19 лютого 2024 р. Справа № 480/8448/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 (ухвалене суддею Кравченко Є.Д.) по справі № 480/8448/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області пов'язаної з невиплатою заробітної плати у відносинах публічної служби начальнику Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Сумській області ОСОБА_1 за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 включно; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь начальника Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Сумській області ОСОБА_1 заробітну плату (оклад, ранг, вислуга) у відносинах публічної служби за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 включно у сумі 20175,00 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також встановити строк для подання відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України , Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та просив відмовити ГУ ПФУ в Сумській області у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 згідно із наказу № 57 від 01.08.1994 призначений на посаду начальника Охтирського міськвідділу Пенсійного фонду.
04.07.2018 позивач звільнений з посади начальника Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, у зв'язку з реорганізацією, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2018 у справі № 1840/2917/18 наказом Пенсійного фонду України від 22.12.2018 № 491-о позивача поновлено на посаді начальника Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області з 05.07.2018 року.
Наказом Пенсійного фонду України від 05.04.2019 № 135-о "Про звільнення ОСОБА_1 " позивач був звільнений з посади у зв'язку з реорганізацією, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі № 480/1693/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа - Національне агентство з питань державної служби, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати: визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України "Про звільнення ОСОБА_1 " від 05.04.2019 № 135-о, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області з 18.04.2019 та стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 34653 грн. 44 коп.
На виконання вказаного рішення суду наказом Пенсійного фонду України від 25.07.2019 № 332-о ОСОБА_1 поновлений на посаді начальника Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області з 18.04.2019.
Позивач проводив облік перебування його на роботі в табелі обліку робочого часу за період з 01.07.2023 по 31.07.2023, який був направлений ним разом із заявою від 21.07.2023 до ГУ ПФУ в Сумській області, проте відповідач не нарахував та не виплатив позивачу заробітну плату за липень 2023 року.
Вважаючи вказану бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області протиправною позивач звернувся до суду цим позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області протиправно не здійснено нарахування та виплату позивачу заробітної плати за період з 01.07.2023. по 31.07.2023.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до ст. 98 Кодексу законів про працю України, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Згідно із ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці", роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи.
Наказом Державного комітету статистики України від 25.12.2009 №489 затверджені типові форми первинної облікової документації зі статистики праці, серед яких є форма табелю обліку використання робочого часу та табелю робочого часу.
Отжи, підставою для нарахування заробітної плати є дані табелю обліку використання робочого часу.
Судом встановлено, що начальником Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області проводився облік перебування позивача на роботі в табелі обліку робочого часу за період з 01.07.2023 по 31.07.2023.
Проте, нарахування та виплата заробітної плати позивачу за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 включно не проведена.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що жодних належних та допустимих доказів відсутності позивача на роботі за період з 01.07.2023 по 31.07.2023, відповідачем не надано ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції.
Згідно ст. 50 Закону України “Про державну службу”, заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).
Пунктом 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу" визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Питання оплати праці державних службовців регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 “Питання оплати праці працівників державних органів” (із змінами та доповненнями) (надалі - Постанова №15), якою з метою упорядкування умов оплати праці працівників державних органів затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів.
02.02.2022 прийнята постанова КМУ № 89 “Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 і від 24.05.2017 року №358”, яка набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 01.01.2022.
25.04.2023 прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 391 “Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану”, яка набрала чинності в дня її опублікування в Урядовому кур'єрі, тобто з 28.04.2023.
Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 391 “Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану”, на період воєнного стану для працівників державних органів (крім працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами; військовослужбовців; осіб рядового і начальницького складу та поліцейських), які безпосередньо здійснюють свої повноваження на територіях можливих бойових дій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, посадові оклади визначаються з урахуванням коефіцієнта 1,5.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, Охтирська міська територіальна громада віднесена до територій можливих бойових дій з 24.02.2022.
Таким чином, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити заробітну плату за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 включно, згідно табеля обліку використання робочого часу за липень 2023 року в сумі 20 175 грн (13 050 грн (8700грн х коефіцієнт 1.5) посадовий оклад (згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2022 №89) + 50% надбавки за вислугу років 6525 грн. + надбавка до посадового окладу за 5 ранг - 600грн. (згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15).
Доводи апеляційної скарги щодо не перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Пенсійним фондом України, як підставу не нарахування та не виплати заробітної плати є безпідставними, оскільки саме Пенсійним фондом України на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі № 480/1693/19 виданий наказ від 25.07.2019 № 332-о, про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 988 “Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України” зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 № 5 “Деякі питання реорганізації територіальних органів Пенсійного фонду України Сумської області”, прийнято рішення утворити Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України, реорганізувавши шляхом злиття Великописарівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області.
Таким чином, Охтирське об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області припинено, його правонаступником є Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 “Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України” до головного управління було приєднані територіальні управління Пенсійного фонду України Сумської області, в тому числі і Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України в Сумській області, що підтверджується довідкою державного реєстратора від 19.06.2019 року № 123. Разом із тим, 18.06.2019 юридичну особу Південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Сумської області припинено.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області є правонаступником як Південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області, так і Охтирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області.
Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області протиправно не здійснено нарахування та виплату позивачу заробітної плати за період з 01.07.2023 по 31.07.2023, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 включно, та стягнення з відповідача на користь позивача заробітну плату за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 включно, в сумі 20 175 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 по справі № 480/8448/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич