14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 216/3972/22
провадження № 61-192ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2023 року у складі судді Онопченка Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Зубакова В. П., Остапенко В. О. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головних державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислава Сергійовича та ОСОБА_2 ,
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державних виконавців.
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 листопада 2022 року стягнено з російської федерації на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану внаслідок незаконної збройної агресії російської федерації проти України в розмірі 24 583 718,34 грн, моральну шкоду в розмірі 1 259 300 грн, всього - 25 843 018,34 грн. Виконавчий лист було видано 14 грудня 2022 року. 23 січня 2023 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Берегових В. С. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
18 березня 2023 року ОСОБА_1 в поштовому ящику виявила лист, датований Укрпоштою 22.02.2023, в якому знаходилась постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Назаровця А. Т. від 17 лютого 2023 року про приєднання виконавчого провадження № НОМЕР_1 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, яке веде цей же відділ. Головним державним виконавцем порушено строк надсилання копії постанови у виконавчому провадженні визначений частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, скаржниця вважає, що передання документів одного виконавчого провадження № НОМЕР_1 від головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Берегових В. С. до іншого державного виконавця цього Відділу - Назаровця А. Т. було здійснено всупереч порядку, встановленого у пункті 5 Розділу 5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом МЮУ від 02.04.2012 за № 512/5, який немає жодного відношення стосовно приєднання іншого виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, відкритого невідомо коли і ким. Тобто, головний державний виконавець Берегових В. С. незаконно здійснив передачу документів ВП № НОМЕР_1, відкритого 23 січня 2023 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 20 грудня 2022 року, а головний державний виконавець Назаровець А. Т. - неправомірно 17 лютого 2023 року приєднав ВП № НОМЕР_3 до зведеного ВП № НОМЕР_2.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просив визнати неправомірними та незаконними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ Берегових В. С. стосовно передачі документів ВП № НОМЕР_3 державному виконавцю цього ж Відділу примусового виконання рішень Назаровцю А. Т. всупереч повноважень, встановлених у Законі України «Про виконавче провадження»; визнати неправомірними та незаконними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ Назаровця А. Т. стосовно прийняття від головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Берегових В.С. документів ВП № НОМЕР_1 та приєднання 17 лютого 2023 року ВП № НОМЕР_1 до зведеного ВП № НОМЕР_2 поза межами власних повноважень, встановлених Законом України «Про виконавче провадження»; скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Назаровця А. Т. від 17 лютого 2023 року про приєднання ВП № НОМЕР_1 до зведеного ВП № НОМЕР_2.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2023 року у задоволенні скарги представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що:
Ухвала суду мотивована тим, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Судом не встановлено бездіяльності головних державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А. Т. та Берегових В.С. в ході примусового виконання виконавчого листа від 14 грудня 2022 року № 216/3972/22 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, щодо приєднання вказаного виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, яке знаходиться на виконанні відділу державної виконавчої служби, з виконання виконавчих листів про стягнення заборгованості із російської федерації.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2023 року скасовано. Провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_1 право, строк та порядок звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням предметної юрисдикції;
оцінка дій/бездіяльності головних державних виконані в відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В. С. та Назаровець А. Т. має місце в межах зведеного виконавчого провадження, в якому об'єднано виконання рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, у зв'язку з чим колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для розгляду скарги, поданої ОСОБА_1 , в межах цивільної юрисдикції, оскільки відповідна скарга, згідно із сталою практикою Великої Палати Верховного Суду, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
26 грудня 2023 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строк для усунення її недоліків. Запропоновано надіслати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
08 лютого 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 надіслала заяву про усунення недоліків касаційної скарги. До заяви додано квитанцію про сплату судового збору.
Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Касаційна скарга подана в строк, передбачений частиною першою статті 390 ЦПК України, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначила, що:
апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, помилково закрив апеляційне провадження, оскільки до повноважень апеляційного суду не входить закриття провадження у справі;
не звернув увагу на те, що скаргу подано в порядку контролю за виконанням судового рішення що дій/бездіяльності державного виконавця під час виконання рішення суду у справі № 216/3972/22 у ВП № НОМЕР_1;
у постанові Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у цій справі за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі зазначено, що суд першої інстанції передчасно відмовив у відкритті провадження у частині визнання неправомірними та незаконними дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Берегового В. С. стосовно передачі документів ВП № НОМЕР_1 державному виконавцю цього ж Відділу Назаровцю А. Т.; визнання неправомірними та незаконними дій головного державного виконавця Назаровця А. Т. стосовно прийняття документів ВП № НОМЕР_1 та приєднання 17.02.2023 року ВП № НОМЕР_1 до зведеного ВП № НОМЕР_2; скасування постанови про приєднання ВП № НОМЕР_1 до зведеного ВП № НОМЕР_2, прийняту 17.02.2023 року державним виконавцем Назаровцем А. Т. у ВП № НОМЕР_1. Оспорювані виконавчі дії були вчинені саме у первісному виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а не у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2, тобто розглядати питання про законність зазначених дій необхідно саме у порядку ЦПК України, а не у порядку КАС України;
порушені права заявника на доступ до правосуддя, захист порушених прав під час виконання судового рішення.
У відкритті касаційного провадження належить відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР ДДВС МЮУ) Берегових В. С. 23 січня 2023 року за заявою стягувача ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 216/3972/22, виданим 14 грудня 2022 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А. Т. 17 лютого 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 216/3972/22 приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, яке веде ВПВР ДДВС МЮ.
У зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про стягнення грошових коштів з боржника Російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації вбачається знаходиться 199 виконавчих проваджень за виконавчими документами судів різних юрисдикцій.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Згідно з частиною другою статті 23 ЦПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).
Відповідно до статті 447, частини першої статті 448 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 911/100/18 (провадження № 12-60гс19) зазначено, що «згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Також порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», якою врегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження. При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій), згідно з частиною першою статті 287 КАС України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства».
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18), від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18) та № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18) зроблено висновок, що «справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, розглядаються за правилами адміністративного судочинства».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Також існує лише одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження - це наявність підстав для завершення виконавчого провадження. При цьому таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову, що є його дискреційним повноваженням».
ЄСПЛ у своїй практиці акцентував увагу на тому, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд встановивши, що у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2 здійснювалось примусове виконання виконавчих документів, виданих судами різних юрисдикцій дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі, оскільки справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головних державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислава Сергійовича та ОСОБА_2 .
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков