Окрема думка від 09.01.2024 по справі 910/7305/21

ОКРЕМА ДУМКА

09 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7305/21

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про солідарне стягнення 160 853 514,55 грн шкоди.

У позовній заяві, в обґрунтування своїх вимог, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, зокрема, таке:

- кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" 09.07.2015 було прийнято рішення (протоколом засідання від 09.07.2015 № 090715/01), яке погоджено правлінням Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" (протоколом засідання від 09.07.2015 № 52) та наглядовою радою Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" (протоколом засідання від 09.07.2015 № 91), про відступлення Публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс", яке діяло від імені, в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Джерело", права вимоги (як за основними зобов'язаннями, так і за договорами забезпечення) за активами Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" (за зобов'язаннями згідно з переліком кредитних договорів, визначених у додатку № 1 до протоколу - 53 кредитні договори);

- на виконання вказаних рішень (рішень кредитного комітету, наглядової ради та правління Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК") між Публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс", яке діяло від імені, в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Джерело" (Новий кредитор), було укладено договір про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг (надалі - Договір), згідно з яким Первісний кредитор передає Новому кредиторові право вимоги сплати грошових коштів від позичальників, зазначених у додатку № 1 до цього Договору (право вимоги за 53 кредитними договорами), а Новий кредитор приймає таке право вимоги;

- дії відповідачів щодо прийняття відповідних рішень (рішень кредитного комітету, наглядової ради та правління Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК") та укладення договору про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг, були завідомо неправомірними, протиправними, спрямованими на заподіяння шкоди банку та його кредиторам у вигляді недоотримання грошових коштів за відступлення права вимоги за 53 кредитними договорами, оскільки продаж згідно з Договором прав вимоги за 53 кредитними договорами здійснено за заниженою ціною, що підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у справі № 911/3474/17, яка не оскаржувалась та набрала законної сили;

- господарськими судами у справі № 911/3474/17 встановлено, що відповідно до звітів від 28.12.2015 реєстраційний № 18-12/2015/1 та реєстраційний № 18-12/2015/2 про незалежну оцінку прав вимоги за кредитним портфелем Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК", ринкова вартість права вимоги за 41 кредитом юридичних осіб, 11 кредитами фізичних осіб та кредитним договором № КЛ-4649/1-840 від 26.12.2014, укладеним між ПАТ "ДТЗ" та ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" складає суму у розмірі 423 949 435,00 грн, а не 249 827 030,78 грн, як зазначено у договорі про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг. Вказані обставини свідчать про те, що ціна відступлення прав вимоги з урахуванням змін до Договору складала 249 827 030,78 грн, в той же час як банк здійснив відчуження банківських активів на загальну суму у розмірі 769 654 346,11 грн. Таким чином, ринкова вартість майнових прав станом на 09.07.2015 становила суму у розмірі 423 949 435,00 грн, натомість ціна відступлення прав вимоги визначена в розмірі 249 827 030,78 грн, що на 173 677 404,22 грн менша, і відрізняється від ринкової вартості на 40,96%;

- господарськими судами у справі № 911/3474/17 встановлено, що право вимоги відчужено першим відповідачем (Первісний кредитор) на користь другого відповідача (Новий кредитор) за ціною нижчою, як від розміру відступленої заборгованості, так і від ринкової вартості майнових прав, що перевищує 20% та підпадає під підстави недійсності правочинів, визначені пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Укладений сторонами Договір є недійсним в силу закону, тобто нікчемним правочином, який не потягнув за собою правомірних правових наслідків, адже був вчинений не в рамках позитивного правового поля;

- діючи недбало, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов'язків, відповідачі у справі спричинили нанесення шкоди Публічному акціонерному товариству "РАДИКАЛ БАНК" в сумі 160 853 514,55 грн, яка є сумою недоотриманих коштів, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку;

- спричинена шкода Публічному акціонерному товариству "РАДИКАЛ БАНК" є результатом протиправних, винних, дій відповідачів, внаслідок прийняття ними рішень без будь якої перевірки реальної вартості активів банку, право вимоги за якими відступалося на користь третіх осіб, що явно свідчать про неналежне виконання керівниками банку своїх службових обов'язків, що в свою чергу спричинило настання тяжких наслідків для банку, вкладників та інших кредиторів такого банку, у вигляді запровадження в Публічному акціонерному товариству "РАДИКАЛ БАНК" процедури ліквідації і неможливості банку повністю розрахуватися з вкладниками та іншими кредиторами цього банку.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.02.2022 у справі № 910/7305/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що:

- у даній справі позивач стверджує, що шкода Публічному акціонерному товариству "РАДИКАЛ БАНК" та його кредиторам була завдана внаслідок таких дій відповідачів - прийняття необґрунтованих рішень про відступлення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс" прав вимоги за окремими активами Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" за заниженою вартістю цих активів та за наслідками яких було укладено договір відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг;

- рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2019, у справі № 911/3474/17 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс" про визнання недійсним укладеного договору про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг, у позові відмовлено повністю, оскільки договір відступлення прав вимоги № заг від 09.07.2015 є нікчемним з підстав, визначених пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- судовими рішеннями у справі № 911/3474/17 встановлено, що: згідно зі звітами, ринкова вартість права вимоги за 41 кредитом юридичних осіб, 11 кредитами фізичних осіб та кредитним договором № КЛ-4649/1-840 від 26.12.2014 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ДТЗ" та Публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" складає суму у розмірі 423 949 435,00 грн, а не 249 827 030,78 грн, як зазначено у протоколах засідань кредитного комітету, правління та наглядової ради Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" від 09.07.2015; таким чином, ринкова вартість майнових прав станом на 09.07.2015 становила суму у розмірі 423 949 435,00 грн, натомість ціна відступлення прав вимоги визначена в розмірі 249 827 030,78 грн, що на 173 677 404,22 грн менша, і відрізняється від ринкової вартості на 40,96%; отже право вимоги відчужено Публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс" за ціною нижчою, як від розміру відступленої заборгованості, так і від ринкової вартості майнових прав, що перевищує 20% та підпадає під підстави недійсності правочинів, визначені пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- укладений між Публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс" договір про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг є недійсним в силу закону, тобто нікчемним правочином, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;

- докази укладення Публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" договору/договорів про відступлення прав вимоги по інших 11 кредитних договорах, які вказані у додатках № 1 до протоколів засідань кредитного комітету, правління та наглядової ради Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" від 09.07.2015, до матеріалів справи не надані;

- в матеріалах справи також відсутні докази реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб частини активів Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" на суму 12 823 889,67 грн за 53 кредитними договорами, про що Фонд гарантування зазначає у позовній заяві та додаткових поясненнях (відповідях на відзиви);

- оскільки оціночна вартість ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК", затвердженої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, є меншою за вимоги кредиторів, які включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, то має місце наявність шкоди;

- має місце факт ухвалення колегіальними органами Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" рішень від 09.07.2015, про укладення сумнівного правочину - договору про відступлення Публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс", яке діє від імені, в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Джерело", права вимоги за 53 кредитними договорами за ціною відступлення, як встановлено судами у справі № 911/3474/17, значно меншою від ринкової вартості (на 40,96%);

- члени правління та наглядової ради Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК", які голосували за прийняття цих рішень повинні, були усвідомлювати сумнівність такого договору та негативні для банку наслідки його укладення - спричинення збитків (упущеної вигоди);

- однак, в діях відповідачів відсутній умисел на вчинення будь-яких правопорушень, оскільки їх дії не були направлені на завдання шкоди вкладникам Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" чи самому банку, про що свідчить відсутність відповідного вироку у кримінальному провадженні;

- мав місце факт укладення Публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" на виконання рішень кредитного комітету, правління і наглядової ради банку сумнівного правочину - договору про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг;

- однак цей договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. А тому збитки банку від прийняття вказаних рішень та укладення договору про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг відсутні;

- за таких обставин відсутній склад цивільного правопорушення, зокрема причинного зв'язку між рішеннями правління та наглядової ради Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" від 09.07.2015, і договором про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг, та недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами;

- за таких обставин не вбачається за необхідне встановлювати розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами;

- до того ж начальник служби безпеки Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК" не входить до переліку осіб, на яких може бути покладена заявлена у позові відповідальність, яким є Дробіт Володимир Анатолійович, а ОСОБА_11 (заступник голови правління, член правління банку) не була присутня ні на засіданнях правління, ні на засіданні наглядової ради банку 09.07.2015, а тому докази вчинення нею дій чи бездіяльності щодо прийняття та погодження рішень про відступлення прав вимоги по 53 кредитних договорах відсутні, то вказані особи не є належними відповідачами, що є підставою для відмови у заявленому до них позові;

- беручи до уваги те, що суд дійшов висновку про відсутність складу цивільного правопорушення, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, позовна давність у даному випадку не застосовується.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2022, постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у даній справі, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

09 січня 2024 року, за результатами розгляду касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 910/7305/21, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду більшістю голосів ухвалила постанову, якою касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково, рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі № 910/7305/21, яким у задоволенні позову відмовлено, скасовано і передано справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова Верховного Суду від 09.01.2024 у цій справі обґрунтована тим, що:

- підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшла своє підтвердження;

- Верховний Суд не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами є нікчемним та не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому збитки банку від прийняття рішень та укладення такого договору відсутні (пункти 48, 49 постанови);

- Верховний Суд погодися із доводами скаржника, що відповідачами не доведено, а судами не встановлено підстав для продажу права вимоги за кредитними договорами за ціною 249 827 030,78 грн. Зокрема судами не досліджено висновку Дочірнього підприємства "Піккард Енд Ко Лтд" про оцінку ринкової вартості права вимоги зобов'язань за кредитними договорами Публічного акціонерного товариства "Радикал банк", яким пов'язані з банком особи керувались при укладенні договору про відступлення права вимоги (пункт 71);

