Житомирський апеляційний суд
Справа №935/2206/19 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
Категорія ст.183 КПК України Доповідач ОСОБА_4
12 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_4
суддів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6
з участю
секретаря: ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 23 січня 2024 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 до 22 березня 2024 року,
Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 23 січня 2024 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 на 60 днів до 22 березня 2024 року.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що заявлені ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, не зменшилися і продовжують існувати, при цьому суд врахував, дані про особу обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 27, п. 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, один з яких віднесено до категорії особливо тяжких, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, є громадянином іншої держави - Азербайджану, перебуває на території України без законних підстав, не працює, постійного джерела доходу не має, неодружений, утриманців не має, на території України не має родинних та інших міцних соціальних зв'язків, раніше судимий за вчинення на території України умисного тяжкого злочину проти власності за ч. 2 ст.186 КК України, за що реально відбував покарання.
Також, суд вказав, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, не пов'язаних з даним кримінальним провадженням, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, у рамках якого перебував у розшуку - обвинувальний акт перебуває у провадженні Богунського районного суду м. Житомира.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 .
Вважає, що ухвала суду постановлена з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає скасуванню.
Вказує, що прокурор в порушення вимог ч. 3 ст.184 КПК України не долучив до клопотання жодної копії матеріалів справи, які давали б підстави підозрювати ОСОБА_9 у скоєнні злочинів та підтверджували наявність наведених у клопотанні ризиків.
В клопотанні прокурора повністю відсутній виклад обставин, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини, а також відсутнє обґрунтування неможливості запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Також, зазначає, що в ухвалі суду не викладено обставин кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_9 .
Вважає, що судом не було встановлено наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованих злочинів.
Стверджує, що продовжуючи строк дії запобіжного заходу ОСОБА_9 на протязі більше 4-х років, суд не наводить в ухвалах додаткових підстав необхідності тримання обвинуваченого під вартою.
Відповідно до ч.4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Захисник ОСОБА_10 , прокурор ОСОБА_11 до суду не з'явилися, були належним чином повідомлені, захисник заявив клопотання про розгляд справи без його участі та у відсутність обвинуваченого ОСОБА_9 , обвинувачений клопотання про бажання прийняти участь не заявляв, а тому колегія суддів вважає за можливе слухати справу у відсутність учасників відповідно до положень ч. 4 ст. 422-1 КПК України.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
В провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 27, п. 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа.
Згідно вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів провадження вбачається, що 23 січня 2024 року судом першої інстанції було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою.
Колегія суддів вважає, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_9 злочинів, один з яких віднесено до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, вчиненим за попередньою змовою групою осіб з застосуванням зброї де обвинувачений зазначений як організатор вбивства, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого, який є громадянином Айзербайджану, не працює, неодружений, утриманців не має, міцні соціальні зв'язки на території України відсутні, тим самим має можливість залишити територію України під загрозою можливого покарання, тобто існує реальний ризик його переховування від суду, вказують на обґрунтованість продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Судом також враховано те, що ОСОБА_9 раніше судимий за вчинення умисного тяжкого злочину, обвинувачується також у іншому кримінальному провадженні у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи апелянта щодо відсутності підстав для продовження тримання під вартою, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_9 .
Враховуючи, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом з урахуванням особи обвинуваченого та тяжкості можливого покарання, яке загрожує у разі доведеності вини та визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за рішенням суду, з урахуванням положень Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та практики Європейського суду з прав людини, суд прийшов до вірного висновку про наявність по справі реальних ознак суспільного інтересу.
Відповідно до правової позиції викладеної у рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України», «розумність» строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не наведено доказів щодо зменшення ризиків, які існували під час постановлення судом попередніх ухвал про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 .
Як вбачається з матеріалів виділеного кримінального провадження ОСОБА_9 перебуває в статусі обвинуваченого і щодо висунутого йому обвинувачення здійснюється судовий розгляд, суд досліджує докази та завершує стадію перевірки доказів, наближається до судових дебатів, а тому з метою забезпечення закінчення судового розгляду суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 .
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що доводи захисту про необґрунтованість підозри (не набуття статусу підозрюваного та обвинуваченого), відсутності доказів, які доводять вину є передчасними та не можуть бути перевірені апеляційним судом, оскільки такі обставини перевіряються лише при прийнятті кінцевого рішення за результатами судового розгляду після дослідження усіх доказів.
Не вбачає апеляційний суд і порушення права на захист обвинуваченого через, як зазначає захисник, ненадання процесуальних документів, в перекладі на азербайджанську мову, оскільки згідно до матеріалів виділеного провадження ОСОБА_9 вручалася копія обвинувального акту, реєстру матеріалів, роз'яснення прав, клопотання про продовження запобіжного заходу з перекладом на азербайджанську мову від отримання яких він відмовився, а також був забезпечений перекладач в суді.
Разом з цим, є слушними апеляційні доводи адвоката про значний строк судового розгляду провадження в суді першої інстанції, та як наслідок значний строк перебування під вартою ОСОБА_9 .
Однак, тривалий розгляд кримінального провадження викликаний об'єктивними чинниками які неспростовані захисником, складністю провадження, кількістю учасників та відкладенням розгляду через їх неявку з поважних причин, заміною захисників, ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, необхідністю залучення перекладачів, впровадженням карантинних обмежень спричинених короновірусом, оголошенням воєнного стану по всій території України та постійними обстрілами, а приймаючи рішення про відкладення розгляду справи суд визначав судові засідання в найкоротші терміни враховуючи, що кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою має бути здійснено невідкладно та розглянуто першочергово.
Одночасно апеляційний суд звертає увагу суду першої інстанції про необхідність дотримання вимог щодо розумності строків визначених ст. 28 КПК України, оскільки обвинувальний акт згідно до виділених матеріалів провадження затверджений ще 12.12.2019 року, а ОСОБА_9 утримується під вартою з 17.05.2019 року і саме суд зобов'язаний реагувати на поведінку учасників кримінального провадження, здійснення прокурором своїх повноважень щодо забезпечення присутності свідків обвинувачення.
Також, колегія суддів зважає і на те, що на даний час в Україні введено воєнний стан, що також є відповідним ризиком, який з врахуванням даних про особу обвинуваченого, характером злочинів у яких від обвинувачується у цьому та іншому провадженні додатково свідчить про правильність висновків суду, оскільки в зазначених умовах здійснення контролю за обвинуваченим правоохоронними органами, в разі застосування до нього інших більш м'яких запобіжних заходів, в тому числі домашнього арешту є неможливим.
ОСОБА_9 обвинувачується у вчинення умисного вбивства, за обвинуваченням є організатором цього злочину, особисто підшуковував зброю, розробляв план, він раніше судимий та відбував покарання в місцях позбавлення волі за корисливий злочин з застосуванням насильства, обвинувачується у інших кримінальних провадженнях у вчиненні умисного вбивства та незаконному поводженні зі зброєю, що з врахуванням відсутності у нього міцних соціальних зв'язків, громадянства іншої держави виправдовує його подальше тримання під вартою, оскільки наявний конкретний суспільний інтерес, який незважаючи на презумпцію невинуватості, тривале перебування під вартою превалює над принципом поваги до свободи особистості.
На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону, та винесене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування або зміни ухвали суду колегія суддів не знаходить.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 23 січня 2024 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 до 22 березня 2024 року- без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: