підставою звернення до суду.
ОСОБА_1 вважає, що йому повинні були виплатити додаткову винагороду збільшену до 100000 грн. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 в лютому, березні та квітні 2022р., що не було здійснено відповідачем.
У відповідь на адвокатський запит щодо надання інформації про здійснення позивачу виплати додаткової винагороди до 100000 грн. в розрахунку на місяць відповідно до вказаної Постанови у період з 24.02.2022р. по 01.07.2022р. відповідачем повідомлено, що дана доплата здійснювалася за періоди:
- у відповідності до наказу Південного регіонального управління від 11.05.2022р. №250-аг з 15.04.2022р. по 18.04.2022р. в розмірі 9333,33 грн.;
- у відповідності до наказу Південного регіонального управління від 10.06.2022р. №308-ос з 30.04.2022р. по 14.04.2022р., 06.05.2022р., з 16.05.2022р. по 31.05.2022р. в розмірі - 75569,76 грн.
Не погоджуючись з бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати з 24.02.2022р. в лютому 2022р., в березні 2022р., в квітні 2022р. додаткової винагороди збільшеної до 100000 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить із наступного.
Статтею 17 Конституції України регламентовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При цьому, у відповідності до п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. за №5-рп/2002, служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Так, ч.5 ст.17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Ці положення, як зазначив у цьому рішенні Конституційний Суд України, поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України тощо.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.
За приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, дія якого, в силу приписів ч.1 ст.3, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У ч.2 ст.9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз.1 та 2 ч.4 ст.9 цього Закону, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, а також Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/202 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.
Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.
Як передбачено у ст.1 Закону №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За змістом ст.16 Закону №389-VIII, за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені у відповідності до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003р. №661-IV, на Держприкордонслужбу покладаються завдання стосовно забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Статтею 2 Закону №661-IV передбачено основні функції Держприкордонслужби, зокрема, такі як: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної і оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України «Про розвідувальні органи України» та «Про оперативно-розшукову діяльність»; участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп і злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України та в контрольних пунктах в'їзду - виїзду.
Виконання даних функцій є оперативно-службовою діяльністю Держприкордонслужби (ч.2 ст.2 Закону №661-IV).
За ч.1 ст.6 Закону №661-IV, Держприкордонслужба є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, що складається з загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Згідно з п.п.3 та 4 ст.19 Закону №661-IV, на Держприкордонслужба відповідно до визначених законом завдань покладаються: участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.
Відповідач входить до структури Держприкордонслужби, а тому починаючи з 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. здійснює передбачені Законом №389-VIII заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У розумінні ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р. №1932-XII, військові формування - це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями та призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Відповідно до ст.12 Закону №1932-XII, участь в обороні держави разом з Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. за №64 та №69, 28.02.2022р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168.
За правилами п.1 Постанови №168 (в редакції постанови від 08.10.2022р. №1146, яка застосовувалася з 01.09.2022р. по 20.01.2023р.) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Так, особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 в абз.1 п.1 Постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць».
При цьому, у постанові від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди, а саме «до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 грн. щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, а визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Таким чином, на підставі аналізу наведених норм чинного законодавства України можна дійти висновку, що встановлена Постановою КМУ №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. на місяць є складовою грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовців Держприкордонслужби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі останніх у бойових діях, а також забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Водночас, реалізація зазначених приписів Постанови КМУ №168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених в абз.1 п.1 вказаної Постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах, враховуючи, що «Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби» (затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018р. №558) не врегульовувала цих питань.
Також, про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств і державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди та одноразової грошової допомоги, що передбачені Постановою №168, вказано і в п.2-1 цієї Постанови, доповненому у відповідності до Постанови №793.
На виконання вимог Постанови №168 та з метою врегулювання виплати військовослужбовцям Держприкордонслужби, додаткової винагороди та підвищення рівня їх соціального захисту Адміністрацією Держприкордонслужби було прийнято відповідний наказ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168» від 31.03.2022р. за №164-АГ, який застосовується з 24.02.2022р., та, у подальшому, подібні накази, які застосовувалися з 01.08.2022р. та 01.12.2022р.
