16 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 160/17019/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року в адміністративній справі №160/17019/22 (головуючий суддя І-ї інстанції - Тулянцева І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 25.10.2022 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в розмірі 370289,92 грн. за період з 28 листопада 2018 року по 06 жовтня 2022 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15000,00 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення.
В обґрунтування скарги зазначено, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Позивач вказує, що розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення здійснений судом без урахуванням положень ч.1 ст.117 КЗпП (в редакції, чинній на момент винесення рішення), а тому розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню, визначено судом неправильно.
Відповідач також подала апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки останні є необґрунтованими. Доводи позивача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні через невиплату індексації грошового забезпечення військова частина вважає безпідставними. Індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому її несвоєчасна виплата не може вважатися затримкою розрахунку при звільненні. Скаржник вважає, що норми КЗпП не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу позивача не подавав, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Збройних Силах України до 27.11.2018 року (а.с.11, 12).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №283 від 27.11.2018 року позивача звільнено з посади водія - електрика відділення командно-штабних машин взводу зв'язку Військової частини НОМЕР_1 у запас відповідно до пункту «К» Закону України «Про військовий обов'язок і воїнську службу» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого подовжено понад встановлені строки на період закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) та виключено зі списків особового складу частини і усіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 28 листопада 2018 року (а.с.8).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 року по справі №160/21588/21, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 27.11.2018 рік включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 рік - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 рік по 27.11.2018 рік - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» №1078 від 17.07.2003 року.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 року набрало законної сили 01.08.2023 року.
Згідно виписки по картці/рахунку військовою частиною на рахунок позивача 06.10.2022 року переведено 84389,10 грн. (а.с.9).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, позивач оскаржив таку бездіяльність до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ. Суд зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби в день звільнення 27 листопада 2018 року, а лише 06.10.2022 року.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості (84389,10 грн.), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, буде розмір відповідальності відповідача за прострочення сплати належних при звільненні позивача виплат в сумі 15000 грн..
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас, такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 320/1263/19.
Апеляційний суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про зобов'язання роботодавця нарахувати та виплатити кошти, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №520/80/20.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції на час звернення позивача до суду та на час прийняття судового рішення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Вказана стаття 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022 року діє з 19.07.2022 року.
Таким чином, не проведення відповідачем виплати позивачу індексації грошового забезпечення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2021 року по справі №160/21588/21, яке набрало чинності 01.08.2023 року, відповідачем 06.10.2022 року нарахована та перерахована позивачу індексація грошового забезпечення у сумі 84389,10 грн..
З наведеного вбачається, що відповідач виконав рішення суду ще до набрання таким рішенням чинності.
Як зазначалось вище, останній розрахунок з позивачем при звільнені від 27.11.2018 року здійснений 06.10.2022 року.
Проте, вказане, як і доводи відповідача, не спростовують наявності бездіяльності, що полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою у виплаті грошового забезпечення за період з 28.11.2018 року по 06.10.2022 року, стягненню підлягає сума 370289,92 грн. (262,99 грн. х 1408 днів затримки=370289,92 грн.).
В апеляційній скарзі позивач висловлює незгоду із сумою, яка визначена судом першої інстанції в розмірі 15000 грн. та зазначає, що згідно чинного законодавства, період затримки розрахунку, визначений ч.1 ст.117 КЗпП України становить 6 місяців, тобто 182 дні, а тому за вказаний період належить виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 47864,18 грн. (262,99 грн.х182 дні).
Крім того, позивач у прохальній частині своєї скарги просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року в адміністративній справі №160/17019/22 та ухвалити нове судове рішення. Проте, позивачем не заявлено конкретних вимог щодо задоволення адміністративного позову після апеляційного перегляду.
Колегія суддів вважає, що оскільки позивач був звільнений у 2018 році, тобто правовідносини щодо виплати в повному розмірі розрахунку при звільнені виникли до змін в ст.117КЗпП України, (які набули чинності з 19.07.2022 року), то є можливим застосувати правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, апеляційний суд враховує наступні обставини.
Сума середнього заробітку за своєчасно не виплачене грошове забезпечення становить 370289,92 грн., що майже як у 5 разів, перевищує розмір суми, яку було відповідачем своєчасно не нараховано/сплачено.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 09.11.2021 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період 2015 - 2018 роки.
Отже в цьому випадку, слід врахувати тривалий час затримки розрахунку при звільненні більше трьох року, протягом якого позивач не звертався до суду з відповідним позовом, що, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призвело до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.
При цьому, відповідачем ще до набрання законної сили рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2021 року у справі №160/21588/21 (набрало законної сили 01.08.2023 року), в добровільному порядку виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період 2015 - 2018 роки у розмірі 84389,10 грн. - 06.10.2022 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Отже, беручи до уваги добровільне виконання відповідачем рішення суду про виплату індексації грошового забезпечення, та зважаючи на співмірність розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку, а також з огляду на те, що дійсно спірним питанням була виплата індексація грошового забезпечення, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15000,00 грн.
Визначений судом першої інстанції розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, оскільки саме позивач не вживав дій протягом тривалого строку щодо нарахування та стягнення належних йому сум.
Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи, що під час апеляційного розгляду цієї справи порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено, тому підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування або зміни рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року в адміністративній справі №160/17019/22залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року в адміністративній справі №160/17019/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя А.В. Суховаров