- у цій справі скаржник скористався своїм правом надати докази, які на його думку, підтверджували неправомірність та винність дій відповідачів. Відповідачі при цьому не надали жодного доказу щодо вчинення ними дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" обов'язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам;

- щодо висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності вини (умислу) відповідачів з огляду на відсутність вироку у кримінальному провадженні, Верховний Суд зазначив, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та заподіювача шкоди, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (пункт 76 постанови);

- суди попередніх інстанцій не встановлювали й не досліджували зміст статуту Публічного акціонерного товариства "Радикал банк" в редакції, чинній станом на 09.07.2015. Недослідження судами попередніх інстанцій доказів, наданих сторонами, щодо наявності/відсутності у Відповідача-10 та Відповідача-11 статусу пов'язаних з банком осіб призвело до необґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову до вказаних відповідачів. Суди попередніх інстанцій не врахували, що навіть відсутність у відповідача статусу керівника банку чи посадової особи акціонерного товариства протягом періоду вчинення відповідачами дій щодо укладення договору про відступлення права вимоги не виключає застосування статей 92, 1166 ЦК України як правової підстави для відшкодування шкоди (пункти 86, 87 постанови);

- висновок судів про наявність правових підстав для відмови в позові є передчасним, оскільки суди не дослідили усіх обставин справи з наданням оцінки наявних у ній доказів, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, порушили принцип змагальності та стандарти доказування, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими (пункт 88 постанови).

Мотиви незгоди з постановою Верховного Суду від 09.01.2024 у цій справі.

Повністю не погоджуюся з резолютивною частиною та з мотивами, викладеними в зазначеній вище постанові. Керуючись частиною 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.

І. Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Предметом позову у цій справі є відшкодування (стягнення) шкоди, заподіяної відповідачами, як пов'язаними з Публічним акціонерним товариством "РАДИКАЛ БАНК" (надалі - ПАТ "РАДИКАЛ БАНК"/Банк) особами, за наслідками прийняття ними, як членами правління, наглядової ради та кредитного комітету, необґрунтованих рішень щодо відступлення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс", яка дiє вiд iменi, в інтересах та за рахунок закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Джерело", прав вимоги за 53 кредитними договорами ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".

У контексті наведеного слід зазначити, що за змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як, зокрема, на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У відповідності до частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статтей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, здійснюючи розрахунок позовних вимог, позивач виходив з такого:

- в постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у справі № 911/3474/17 суд апеляційної інстанції встановив, що ринкова вартість майнових прав станом на 09.07.2015 становила суму у розмірі 423 949 435,00 грн, натомість ціна відступлення прав вимоги визначена в розмірі 249 827 030,78 грн, що на 173 677 404,22 грн менша, і відрізняється від ринкової вартості на 40,96%;

- в рамках процедури виведення неплатоспроможного ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" з ринку, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", у відповідності до статей 48, 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснено заходи з реалізації частини активів ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" у вигляді продажу права вимоги по 53 кредитним договорам на загальну суму 12 823 889,67 грн;

- таким чином збитки завдані ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" відповідачами у даній справі були частково компенсовані за рахунок такого продажу активів Банку і склали 160 853 514,55 грн, що обраховується як: 173 677 404,22 грн - 12 823 889,67 грн = 160 853 514,55 грн.

Із наведених Фондом гарантування вкладів фізичних осіб підстав та обґрунтувань позовних вимог вбачається те, що суму збитків позивач визначає виключно як різниця між ринковою вартістю майнових прав за 53 кредитними договорами, які були відчужені Банком за Договором, та вартістю за якою продано за Договором майнові права вимоги 53 кредитними договорами, які були відчужені Банком за Договором, та вартістю майнових прав за 53 кредитними договорами, які були відчужені Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення заходів з реалізації частини активів ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі № 910/7305/21, Північним апеляційним господарським судом у постанові від 14.05.2020 у справі № 911/3474/17 встановлено, що Договір є нікчемним. Про такі обставини зазначає і сам Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Слід зазначити, що Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось позивачем у позові, в результаті протиправних, винних дій відповідачів щодо прийняття рішень кредитного комітету, наглядової ради та правління банку, внаслідок виконання яких між ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс", яке діяло від імені, в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Джерело", було укладено Договір. Ці дії відповідачів спричинили нанесення шкоди ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" в сумі 160 853 514,55 грн, яка є сумою недоотриманих коштів, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам.

У той же час, Договір, яким Банк відступив Новому кредитору права вимоги по 53 кредитним договорам є нікчемним.

Так, як стверджував Фонд гарантування вкладів фізичних осіб протягом всього розгляду цієї справи, як в судах першої та апеляційної інстанцій, так і у Верховному Суді, після встановлення обставин нікчемності Договору, в рамках процедури виведення неплатоспроможного ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" з ринку, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", здійснено заходи з реалізації активів ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" у вигляді продажу права вимоги по 53 кредитним договорам, які були предметом Договору, на загальну суму 12 823 889,67 грн.

Вищенаведене свідчить про те, що після прийняття відповідачами рішень кредитного комітету, наглядової ради, правління Банку та укладення Договору, внаслідок яких Банком відчужено права вимоги по 53 кредитним договорам, відбулось повернення сторін за Договором у попередній стан, внаслідок чого ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Вказані обставини свідчать про те, що хоча і відповідні рішення кредитного комітету, наглядової ради, правління Банку були прийняті, а Договір укладений, однак такі рішення і Договір у подальшому не спричинили наслідків для Банку - настання шкідливого наслідку (шкоди), оскільки право вимоги по 53 кредитним договорам, які були предметом відповідних рішень і Договору, повернулись ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".

Вважаю безпідставними обґрунтування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про те, що дії відповідачів спричинили нанесення шкоди ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" в сумі 160 853 514,55 грн, яка є сумою недоотриманих коштів, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам, оскільки права вимоги по 53 кредитним договорам повернулись Банку та у подальшому були відчужені Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Тобто, у даному випадку майно (майнові права, якими є право вимоги по 53 кредитним договорам) не можна розцінювати як втрачене або пошкоджене, внаслідок чого Банк недоотримав певну суму коштів, так як таке майно (майнові права, якими є право вимоги по 53 кредитним договорам), внаслідок повернення сторін за нікчемним Договором у попередній стан, у подальшому було продано Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що свідчить про повернення такого майна (майнових прав, якими є право вимоги по 53 кредитним договорам) Первісному кредитору (Банку), що виключає наявність обставин його втрати або пошкодження, та, відповідно, настання шкідливого наслідку (шкоди).

Тому позивачем безпідставно здійснено розрахунок розміру шкоди, виходячи з різниці між ринковою вартістю майнових прав за 53 кредитними договорами, які були відчужені Банком за Договором, та вартістю за якою продано за Договором майнові права вимоги 53 кредитними договорами, які були відчужені Банком за Договором, та вартістю майнових прав за 53 кредитними договорами, які були відчужені Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення заходів з реалізації частини активів ПАТ "РАДИКАЛ БАНК".

При цьому вважаю, що поведінка Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не у повній мірі відповідає засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частина 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, стверджуючи про протиправність, винність дій відповідачів, внаслідок прийняття ними рішень без будь-якої перевірки реальної вартості активів ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", право за якими відступалося на користь третіх осіб в позовній заяві зазначає про те, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснено заходи у вигляді продажу права вимоги по цим же 53 кредитним договорам на загальну суму 12 823 889,67 грн.

Так, стверджуючи про те, що відступлення за Договором прав вимоги по 53 кредитним договорам за ціною 249 827 030,78 грн спричинило недоотримання Банком коштів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відступив права вимоги по 53 кредитним договорам за ціною 12 823 889,67 грн, тобто, більш ніж у 10 раз дешевше, ніж за Договором.

При цьому, позивач будь-яким чином не обґрунтував, чому сума продажу Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб права вимоги по вказаним 53 кредитним договорам була саме така. Також Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не було надано будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин.

З огляду на викладене, на мою думку, позивачем не доведено наявність та розмір збитків.

Таким чином, беручи до уваги мотиви, обґрунтування, підстави позову, встановлені судами попередніх інстанцій обставини, вважаю цілком обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому відсутні, як збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору, так і причинний зв'язок між рішеннями кредитного комітету, наглядової ради, правління ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" від 09.07.2015 і Договором, та недостатністю майна Банку для розрахунків з кредиторами.

Варто зауважити, що у постанові від 09.01.2024 у цій справі (пункт 49) Верховний Суд не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому збитки банку від прийняття вказаних рішень та укладення договору про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг відсутні.

Однак, постанова від 09.01.2024 у цій справі взагалі не містить ні доводів, за якими суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки банку від прийняття рішень кредитного комітету, наглядової ради, правління ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" від 09.07.2015 та укладення договору про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг відсутні, ні посилань щодо непогодження з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність причинного зв'язку між вказаними рішеннями і Договором, та недостатністю майна Банку для розрахунків з кредиторами, як обов'язкового елементу відповідальності за заподіяні збитки, ні доводів, за якими суд касаційної інстанції не погодився з вищезазначеними висновками судів попередніх інстанцій, ні вказівок щодо цих питань.