Зазначений наказ №164-АГ Адміністрації Держприкордонслужби було видано на реалізацію п.2-1 Постанови №168 та, відповідно, з метою врегулювання порядку та умов здійснення виплат військовослужбовцям Держприкордонслужби додаткової винагороди під час дії воєнного стану, про що зазначено в преамбулах вказаних наказів.
Дійсно, з огляду на положення ч.3 ст.117 Конституції України, Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992р. №493 і «Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992р. №731), можна стверджувати, що подібні накази центрального органу виконавчої влади підлягають обов'язковій державній реєстрації Міністерством юстиції України, оскільки містять положення, що зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб і встановлюють організаційно-правовий механізм їх реалізації.
Тобто, Адміністрацією Держприкордонслужби, в даному випадку, фактично не було дотримано зазначених вимог законодавства при прийнятті наказу, зокрема, за №164-АГ, який не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку.
Разом з тим, при вирішенні питання про наслідки порушення зазначених вимог судова колегія враховує обставини фактичного виконання протягом 2022р., в тому числі й у спірний період, органами Держприкордонслужби наказу Адміністрації Держприкордонслужби №164-АГ, зокрема, в частині визначення бойових дій та заходів, передбачених п.1 Постанови №168, і документування безпосередньої участі військовослужбовців у таких діях і заходах.
У спірний період виключно зазначений наказ Адміністрації Держприкордонслужби визначали механізм реалізації Постанови №168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби під час дії воєнного стану, оскільки наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби» від 26.01.2023р. №36, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.01.2023 за №196/39252, набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовувався з 01.02.2023р., тобто не підлягав ретроспективному застосуванню до спірних правовідносин.
У свою чергу, варто звернути увагу на те, що «Інструкція про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016р. №188), була прийнята на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» від 20.01.2016р. №18, що передбачала виплату військовослужбовцям винагороди в порядку і розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів, за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду.
Отже, Інструкція №188 визначала порядок та розміри виплати конкретно тієї винагороди, яка була встановлена Постановою №18.
До того ж, документування у спірний період органами Держприкордонслужби безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях і заходах (фіксація) та фактична виплата їм додаткової винагороди до 100000 грн. відповідно до приписів наказу Адміністрації Держприкордонслужби №164-АГ унеможливлює застосування іншого механізму реалізації положень Постанови №168 до правовідносин, що вже відбулися.
За відсутності цих відомчих нормативно-правових актів не здійснювався би облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати даної частини грошового забезпечення військовослужбовцям.
Таким чином, відповідаючи на поставлені перед судом апеляційної інстанції питання, колегія суддів дійшла висновку, що застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, що передбачена Постановою №168, у спірний період підлягає саме наказ №164-АГ.
Протилежний висновок поставив би питання необхідності повернення вже виплачених на підставі цього наказу (у відповідний період) сум додаткової винагороди.
Аналогічна правова позиція з цього спірного питання висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постанові 21.12.2023р. у справі №200/193/23.
Наказ №164-АГ відносно впорядкування виплати спірної додаткової винагороди залишається чинним та, щонайменше, протягом відповідного періоду регулював ті питання, які необхідні для належного виконання п.1 Постанови КМУ №168.
Пам'ятаючи також про те, що Держприкордонслужба є правоохоронним органом спеціального призначення і виконує свої завдання в умовах дії воєнного стану, колегія суддів не має підстав заперечити обов'язковість дотримання вимог вказаного вище Наказу, який націлений насамперед на те, щоб розкрити зміст п.1 Постанови №168 (з уваги на функції органів Держприкордонслужби) та організувати порядок їх виконання/реалізації, позаяк йдеться про військовослужбовців та публічні кошти.
З наведених вище міркувань, колегія суддів дійшла висновку, що протягом спірного періоду командування Військової частини НОМЕР_1 діяло правомірно, коли у свій діяльності та в умовах дії воєнного стану дотримувалося затверджених Наказом №164-АГ вимог, а також діяло відповідним чином. У контексті цього спору, це означає, що відповідача мав би пов'язувати виплату такої винагороди у розмірі до 100000 грн. з виконанням військовослужбовцем (позивачем) завдань, які і були перелічені у Наказі №164-АГ.
