19 лютого 2024 р. Справа № 440/5586/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 (головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова) по справі № 440/5586/23
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі також - відповідач, УДМС України в Полтавській області) в якому просила :
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби в Полтавській області № 10 від 28 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона будучи громадянкою Російської Федерації в 2002 році разом з донькою ОСОБА_3 приїхала до свого рідного брата по матері ОСОБА_4 , який мешкав у селі Крива Руда Кременчуцького (на той час Семенівського) району Полтавської області. З того часу вона проживала за вказаною адресою, вчиняла всі дії для отримання посвідки для постійного проживання в Україні, одружилася. З 12.02.2008 року їй видано дозвіл на імміграцію та в подальшому 17.08.2015 року - посвідку на постійне проживання в Україні, на прізвище ОСОБА_5 . Проте відповідач за відсутності достатніх правових підстав скасував її дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби в Полтавській області № 10 від 28 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірну оцінку судом доказам по справі, не повне з'ясування обставин справи, просив його скасувати та ухвалити і нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що дозвіл на імміграцію в Україну скасований з підстав п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», оскільки був наданий з порушенням вимог ст. 9 Закону України «Про імміграцію» (в редакції від 22.07.2005), а саме без наявності відомостей та документів, які підтверджують персональні дані заявниці, зокрема свідоцтва про шлюб та діючого паспортного документу.
Зазначає, що громадянка ОСОБА_6 , з 2002 перебуває в Україні, 03.03.2006 зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_7 , однак при зверненні до уповноваженого органу з питань оформлення дозволу на імміграцію нею було подано заяву за персональними даними « ОСОБА_6 » та додано національний паспорт НОМЕР_1 ВВС Ленінського району м.Грозний, Росія, 06.10.2000, який втратив чинність, що не враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
Порушення встановленого законодавства України про надання дозволів на імміграцію в Україну, у розумінні ст.12 Закону України "Про імміграцію" є підставою для скасування таких дозволів, якщо з'ясовується, що їх надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підробних документів чи документів, що втратили чинність.
Враховуючи вищевикладене, УДМС в Полтавській області прийнято правомірне рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 12.02.2008 року ОСОБА_2 .
Позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що відповідачем не надано доказів свідомого подання нею неправдивих відомостей, підроблених документів або документів, що втратили чинність, оскільки підстави, на які вказує відповідач не мали жодного вирішального впливу на прийняття органом ДМС рішення про надання дозволу на імміграцію позивачці на підставі п.3 ч.3 ст.4 ЗУ "Про імміграцію". Вказала, що після вступу у шлюб з громадянином України ОСОБА_8 , її паспорт зберігав дійсність до перетину нею кордону Російської Федерації і підлягав обміну протягом 30 днів з моменту перетину цього кордону. Оскільки в 2006 році вона не перетинала кордону, отже паспорт на момент подання нею документів був дійсний.
Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, закрити провадження за апеляційною скаргою УДМС України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 року.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Перцової Т.С., на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Жигилій С.П., Присяжнюк О.В.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_9 є громадянкою Російської Федерації, з 2002 перебуває в Україні.
З 03.03.2006 позивач перебувала в шлюбі з громадянином України ОСОБА_8 .
30.12.2006 ОСОБА_6 звернулася із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, посилаючись на те, що має неповнорідного брата ОСОБА_10 , який є громадянином України та з 11.03.1980 постійно проживає та зареєстрований в с. Крива Руда Семенівського району Полтавської області.
12.02.2008 позивачка отримала дозвіл на імміграцію в Україну (зв.б. а.с. 110).
11.03.2008 ВГІРФО УМВС України в Полтавській області позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 строком дії - безстроково.
22.03.2010 Управлінням ГІРФО ГУ МВС України в Полтавській області Далієву С.С. документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , строком дії - безстроково, у зв'язку зі зміною прізвища з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_5 ».
17.08.2015 УДМС в Полтавській області ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання НОМЕР_4 , строком дії - безстроково, у зв'язку із обміном на підставі непридатності попередньої посвідки для користування.
04.02.2023 Глобинський відділ ДРАЦС у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління юстиції звернувся із запитом № 67.20.3-48 до відповідача щодо перевірки законності перебування на території України громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 у зв'язку з поданням заяви про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_8 , ОСОБА_1 (а.с. 126).
За результатами розгляду вказаного запиту, відповідачем проведено перевірку та складено висновок, яким встановлено, що позивачка перебувала з 03.03.2006 в шлюбі з громадянином України ОСОБА_8 та отримала післяшлюбне прізвище " ОСОБА_5 ", проте даний факт під час отримання дозволу на імміграцію приховала, в заяві-анкеті вказала прізвище " ОСОБА_11 ", дані про свого чоловіка і свідоцтво про шлюб не надала.
Зазначені обставини зумовили висновок відповідача про повідомлення позивачкою під час оформлення дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей щодо фактів, які мають істотне значення для вирішення питання про надання/відмову у наданні дозволу на імміграцію та прийняття рішення про скасування такого дозволу (а.с. 134-135).
28.03.2023 року Управлінням Державної міграційної служби в Полтавській області прийняте рішення № 10 від 28 березня 2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_2 та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 17.08.2015 (а.с. 136).
Не погодившись з правомірністю зазначеного рішення, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено свідомого подання позивачем не правдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, оскільки підстави, на які посилається відповідач не мали жодного вирішального випливу на прийняття органом ДМС рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі п. 3 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію".
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 № 360, ДМС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Одним з основних завдань ДМС є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно з пунктом 4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: - здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучає такі документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в'їзду в Україну в передбачених законодавством випадках (пп.8); - приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України (пп. 9); - здійснює оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законодавством випадках (пп. 10); - здійснює інші повноваження, визначені законом (пп. 39).
Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (п.17 ч.1 ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").
За правилами пункту 3 частини третьої статті 4 зазначеного Закону дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
У розумінні частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство" право на набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" , або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Положеннями ст. 12 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
За приписами пунктів 21-25 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов'язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.
Відповідно до підпункту п. 64 Порядку оформлення, вид обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Спір у даній справі виник у зв'язку із скасуванням позивачці, дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Згідно висновку УДМС в Полтавській області від 28.03.2023 підставою для перевірки законності перебування на території України громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 слугував запит Глобинського відділу ДРАЦС у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління юстиції від 04.02.2023 № 67.20.3-48
Висновком встановлено, що під час отримання дозволу на імміграцію у 2008 році позивачка не надала інформації щодо укладення шлюбу/зімни сімейного стану, зміни дошлюбного прізвища, відомостей про свого чоловіка.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка ініціювала питання щодо отримання дозволу на імміграцію на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" за територіальною належністю, оскільки у 2002 році вона прибула в Україну на постійне місце проживання до брата громадянина України, ОСОБА_4 , 1948 р.н., що підтверджується копією заяви-анкети позивачки від 30.12.2006 (а.с. 96-97).
У графі "прізвище, ім'я, по-батькові" заяви - анкети позивач зазначила ОСОБА_6 , у графі "сімейний стан" - не одружена, у графі "відомості про Ваших близьких родичів, що проживають в Україні та закордоном, ступінь родинних відносин (батько, мати, чоловік, дружина, діти, брати, сестри)" вказала відомості про батька, мати та братів.
До заяви-анкети позивачка надала автобіографію, свідоцтво про народження брата, ксерокопію паспорта брата, довідка сільської ради місця проживання брата, рішення виконкому Криворудської сільської ради, заяву-згоду, копію паспорту, свідоцтва про народження дитини, копію вкладного талона імміграційної картки.
Водночас, на час подання заяви про отримання дозволу на імміграцію, з 30.03.2006 ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з громадянином України ОСОБА_8 , отримала позашлюбне прізвище " ОСОБА_5 ", що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (а.с. 128-129). Разом з тим, вказані відомості позивач у заяві не зазначила.
Отже, дійсно на момент отримання дозволу на імміграцію в Україну - 12.02.2008 позивач не повідомляла уповноважені органи про перебування у шлюбі та зміну прізвища.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що у березні 2010 р., квітні 2015 р. ОСОБА_1 з метою отримання та обміну посвідки на постійне місце проживання на підставі дозволу від 12.02.2008 зверталася до уповноважених органів, та надавала в тому числі, документи щодо перебування у шлюбі та зміни прізвища, зокрема свідоцтво про шлюб, діючий паспорт громадянина Російської Федерації.
На підставі наданих позивачем документів відповідачем видано посвідку на постійне проживання від 17.08.2015 на ім'я ОСОБА_1 .
Натомість, під час перевірки документів позивача та видачі відповідної посвідки, ні Управління ГІРФО ГУ МВС України в Полтавській області, ні УДМС в Полтавській області не зазначало про розбіжності у відомостях, вказаних ОСОБА_8 під час подання заяви на отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Також, як правомірно враховано судом першої інстанції, підстави на які посилається відповідач щодо не подання позивачем відомостей про чоловіка та зміну прізвища не мали вирішального впливу на прийняття рішення про надання позивачці дозволу на імміграцію за територіальним походженням.
Пунктом 1 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Статтею 12 Закону України "Про імміграцію" передбачена можливість скасування дозволу на імміграцію у випадку встановлення хоча б однієї з передбачених у ній підстав. Однак можливість скасування такого дозволу у жодному випадку не повинна ототожнюватись із обов'язком з прийняття такого рішення з урахуванням всіх обставин, що мають значення для справи.
Верховний Суд у постановах від 13 листопада 2019 року у справі №815/3651/17, від 13 червня 2019 року у справі №825/2971/14 зазначив, що статтею 12 Закону України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Отже, скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 зазначеного Закону.
Разом з тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено належними та допустимими доказами факту свідомого зазначення позивачем неправдивих відомостей у її заяві про надання дозволу на імміграцію в України, підроблених документів або документів, що втратили чинність стосовно неї.
Натомість, не зазначення ОСОБА_1 відомостей про шлюб з громадянином України та зміни у зв'язку з цим прізвища, за наявності інших документів, що дають можливість ідентифікувати особу, не може свідчити про подання нею свідомо неправдивих відомостей.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачем, крім іншого, не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, Верховний Суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Судом встановлено, що позивач з 03.03.2006 до 04.09.2020 перебувала у шлюбі з громадянином України ОСОБА_12 , в шлюбі має неповнолітню дитину, що народилась в Україні (2007 р.н.), з 31.03.2008 зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 , з 29.11.2016 має у власності квартиру в м.Кременчук, Полтавської області, 2023 р. подала заяву про укладення шлюбу із ОСОБА_12 , (а.с. 41-42, 120-121).
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї скасування дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої неповнолітня дитина.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 18.04.2018 у справі № 820/2262/17, від 14.09.2023 у справі № 420/5345/21.
Аналіз обставин прийняття спірного рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію дають підстави для висновку, що при його прийнятті порушено принцип верховенства права.
Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 129 Основного Закону суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Враховуючи те, що право позивача, яке є складовою принципу верховенства права, було порушено, колегія суддів вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність обставин передбачених п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" для скасування дозволу на імміграцію в Україну і, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправним рішення №10 від 28.03.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про скасування посвідки на постійне проживання.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 по справі № 440/5586/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій