Справа № 500/276/24
19 лютого 2024 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
17 січня 2024 року ОСОБА_1 , через представника - адвоката Осів П.В., звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, у якій просить суд:
- визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у вигляді не закінчення виконавчого провадження №65176304 щодо виконання постанови №49784356 від 13.04.2021 про стягнення із позивача виконавчого збору в сумі 2414742,48грн;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження №65176304 щодо виконання постанови №49784356 від 13.04.2021 про стягнення із позивача виконавчого збору в сумі 2414742,48грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження ВП №65176304, відкрите 15.04.2021 на підставі постанови №49784356 від 13.04.2021 про стягнення виконавчого збору в сумі 2414742,48 грн.
Зазначає, що виконавче провадження ВП №49784356 було відкрито з примусового виконання виконавчого листа Гусятинського районного суду Тернопільської області №596/1797/14-ц виданий 25.12.2015.
Стягувачем в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Гусятинського районного суду Тернопільської області №596/1797/14-ц від 25.12.2015 є ТОВ «Імперія-Агро», яким було подано заяву про повернення виконавчого документу, з огляду на що відповідачем 1 винесено постанову від 13.04.2021 №4978436 про повернення виконавчого листа стягувачу, а постанову №49784356 від 13.04.2021 про стягнення виконавчого збору було виведено 15.04.2021 у окреме виконавче провадження.
Позивач вказує, що в подальшому, на підставі виконавчого листа Гусятинського районного суду Тернопільської області №596/1797/14-ц від 25.12.2015, приватним виконавцем Виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Р.В. 10.01.2023 відкрито виконавче провадження ВП №70721930. У межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову від 10.01.2023 про стягнення з боржника основної винагороди.
З метою унеможливлення подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, керуючись частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» позивачем 04.01.2024 надіслано відповідачу 1 заяву від 03.01.2024, у якій просив закінчити виконавче провадження №65176304 від 15.04.2021 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 2414742,48грн.
Позивач зазначає, що вказану заяву відповідачем 1 отримано 08.01.2024 однак проігноровано суб'єктом владних повноважень, а виконавче провадження №65176304 не закінчено.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся із даним позовом в суд.
Ухвалою від 22.01.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та ухвалив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суддею одноособово, з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 КАС України.
Ухвалою від 30.01.2024 суд продовжив процесуальний строк розгляду справи №500/276/24, витребував у відповідача 1 докази у справі та призначив судове засідання у справі на 06.02.2024.
01.02.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками зі змісту якого слідує, що відповідач 1 повністю заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що постанова №49784356 від 13.04.2021 про стягнення виконавчого збору в сумі 2414742,48грн винесена правомірно, з огляду на що підстави для закриття виконавчого провадження з її виконання відсутні (арк. справи 35-58).
05.02.2024, представником позивача на адресу суду подано відповідь на відзив у якій вказав, що на даний час відбувається одночасне стягнення з позивача виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом, а тому позивач звернувся із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження №65176304 про стягнення з нього виконавчого збору. Однак, як станом на дату подання позову, так і на дату розгляду даної справи судом виконавче провадження №65176304 не закінчене, стан виконавчого провадження - відкрите.
Зазначає, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву стосуються правомірності винесення постанови №49784356 від 13.04.2021 про стягнення виконавчого збору в сумі 2414742,48грн, що вже було предметом дослідження у межах судової справи №500/3394/22, та немає жодного стосунку до предмету у спору у даній справі, позаяк, спірним у межах заявлених позовних вимог є бездіяльність відповідача в частині не закінчення виконавчого провадження №65176304 щодо виконання постанови №49784356 від 13.04.2021 про стягнення виконавчого збору з підстав передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю. Наголошує, що вказану бездіяльність у відзиві на позовну заяву відповідачем не спростовано жодним чином (арк. справи 59-62).
У судовому засіданні 06.02.2024 судом оголошено перерву до 10:30год. 08.02.2024 з метою надання представнику позивача часу для подання додаткових доказів у справі.
07.02.2024 на адресу суду представником позивача подано додаткові докази у справі (арк. справи 69-71).
В судове засідання, призначене на 08.02.2024, сторони не прибули, хоча належним чином повідомлення про дату та час судового розгляду справи. Водночас, 08.02.2024 представником позивача через відділ документального забезпечення суду, подано клопотання про розгляд даної справи в порядку письмового провадження за відсутності позивача та його представника.
Ухвалою від 08.02.2024 суд перейшов до розгляду даної справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Як слідує з матеріалів справи та не спростовується учасниками 13.01.2016 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №49784356 (арк. справи 9) з виконання виконавчого листа Гусятинського районного суду №596/1797/14-ц від 25.12.2015 (арк. справи 8) про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» 2206883,26грн - суми основної заборгованості; 8591357,38грн - дооцінку вартості неоплаченого товару; 2901589,19грн - 36 % річних; 2460929,95грн пені; 1041376,65грн штраф; 3941634,37грн інфляційні втрати; сплачений судовий збір в розмірі 3654,00 грн.
17.03.2021 на адресу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла письмова заява ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» (стягувача) №02-87/19 від 12.03.2021 про повернення виконавчого документу, з підстав чого, згідно пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ, постановою від 13.04.2021 №49784356 виконавчий документ повернуто стягувачу. Водночас, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову від 13.04.2021 №49784356 про стягнення виконавчого збору у розмірі 2414742,48грн (арк. справи 11).
15.04.2021 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65176304 з виконання постанови про стягнення виконавчою збору №49784356 від 13.04.2021 (арк. справи 12).
Вважаючи постанови від 13.04.2021 №49784356 про стягнення виконавчого збору у розмірі 2414742,48грн та постанову від 15.04.2021 про відкриття виконавчого провадження №65176304 з виконання постанови про стягнення виконавчою збору №49784356 від 13.04.2021 протиправними, позивач звернувся з позовом до суду про їх скасування.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №500/3394/22, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13.04.2021 №49784356 про стягнення виконавчого збору. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15.04.2021 №65176304 про відкриття виконавчого провадження.
На підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №500/3394/22, яке набрало законної сили, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову від 21.03.2023 про закінчення виконавчого провадження №65176304 з примусового виконання постанови №49784356 від 13.04.2021 (арк. справи 48 зворот).
Водночас, постановою Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №500/3394/22, касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.02.2023 у справі №500/3394/22 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. З огляду на що, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову від 29.11.2023 про відновлення виконавчого провадження №65176304 з примусового виконання постанови №49784356 від 13.04.2021 (арк. справи 47 зворот) та постанову від 29.11.2023 про арешт коштів боржника (арк. справи 44 зворот).
Однак, як слідує з матеріалів справи та не спростовано відповідачем 1 - станом на 10.01.2023, приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Русланом Вікторовичем розглянуто заяву ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Агро» про примусове виконання виконавчого листа Гусятинського районного суду №596/1797/14-ц від 25.12.2015 (арк. справи 8) про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія-Агро» 2206883,26грн - суми основної заборгованості; 8591357,38грн - дооцінку вартості неоплаченого товару; 2901589,19грн - 36 % річних; 2460929,95грн пені; 1041376,65грн штраф; 3941634,37грн інфляційні втрати; сплачений судовий збір в розмірі 3654,00 грн та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №70721930 (арк. справи 13, 71).
Також, 10.01.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Русланом Вікторовичем при примусовому виконанні виконавчого листа Гусятинського районного суду №596/1797/14-ц від 25.12.2015 винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 2414742,48грн у виконавчому провадженні №70721930 (арк. справи 14).
03.01.2024, керуючись статтями 27, 39 Закону України «Про виконавче провадження», покликаючись на практику Верховного Суду, позивачем надіслано відповідачу 1 листом з описом вкладення заяву з додатками, у якій він просив закінчити виконавче провадження №65176304 від 15.04.2021 про стягнення виконавчого збору у розмірі 2414742,48грн, з підстав того, що примусове виконання виконавчого листа Гусятинського районного суду №596/1797/14-ц від 25.12.2015 здійснюється приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Русланом Вікторовичем, яким відкрито виконавче провадження та винесено постанов про стягнення з боржника основної винагороди (арк. справи 15).
Вказану заяву направлено позивачем рекомендованим листом з описом вкладення, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошти» від 05.01.2024 (арк. справи 17), поштове відправлення №4601500058380, та згідно трекера вказаного поштового відправлення вручено відповідачу 1 08.01.2024 (арк. справи 18).
Однак докази розгляду вказаної заяви чи закриття виконавчого провадження №65176304 від 15.04.2021 про стягнення виконавчого збору у розмірі 2414742,48грн за вказаною заявою - відсутні, в той час як згідно відомостей із АСВП, стан вказаного виконавчого провадження «відкрито», виконавець який веде виконавче провадження «Борисюк Роман Анатолійович» (арк. справи 62).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону №1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України №643 від 08.09.2016 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.
Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Матеріалами справи підтверджено, що за одним і тим же виконавчим документом, а саме: виконавчим листом Гусятинського районного суду Тернопільської області №596/1797/14-ц від 25.12.2015, здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця.
Суд зазначає, що основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і є за своєю суттю формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону №1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 звернув увагу на таке.
Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця. Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.
Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.
Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.
Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.
Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.
Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак, з-поміж інших учасників виконавчого провадження, саме боржники перебувають у найбільш вразливому становищі, позаяк у зв'язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов'язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб'єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.
Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).
У цьому контексті насамперед Верховний Суд зауважив, що означене питання (про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто, у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
Розв'язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Вказана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
На основі цього, Верховний Суд вказав, що з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII, зробивши наступний висновок:
у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
В такому випадку належний та ефективний спосіб захисту здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зрештою, враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов'язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
За наведених обставин, враховуючи в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, суд вважає, що оскільки приватним виконавцем Виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Р.В. 10.01.2023 відкрито виконавче провадження ВП №70721930 з виконання виконавчого листа, Гусятинського районного суду Тернопільської області №596/1797/14-ц від 25.12.2015 та стягується з ОСОБА_1 основна винагорода приватного виконавця у визначеному законом розмірі, тому підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні.
Таким чином, відповідач 1 повинен був закінчити виконавче провадження №65176304 щодо виконання постанови №49784356 від 13.04.2021 про стягнення із позивача виконавчого збору на підставі частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII.
Однак, доказів закінчення вказаного виконавчого провадження сторонами не представлено, а судом не здобуту.
Також, сторонами не представлено, а судом не здобуто доказів того, що за результатом розгляду заяви позивача від 03.01.2024 у якій він просив закінчити виконавче провадження №65176304 від 15.04.2021 про стягнення виконавчого збору відповідачем прийнято будь-яке рішення.
Покликання представника відповідача 1 у відзиві на позовну заяву лише на правомірність винесення ним постанов від 13.04.2021 №49784356 про стягнення виконавчого збору у розмірі 2414742,48грн та постанову від 15.04.2021 про відкриття виконавчого провадження №65176304 з виконання постанови про стягнення виконавчою збору №49784356 від 13.04.2021 суд оцінює критично, оскільки ця частина правовідносин між позивачем та відповідачем 1 вже була предметом судового розгляду в межах справи №500/3394/22, рішення у якій набрало законної сили, а обставини що ним встановлено, в силу приписів статті 78 КАС України, не підлягають доказуванню у межах даної судової справи.
Водночас, відзив відповідача 1 не містить будь-яких обґрунтувань його бездіяльності щодо не закінчення виконавчого провадження №65176304 щодо виконання постанови №49784356 від 13.04.2021 про стягнення із позивача виконавчого збору за заявою позивача від 03.01.2024, яку ним отримано 08.01.2024.
Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №342/158/17 від 17.04.2019 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідачем 1 допущено протиправну бездіяльність, з огляду на що з метою належного та ефективного захисту прав позивача позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо не закінчення виконавчого провадження №65176304, зобов'язання закінчити вказане виконавче провадження на підставі частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII.
Саме на такий спосіб захисту порушених прав позивача, як належний та ефективний, вказав Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач 1 як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач за подання даної позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 2422,40грн згідно квитанцій про оплату, а отже, такі судові витрати підлягають до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 (суб'єкт владних повноважень, який допустив протиправну бездіяльність).
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка полягає у не закінченні виконавчого провадження №65176304 щодо виконання постанови №49784356 від 13 квітня 2021 року про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору.
Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження №65176304 щодо виконання постанови №49784356 від 13 квітня 2021 року про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 2414742 (два мільйони чотириста чотирнадцять тисяч сімсот сорок два) гривні 48 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 24 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 19 лютого 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач: - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул. Городецького, 13, м. Київ 1, 01001, код ЄДРПОУ: 00015622).
- Міністерство юстиції України (місцезнаходження: вул. Городецького, 13,м.Київ,01001 код ЄДРПОУ: 00015622).
Головуючий суддя Мірінович У.А.