Справа № 644/4306/18 Номер провадження 22-ц/814/583/24Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
06 лютого 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Обідіної О.І.
імена (найменування) сторін:
позивач: Комунальне підприємство "Харківводоканал"
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Некрасова Олега Васильовича
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 липня 2023 року, ухвалене суддею Кузіною Ж.В.
у справі за позовом Комунального підприємства "Харківводоканал" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
У червні 2018 року КП «Харківводоканал» звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в загальній сумі 22957 грн. 65 коп., з яких 11589 грн. 87 коп. заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання, що утворилась за період з 01 січня 2013 року по 31 травня 2018 року, 8222 грн. 47 коп. заборгованість за надані послуги з централізованого водовідведення, що утворилась за період з 01 січня 2013 року по 31 травня 2018 року, 2527 грн. 03 коп. інфляційні витрати, 618 грн. 28 коп. три відсотки річних від простроченої суми.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачам надавалися послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою АДРЕСА_1 , однак вони свої зобов'язання щодо оплати послуг з централізованого водопостачання та водовідведення належним чином не виконували, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідачів в судовому порядку.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2018 року позов Комунального підприємства "Харківводоканал" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 30 березня 2023 року скасовано заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2018 року та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
23 травня 2023 року представник позивача надав до суду заяву про збільшення позовних вимог за період з 01.01.2013 по 31.05.2018 р. з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 22 957 грн. 65 коп.; за період з 01.06.2018 по 23.02.2022 з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 26 852 грн. 87 коп., а всього 49 810 грн. 52 коп.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 липня 2023 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01.06.2015 по 31.05.2018 за надані послуги з централізованого водопостачання у розмірі 4662,44 грн., індекс інфляції в сумі 1447,70 грн. та 3 % річних в сумі 353,85 грн. та за надані послуги з централізованого водовідведення у розмірі 5448,68 грн., індекс інфляції 1079,33 грн. та 3% річних в сумі 264, 43 грн., а всього в сумі 13 256,43 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість за період з 01.06.2018 року по 23.02.2022 року за надані послуги з централізованого водопостачання у розмірі 13 162,66 грн., індекс інфляції в сумі 1485,01 грн. та 3 % річних в сумі 488,52 грн.; за надані послуги з централізованого водовідведення у розмірі 10182,76 грн., індекс інфляції 1156,98 грн. та 3% річних в сумі 376,94 грн., а всього в сумі 26852,87 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено
Здійснено розподіл судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Некрасов Олег Васильович, посилаючись на неповне з?ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову, яким солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 15.06.2015 по 31.05.2018, а також 3 % річних та індекс інфляції за вказаний період.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував позовну давність, оскільки позов було подано 15.06.2018, тому заборгованість за послуги централізованого водопостачання та водовідведення підлягає стягненню з 15.06.2015, а не з 01.06.2015.
Окрім того, судом першої інстанції не було застосовано позовну давність до вимог позивача про стягнення заборгованості за період з 01.06.2018 по 23.02.2022.
Від представника КП «Харківводоканал» до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, КП «Харківводоканал» здійснює водопостачання та водовідведення у квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку у вищевказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 4), які відповідно є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.
Встановлено, що відповідачі належним чином свої зобов'язання щодо оплати послуг з централізованого водопостачання та водовідведення не виконували, плату за спожиті послуги у повному обсязі не вносили, внаслідок чого у них утворилась заборгованість за період з 01.01.2013 по 31.05.2018 р. з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 22 957 грн. 65 коп.; за період з 01.06.2018 по 23.02.2022 з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 26 852 грн. 87 коп., а всього 49 810 грн. 52 коп.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи, що позивач звернувся з позовною заявою до суду 15 червня 2018 року, беручи до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності, прийшов до висновку, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за отримані послуги за період з 01 червня 2015 року по 31 травня 2018 року (межі заявлених позовних вимог) за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 10111,12 грн.
Окрім того, місцевий суд вказав, що відповідачами частково вносилась оплата за отримані послуги за період з 01.06.2018 року по 23.02.2022 року, дані платежі перевищували щомісячні нарахування, а тому відповідачами здійснювалась оплата поточних нарахувань з врахування сплати заборгованості за минулий період, що підтверджує визнання позовних вимог за даний період, а тому в цій частині позовна давність не застосовується.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинковихприміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги є індивідуальним споживачем.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
При цьому, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
В суді першої та апеляційної інстанції відповідач просив застосувати позовну давність.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 43 рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції (№ 2)»).
Доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість за послуги з централізованого водовідведення та водопостачання необхідно рахувати з 15.06.2015 не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Як вбачається з зведеної картки абонента ОСОБА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 , відповідачами з квітня 2013 року по листопад 2017 року здійснювалася часткова оплата за надані позивачем послуги, що свідчить про переривання строку позовної давності.
Тому, враховуючи межі апеляційної скарги, рішення суду в частині стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період 01.06.2015 по 31.05.2018 скасуванню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з 01 червня 2018 року по 23 лютого 2022 року є необґрунтованими з наступних підстав.
На час звернення до суду з заявою про збільшення позовних вимог, а саме 19.05.2023, згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України доповнено пунктом 12, що набрав чинності з 03.04.2020, яким встановлено, що під час карантину строки, визначені, зокрема, ст. ст. 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» встановлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався та був скасований тільки з 1 липня 2023 року.
Таким чином, строк позовної давності на час звернення позивача до суду з заявою про збільшення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів заборгованість за послуги з водовідведення та водопостачання за період з 01 червня 2018 року по 23 лютого 2022 року не сплив, оскільки був продовжений на строк дії карантину.
Статтею 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ч. 4 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 4, ч. 4, 381-384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Некрасова Олега Васильовича задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 липня 2023 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованості за період з 01.06.2018 року по 23.02.2022 року змінити.
Мотивувальну частину рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 липня 2023 року доповнити мотивами задоволення позову, викладеними у цій постанові.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: Г. Л. Карпушин
О. І. Обідіна