Звертаючи увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові 21.12.2023р. у справі №200/193/23, колегія суддів враховує те, що п.2 Наказу №164-АГ передбачав вичерпний перелік бойових дій і заходів, визначених у п.1 Постанови №168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100000 грн., пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Пунктом 2 Наказу №164-АГ вказано, під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки i оборони, вiдсiчi i стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або ж начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держав и безпосередньо в районі ведення бойових дій у відповідності до бойових розпоряджень; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань із ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або ж на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об'єкти, які охороняються, звільнення відповідних об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у тому числі поза межами районів ведення бойових дій); бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсiйнорозвiдувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у тому числі поза межами районів ведення бойових дій); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у тому числі поза межами районів ведення бойових дій); здійснення заходів з виводу сил та засобів з-під удару противника (у тому числі і поза межами районів ведення бойових дій); виконання польотів, пов'язаних з евакуацію військовослужбовців, цивільного населення, озброєння, а також інших матеріальних засобів з районів бойових дій; виконання бойових завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії.
Як передбачено у п.3 Наказу №164-АГ, склад органів та підрозділів Держприкордонслужби, які брали участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначати наказом Голови Держприкордонслужби у відповідності до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України. При цьому, слід зазначити про те, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях чи заходів здійснювати на підставі одного з таких документів: бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій (вахтового журналу) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермiнове) або ж постових відомостей (під час охорони об'єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл); рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (додаток 1).
Зазначений перелік документів є вичерпним.
Таким чином, на період дії воєнного стану спірна додаткова винагорода військовослужбовцю збільшується до 100000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі цього військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі, а також стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій.
При цьому, варто звернути увагу, що передбачений Наказом №164-АГ перелік документів, що в сукупності підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях чи заходах, майже повністю дублює відповідний перелік документів, визначений у п.3 розділу IV Інструкції №188.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, безпосередня участь військовослужбовця в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій - це виконання бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), що ведуть воєнні (бойові) дії у складі створених або діючих угруповань, на підставі визначених вищим керівництвом завдань у районі ведення бойових дій.
Також, це можуть бути завдання із всебічного забезпечення угруповань Сил оборони держави в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями, інші бойові або спеціальні завдання, бойові завдання стосовно руху опору на тимчасово окупованих територіях, завдання із ведення оперативної розвідки в районі ведення бойових дій або ж на тимчасово окупованих територіях. Це є й такі завдання, що виконують військовослужбовці як в районах бойових дій, так і поза їх межами. Це бойові завдання з відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, бойові завдання з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань, виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей, здійснення польотів та ведення повітряного бою, виведення сил та засобів з-під удару противника, виконання бойових завдань кораблями, катерами та морськими суднами.
Тобто, особа не набуває права на отримання додаткової винагороди збільшеної до 100000 грн. виключно у зв'язку із віднесенням її до переліку осіб, передбачених п.1 Постанови №168, які перебувають у підпорядкуванні органів, які входять до складу угруповань військ (сил) Збройних Сил України з відсічі збройної агресії російської федерації проти України, та перебувають у районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.
За вказаних позивачем умов, будь-яка особа із числа осіб, передбачених п.1 Постанови №168, перебуваючи у підпорядкуванні органів, які входять до складу угруповань військ (сил) Збройних Сил України з відсічі збройної агресії російської федерації проти України, та які перебувають у районах ведення бойових дій (територія Одеської області) у період здійснення вищезазначених заходів (з 24.02.2022р. до кінця квітня 2022р.), повинна була отримати збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду, що на переконання колегії суддів, є безпідставним та таким, що здійснено з невірним тлумаченням норм законодавства.
Така особа, окрім зазначеного, повинна безпосередньо виконувати бойові завдання у складі військової частини, що ведуть воєнні (бойові) дії у складі створених або ж діючих угруповань, на підставі визначених вищим керівництвом завдань у районі ведення бойових дій, що в свою чергу повинно підтверджуватися відповідними наказами та бойовими розпорядженнями.
При цьому, в підтвердження виконання службових (бойових, спеціальних) завдань заступником начальника штабу - начальником відділу управління служби Південного регіонального управління (м.Одеса) Дьоміним М.А. в спірний період до суду 1-ї інстанції було надано відповідні накази.
Так, у відповідності до наявного у справі витягу з наказу начальника Південного регіонального управління (м.Одеса) Держприкордонслужби від 21.02.2022р. № 34-ВВ, полковник ОСОБА_1 , заступник начальника відділу управління службою штабу, з 19.02.2022р. по 21.02.2022р. перебував у службовому відрядженні у НОМЕР_2 прикордонному загоні на підставі наказу Південного регіонального управління від 18.02.2022р. №106-АГ, посвідчення про відрядження №75.
Далі, як вбачається з матеріалів справи, згідно з витягом з наказу начальника Південного регіонального управління (м.Одеса) Держприкордонслужби від 11.03.2022р. №51-ВВ, полковник ОСОБА_1 , заступник начальника відділу управління службою штабу, вибув у службове відрядження з 28.02.2022р. на ділянку НОМЕР_2 прикордонного загону на підставі бойового завдання групі офіцерів Південного регіонального управління від 28.02.2022р.
22.03.2022р. полковник ОСОБА_1 прибув зі службового відрядження, в якому перебував з 28.02.2022р. на ділянці НОМЕР_2 прикордонного загону на підставі бойового завдання групи офіцерів Південного регіонального управління від 28.02.2022 р., відповідно до витягу з Наказу Начальника Південного регіонального управління (м.Одеса) Держприкордонслужби від 24.03.2022р. №62-ВВ.
У подальшому, 18.04.2022р. позивач прибув зі службового відрядження, в якому перебував з 22.03.2022р. у н.п. Березівка Одеської області у відповідності до бойового завдання групі офіцерів Південного регіонального управління від 22.03.2022р., згідно з Витягом з Наказу Начальника Південного регіонального управління (м.Одеса) Держприкордонслужби від 18.04.2022р. №85-ВВ.
На підставі припису від 18.04.2022р. №12/17, направлення від 18.04.2022р. №30/28, ОСОБА_1 направлено до Одеського військово-медичного клінічного центру м.Одеса з 18.04.2022р.
Як вбачається з витягу з Наказу Начальника Південного регіонального управління (м.Одеса) Держприкордонслужби від 24.04.2022р. №91-ВВ, ОСОБА_1 прибув з лікування з 24.04.2022р. з Одеського військово-медичного клінічного центру (клінічного госпіталю), на підставі припису від 18.04.2022р. №12/17.
Полковник ОСОБА_1 , заступник начальника відділу управління службою штабу, вибув у службове відрядження з 06.05.2022р. на ділянку відповідальності НОМЕР_3 прикордонного загону на підставі бойового завдання групі офіцерів Південного регіонального управління від 02.05.2022р., посвідчення про відрядження №279, у відповідності до витягу з Наказу Начальника Південного регіонального управління (м.Одеса) Держприкордонслужби від 06.05.2022р. за №101-ВВ.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з 24.02.2022р. за лютий 2022р., березень 2022р., квітень 2022р. полковник ОСОБА_1 має право на нарахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, збільшеної до 100000 грн. в розрахунку на місяць, як особі, яка на період дії воєнного стану брала безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Разом із тим, з огляду на позицію апелянта, викладену у заявах по суті справи та, відповідно, апеляційній скарзі, колегія суддів звертає увагу на те, що, останній не навів доречних та суттєвих аргументів щодо того, на яких підставах не були враховані спірні періоди участі ОСОБА_1 у бойових діях та заходах (окрім того, що довідка про участь у відповідних заходах із зазначенням періоду - кількості днів такої участі) та не нараховано додаткову винагороду пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Жодного спростування вказаних обставин відповідачем під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції не наведено та відповідних доказів не надано.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Південного регіонального управління (м.Одеса) Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 19.02.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко