16 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/12889/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року в адміністративній справі №160/12889/22 (головуючий суддя першої інстанції - Лозицька І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області; Служби судової охорони; Державної судової адміністрації України; Міністерства фінансів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач 24.08.2022 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області; Служби судової охорони; Державної судової адміністрації України; Міністерства фінансів України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в частині не видання наказу про нарахування та виплату йому - сержанту Служби судової охорони додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30000,00 грн., а також не нарахуванні та не виплаті на підставі цього наказу додаткової щомісячної винагороди в розмірі 30000,00 грн., починаючи з 24.02.2022 року;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» видати наказ про нарахування та виплату з 24.02.2022 року йому додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30000,00 грн., а також нарахувати та виплатити на підставі цього наказу додаткову щомісячну винагороду в розмірі 30000,00 грн., починаючи з 24.02.2022 року до дати закінчення воєнного стану.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки позивач є співробітником Служби судової охорони, проходить службу у територіальному управлінні Служби судової охорони у Дніпропетровській області, а тому має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року. Однак внаслідок протиправної бездіяльності відповідача зазначене право позивача було порушено. У період з 24.02.2022 року територіальним управлінням Служби судової охорони у Дніпропетровській області не було видано наказів про призначення позивачу додаткової винагороди, не нараховано та не виплачено йому таку винагороду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 роу № 168, за період з 24.02.2022 року до 24.08.2022 року у розмірі 30000 гривень щомісячно.
Зобов'язано територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168, за період з 24.02.2022 року до 24.08.2022 року у розмірі 30000 гривень щомісячно.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду змінити та викласти резолютивну частину рішення у редакції заявлених позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи та безпідставно обмежено період протиправної бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди. Скаржник зазначає, що висновки суду не відповідають правовим висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у зразковій справі №260/3564/22.
Відповідачі відзиви на апеляційну скаргу не подавали, що перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) прийнятий на посаду контролера II категорії п'ятого взводу охорони першого підрозділу охорони (м.Дніпро) Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, що підтверджується копією Витягу з наказу «По особовому складу» від 30.10.2020 року №245 о/с. У зв'язку із проведенням організаційно-штатних заходів 31.12.2022 року позивача переведено на посаду контролера II категорії 4 відділення 4 взводу охорони 1 підрозділу охорони (м.Дніпро), що підтверджується Витягом з наказу «По особовому складу» від 31.12.2020 року №307 o/c (а.с.11, 12).
28.02.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою передбачено на період дії воєнного стану виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць.
Виконання посадових обов'язків позивачем у період воєнного стану починаючи з 24.02.2022 року, підтверджується доданими до даного позову витягами з журналів несення служби (а.с.21-133).
Згідно тексту позову, в порушення вимог Постанови КМУ №168 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн., що також підтверджується довідкою ТУ ССО у Дніпропетровській області за №91 від 18.07.2022 року (а.с.13).
Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, протиправною, позивач оскаржив таку бездіяльність до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, а відповідач, не нараховуючи та не виплачуючи таку винагороду у період з 24.02.2022 року до 24.08.2022 року у розмірі 30000 грн. щомісячно, допустив протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області про невидачу наказу про призначення позивачу додаткової винагороди та зобов'язання відповідача видати такий наказ, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки питання видання відповідних наказів є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу додаткову винагороду до дати закінчення воєнного стану, суд першої інстанції визнав такі вимоги передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки заявлені на майбутнє.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції рішення суду в цій частині не переглядається.
Згідно з частиною 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
06 квітня 2023 року Верховним Судом розглянуто зразкову справу №260/3564/22 та прийнято відповідне рішення, яке набрало законної сили 21 вересня 2023 року після перегляду в апеляційному порядку Великою Палатою Верховного Суду, якою рішення Верховного Суду від 06 квітня 2023 року залишено без змін.
У зазначеному рішенні Верховного Суду визначено ознаки типової справи, а саме:
1) позивачем є співробітник Служби судової охорони;
2) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;3) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168;
4) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168;
5) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій(бездіяльності) відповідача щодо не нарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Суд апеляційної інстанції вважає, що передана на розгляд колегії суддів справа підпадає під ознаки типової справи, визначені у рішенні Верховного Суду.
За таких обставин суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи застосовує правові висновки Великої Палати, викладені у зразковій справі №260/3564/22, рішення в якій набрало законної сили та які полягають у такому.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 160 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту - Закон №1402) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
Відповідно до статті 161 Закону №1402 Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
Згідно із частиною першою статті 165 Закону №1402 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою КМУ №289 затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання статті 165 Закону №1402 та постанови КМУ №289 ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок №384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку №384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» КМУ прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, вказаною Постановою №168 Кабінет Міністрів України встановив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 13.04.2020 року є співробітником територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, а тому у позивача, як співробітника Служби судової охорони, з 24.02.2022 року виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно.
Додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, наказ щодо встановлення або виплати такої додаткової винагороди не видавався, що сторонами не заперечується та не спростовується.
Верховний Суд зазначив, що бездіяльність Територіального управління, що полягала у невиплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
Згідно із частинами першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ №168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Велика Палата Верховного Суду також визнала необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ №168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Відмова Територіального управління у виплаті співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ №168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що постановою КМУ №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ №168:
- в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Разом із цим Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що зміст внесених постановою КМУ №793 змін до постанови КМУ №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що розмір додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року слід нараховувати та виплачувати у розмірі 30000 грн. щомісячно, тобто в редакції до змін, внесених Постановою КМУ №793, які застосовуються з 19.07.2022 року.
Проте, апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції, якими суд обмежив період таких виплат, оскільки є зрозумілим, що такі виплати будуть припинені або по закінченні воєнного стану, або за обставин, з яких позивач припинить свої трудові (посадові) відносини з відповідачем.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити.
Оскільки за приписами ч.1 статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснено за правилами спрощеного позовного провадження, справа згідно із ч.4 ст.257 КАС України не відноситься до таких, які не можуть бути розглянуті за вказаними правилами, то судове рішення суду апеляційної інстанції згідно із п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 291, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року в адміністративній справі №160/12889/22 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року в адміністративній справі №160/12889/22 змінити.
В абзацах другому та третьому резолютивної частини рішення слова та цифри «за період з 24.02.2022р. до 24.08.2022р.» замінити словами та цифрами «з 24.02.2022 року».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя А.В. Суховаров