Також зауважую, що постанова від 09.01.2024 у цій справі взагалі не містить мотивів прийняття або відхилення аргументів ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , викладених у відзивах на касаційну скаргу, зокрема, про те, що судові рішення у справі № 911/3474/17 щодо встановлення обставин наявності матеріальної шкоди, внаслідок дій відповідачів, протиправності дій відповідачів та причинного зв'язку між їх діями та настанням шкоди в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України не можуть встановлювати преюдиційні факти при розгляді даної справи, з огляду на те, що відповідачі у справі № 910/7305/21 не брали участі у справі № 911/3474/17, а обставини, на які посилається позивач, встановлені у справі № 911/3474/17 в частині ринкової вартості прав вимоги за 53 кредитними договорами, встановлені відносно ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", який також участі у даній справі № 910/7305/21 не приймає.

Зважаючи на наведене вище та враховуючи усталену судову практику про те, що за відсутності хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення цивільна відповідальність не настає, вважаю помилковим висновок скасування оскаржуваних судових рішень про відмову у позові та про направлення даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції виключно задля належного встановлення наявності/відсутності вини відповідачів у заподіянні шкоди.

До того ж зауважую, що як і в оскаржуваних судових рішеннях, так і в касаційній скарзі позивача, зазначено, що підставою прийняття постанови Правління Національного банку України від 09.07.2015 №452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал банк" були порушення вимог пункту 10 розділу І Інструкції №174, відповідно до якого банк зобов'язаний зберігати готівку та цінності у власних сховищах цінностей; вимог пункту 2 глави 3 розділу ІІ Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні від 14.02.2007 №45, унаслідок недотримання пункту 3 додатку 2 цієї інструкції, а саме використання сейфів ТЗЦ та вогнепальної зброї, а не порушення вимог банківського законодавства при прийнятті рішень кредитного комітету, наглядової ради, правління ПАТ "РАДИКАЛ БАНК" від 09.07.2015 і укладення Договору, що спричинило віднесення Банку до категорії неплатоспроможних і його ліквідації.

ІІ. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 5 частини 5 статті 290 Господарського процесуального кодексу України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (абзац 1 частини 4 статті 294 Господарського процесуального кодексу України).

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом (пункт 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Наведене означає:

- скаржник самостійно визначає підстави касаційного оскарження;

- суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій, але лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;

- суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційної скарги лише у разі виявлення окремих порушень норм процесуального права або необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги;

- врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду до подання касаційної скарги, допускається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У такому разі суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження;

- врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду до подання касаційної скарги, також допускається, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. У такому разі суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.

Якщо касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то Верховний Суд має:

- перевірити, чи стосується висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, подібних правовідносин. Якщо такий висновок стосується неподібних правовідносин, то у такому випадку суд постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження;

- якщо висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується подібних правовідносин, то у такому разі Верховний Суд перевіряє, чи не було відступу від цього висновку (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України). У разі, якщо такого відступу не було Верховний Суд переглядає таке судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку);

- суд має враховувати висновок у постанові Верховного Суду, на яке відсутнє посилання в касаційній скарзі, лише якщо у такій постанові міститься відступ від висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження;

- суд касаційної інстанції не має права враховувати висновки в постановах Верховного Суду, на які скаржник у касаційній скарзі не посилався, та перевіряти правильність застосування судами норм матеріального права. Тим більше, якщо ці висновки були викладені у постановах за участі скаржника, що самостійно визначає підстави касаційного оскарження.

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 294 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

У даній справі скаржник у касаційній скарзі посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень. Відповідно, в ухвалі Суд визначив, що підставою для відкриття касаційного провадження є виключно пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Як в касаційній скарзі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, так і в ухвалі Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 910/7305/21, зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права (статті 42, 43, 44, 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", статті 2, 63 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 11, 92, 1166, 1190 Цивільного кодексу України та статті 89, 346 Господарського кодексу України) без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у: постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18, від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21.

Отже, здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд, в першу чергу повинен був перевірити, чи стосується висновок щодо застосування норм права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у касаційній скарзі, подібних правовідносин.

Процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Враховуючи критерії подібності, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, вважаю, що правовідносини у даній справі № 910/7305/21, та у справах № 925/698/16, № 910/11027/18, № 753/7281/15-ц, № 910/21493/17, № 910/12930/18, № 910/11371/18, № 910/12803/18, № 910/9851/20, № 910/15260/18, № 922/2860/18, № 904/3867/21, № 904/3864/21, № 910/3782/21, на які посилається скаржник, не є подібними, з огляду на таке.

У справі № 925/698/16, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про солідарне стягнення з позичальника та поручителів заборгованості за кредитним договором про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, яка складається з: строкової кредитної заборгованості, простроченої кредитної заборгованості, строкових процентів за кредитом, прострочених процентів за кредитом, строкової заборгованості за комісією, простроченої заборгованості за комісією, пені за несвоєчасне погашення кредиту, пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом, пені за несвоєчасне погашення комісії. Підставою позову Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український інноваційний банк" Білої І.В. було визначено неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором про відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії щодо погашення виданого кредиту у повному обсязі.

У справі № 753/7281/15-ц, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. Підставою позову публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» було визначено те, що між позивачем, як страховиком, та фізичною особою-1, як страхувальник, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, а саме, автомобіля. Відповідач (фізична особа-2), вчинивши протиправнії дії, спричинив пошкодження вказаного автомобіля. На підставі заяви страхувальника (фізичної особи-1), калькуляції матеріального збитку позивач (страховик) виплатив йому страхове відшкодування в розмірі 10 902,18 грн, тому в позивача (страховика) виникло право регресної вимоги до відповідача. Оскільки відповідач (фізична особа-2, яка спричинила пошкодження застрахованого автомобіля) відмовився від сплати коштів добровільно на вимогу позивача, публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» звернулося з вимогою у справі № 753/7281/15-ц стягнути з фізичної особи-2 на його користь суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 10 902,18 грн.

Отже, правовідносини у даній справі № 910/7305/21 та у справах № 925/698/16 і № 753/7281/15-ц, на які посилається скаржник, не є подібними, з огляду на суттєву відмінність змісту правових відносин, характеру спірних правовідносин, та, відповідно, фактичних обставин справи та доказової бази.

У той же час, слід відмітити, що правове регулювання відносин у даній справі № 910/7305/21 та у справах № 910/11027/18, № 910/21493/17, № 910/12930/18, № 910/11371/18, № 910/12803/18, № 910/9851/20, № 910/15260/18, № 922/2860/18, № 904/3867/21, № 904/3864/21, № 910/3782/21, на які посилається скаржник, є схожим.

У той же час, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18, від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21, були зроблені у неподібних до цієї справи № 910/7305/21 правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи з огляду на таке.

В обґрунтування підстав для стягнення з відповідача збитків позивач у справі № 910/21493/17 посилався на те, що відповідач у період виконання ним обов'язків генерального директора Товариства (позивача) уклав додаткову угоду № 3 від 21.12.2012 до генерального договору поставки нафтопродуктів № 195/34/12 від 01.11.2012, на умовах відстрочення платежу, що не мало на меті здійснення реальної господарської операції та отримання прибутку, у зв'язку з чим позивачу завдано реальних збитків (неможливість стягнути з контрагента за вказаними договорами заборгованості за поставлений товар, що підтверджується рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.10.2014 у справі № 918/1115/14 та постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 30.03.2016 про повернення стягувачу (Товариству) наказу Господарського суду Рівненської області від 14.10.2014 у справі №918/1115/14, у зв'язку із відсутністю майна, належного боржнику (покупцю) на праві власності, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу за виконавчим документом). Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився суд касаційної інстанції постановою від 04.12.2018, виходили з відсутності протиправної поведінки з боку відповідача, оскільки відповідач мав достатній обсяг повноважень для укладення Додаткової угоди, відомості про оспорення позивачем Додаткової угоди з підстав порушення відповідачем норм законодавства чи статутних документів відсутні, а надані позивачем докази протиправності дій відповідача не підтверджують. При цьому судом касаційної інстанції зазначено про те, що оскільки під час розгляду даної справи позивач не довів обставин неправомірної поведінки відповідача при укладенні Додаткової угоди як необхідного елементу складу цивільного правопорушення, суд касаційної інстанції не приймає до уваги аргументи позивача, які стосуються наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими Товариству збитками.

Натомість у даній справі № 910/7305/21, як зазначалось вище, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідача шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору, Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/21493/17 правовідносинам у справі № 910/7305/21 саме за змістовним критерієм.

У справі № 910/12930/18, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач посилався на те, що збитки були завдані внаслідок рішень органів управління банку (спостережної ради та кредитного комітету), до складу яких входили відповідачі, про видачу позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення та придбання банком неліквідних ("сміттєвих") цінних паперів. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вважав, що такі рішення свідомо ухвалювалися відповідачами всупереч інтересам банку, створювали для нього значні ризики. На думку позивача, саме виведення з банку значної суми грошових коштів як незабезпечених кредитів та оплати за неліквідні цінні папери призвело до неплатоспроможності банку.

Отже, у справі № 910/12930/18 позивач стверджував, що шкода банку та його кредиторам була завдана внаслідок таких дій: 1) ухвалення відповідачами рішень про вчинення банком певних правочинів (надання кредитів, придбання/врахування цінних паперів), внаслідок яких Банк втратив високоліквідні активи і набув неліквідні активи (далі - сумнівні правочини); 2) проведення відповідачами як членами органів управління банку невиваженої інвестиційної та ризикованої кредитної політики (дії всупереч інтересам банку та його кредиторів) протягом 2012 - 2013 років, нездійснення належного контролю за економічними показниками діяльності банку (протиправна бездіяльність), що призвело до неплатоспроможності банку (неможливості розрахуватися з кредиторами) та його ліквідації.

При цьому, судами попередніх інстанцій у вказаній справі № 910/12930/18 було встановлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не ухвалювали рішень про віднесення сумнівних правочинів до нікчемних і не зверталися з позовами до контрагентів банку в порядку, передбаченому статті 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Банк також не звертався з позовом про визнання правочинів недійсними в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України.

Натомість у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідача шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин втрати Банком високоліквідних активів і набуття неліквідних активів, внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 910/12930/18 саме за змістовним критерієм.

В обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач у справі № 910/11371/18 посилався на те, що під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено недостатність його майна для покриття вимог кредиторів, що спричинено діями, рішеннями кредитного комітету, до якого входили відповідачі, щодо надання кредитів без належного забезпечення та придбання неліквідних цінних паперів, і відповідні рішення прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів.

Отже, у справі № 910/11371/18 позивач стверджував, що шкода банку та його кредиторам була завдана внаслідок таких дій: видачі позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення та придбання банком неліквідних ("сміттєвих") цінних паперів, і відповідні рішення свідомо приймалися відповідачами всупереч інтересам банку та створювали для нього значні ризики.

При цьому, судами попередніх інстанцій у вказаній справі № 910/11371/18 було встановлено, що позивач не подав жодного доказу виявлення правочину нікчемним в порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" або пред'явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями Цивільного кодексу України.

Натомість у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідача шкоди, позивач не посилався на видачу позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення та придбання Банком неліквідних ("сміттєвих") цінних паперів, а посилався виключно на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому, на відміну від обставин, встановлених у справі № № 910/11371/18, судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин видачі Банком позичальникам кредитів на значні суми без належного забезпечення і набуття неліквідних ("сміттєвих") активів, внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 910/11371/18 саме за змістовним критерієм.

У справі № 910/12803/18, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач посилався на те, що збитки були завдані внаслідок проведення керівниками банку ризикової діяльності щодо кредитування акціонерів та групи пов'язаних з ними компаній на значні суми та без належного забезпечення, здійснення пролонгації кредитних договорів, укладених з позичальниками, без встановлення графіка погашення заборгованості, призвело до відсутності у банку коштів для виконання своїх зобов'язань перед вкладниками і кредиторами. Крім того позивач посилався на те, що будучи обізнаними про незадовільний фінансовий стан банку та виявлені НБУ порушення, які були вказані неодноразово у відповідних довідках, членами Наглядової ради та Правління банку протягом листопада 2012 року були прийняті рішення на підставі яких виведено із забезпечення (розірвано договори застави) ліквідну заставу та здійснено заміну об'єктів іпотеки на твори образотворчого мистецтва. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вказував, що за результатами руху коштів виявлено факти повернення коштів компанії-нерезиденту в сумах, що в понад сто разів перевищують її інвестиції в статутний капітал ТОВ "Кримінвесттур" (пов'язана з акціонерами банку особа, позичальник); виявлено факт існування зобов'язань банку перед банком-нерезидентом MEINL BANK AG (Австрія).

Отже, у справі № 910/12803/18 позивач стверджував, що шкода банку та його кредиторам була завдана внаслідок таких дій: кредитування акціонерів та групи пов'язаних з ними компаній на значні суми та без належного забезпечення, здійснення пролонгації кредитних договорів, укладених з позичальниками, без встановлення графіка погашення заборгованості, виведення із забезпечення (розірвано договори застави) ліквідної застави та здійснення заміни об'єктів іпотеки на твори образотворчого мистецтва (матеріальна цінність яких в 331 раз менше ніж вартість, визначена оцінкою). Такі дії пов'язаних особами банку (власниками істотної участі та керівниками) призвели до втрати банком ліквідності, неможливості виконання зобов'язань перед вкладниками та визнання банку неплатоспроможним.

У той же час, у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідача шкоди, позивач не посилався на здійснення кредитування акціонерів та групи пов'язаних з ними компаній на значні суми та без належного забезпечення, здійснення пролонгації кредитних договорів, укладених з позичальниками, без встановлення графіка погашення заборгованості, виведення із забезпечення ліквідної застави та здійснення заміни об'єктів іпотеки на менш ліквідну заставу. У цій справі № 910/7305/21 позивач посилався виключно на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому, на відміну від обставин, встановлених у справі № № 910/12803/18, судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин здійснення Банком кредитування акціонерів та групи пов'язаних з ними компаній на значні суми та без належного забезпечення, здійснення пролонгації кредитних договорів, укладених з позичальниками, без встановлення графіка погашення заборгованості, виведення із забезпечення ліквідної застави та здійснення заміни об'єктів іпотеки на менш ліквідну заставу, внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Вказане свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 910/12803/18 саме за змістовним критерієм.

В обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач у справі № 910/9851/20 посилався на те, що відповідачі є пов'язаними з банком особами, у період з 2013 по 2016 роки займали управлінські посади в банку, були членами наглядової ради банку, при здійсненні своєї діяльності не забезпечили здійснення прибуткової діяльності банку, порушували банківське законодавство, допускали здійснення банком ризикових кредитних операцій у вигляді видачі незабезпечених кредитів, не визначили адекватну (дієву) політику управління ризиками, навмисно приховували реальний фінансовий стан банку шляхом перекручування даних статистичної звітності, не привели діяльність банку у відповідність до норм чинного законодавства, продовжували споживче кредитування за рахунок коштів, що надходили від фізичних осіб (депозити), тобто діяли не в інтересах банку, що призвело до збиткової діяльності банку, віднесення банку до категорії неплатоспроможних, ліквідації банку та завдання шкоди вкладникам та іншим кредиторам банку.

При цьому, судами попередніх інстанцій у вказаній справі № 910/9851/20 було встановлено, що позивач не подав жодного доказу виявлення правочинів (кредитних договорів) нікчемним в порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" або пред'явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями Цивільного кодексу України.

Натомість у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди, позивач не посилався на незабезпечення відповідачами здійснення прибуткової діяльності Банку, здійснення ризикових кредитних операцій у вигляді видачі незабезпечених кредитів, приховування реального фінансового стану Банку шляхом перекручування даних статистичної звітності, здійснення споживчого кредитування за рахунок коштів, що надходили від фізичних осіб (депозити), а посилався виключно на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому, на відміну від обставин, встановлених у справі № 910/9851/20, судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин незабезпечення відповідачами здійснення прибуткової діяльності Банку, здійснення ризикових кредитних операцій у вигляді видачі незабезпечених кредитів, приховування реального фінансового стану Банку шляхом перекручування даних статистичної звітності, здійснення споживчого кредитування за рахунок коштів, що надходили від фізичних осіб (депозити), внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 910/9851/20 саме за змістовним критерієм.

У справі № 910/15260/18, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач посилався на те, що під час здійснення процедури ліквідації банку встановлено недостатність майна для покриття всіх вимог кредиторів, а також встановлено, що пов'язані особи банку (члени Спостережної Ради, Правління, Кредитного комітету) не забезпечили здійснення банком своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України, вимог законодавства, допускали здійснення банком ризикових кредитних операцій у вигляді видачі незабезпечених кредитів на задоволення потреб групи компаній, які зв'язані між собою та власниками банку, що призвело до втрати банком ліквідності, неможливості виконання зобов'язань перед вкладниками, визнання банку неплатоспроможним та завдання шкоди банку, вкладникам та іншим його кредиторам (понесення втрат). Позивач визначає заявлену до стягнення шкоду у розмірі суми, що стягнута за рішеннями судів по кредитним операціям, що не були виконані.

При цьому, судами попередніх інстанцій у вказаній справі № 910/15260/18 було встановлено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не ухвалювали рішень про віднесення правочинів до нікчемних і не зверталися з позовами до контрагентів банку в порядку, передбаченому статтею 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Натомість у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди, позивач не посилався на те, що пов'язані особи Банку не забезпечили здійснення Банком ризикових кредитних операцій у вигляді видачі незабезпечених кредитів на задоволення потреб групи компаній, які зв'язані між собою та власниками банку, і розмір шкоди є сумою, що стягнута за рішеннями судів по кредитним операціям, що не були виконані, а посилався виключно на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому, на відміну від обставин, встановлених у справі № 910/15260/18, судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин здійснення Банком ризикових кредитних операцій у вигляді видачі незабезпечених кредитів на задоволення потреб групи компаній, які зв'язані між собою та власниками банку, внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Вказане свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 910/15260/18 саме за змістовним критерієм.

У справі № 922/2860/18, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач посилався на те, що внаслідок прийняття кредитним комітетом банку, членами якого були відповідачі, рішення щодо видачі кредитних коштів за кредитними договорами, прийняття неналежного забезпечення за договорами застави, відтермінування повернення боргу, збільшення кредитного ліміту при наявності непогашеної заборгованості.

Отже, у справі № 922/2860/18 позивач стверджував, що шкода банку та його кредиторам була завдана внаслідок таких дій: 1) ухвалення відповідачами рішень про вчинення банком певних правочинів, внаслідок яких банк втратив високоліквідні активи і набув неліквідні активи (сумнівні правочини); 2) проведення відповідачами як членами органів управління банку ризикованої кредитної політики (дії всупереч інтересам банку та його кредиторів) протягом 2009 - 2014 років, нездійснення належного контролю за економічними показниками діяльності банку (протиправна бездіяльність), що призвело до неплатоспроможності банку (неможливості розрахуватися з кредиторами) та його ліквідації.

Натомість у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідача шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин втрати Банком високоліквідних активів і набуття неліквідних активів, проведення відповідачами як членами органів управління Банку ризикованої кредитної політики, внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 922/2860/18 саме за змістовним критерієм.

У справі № 904/3867/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач посилався на те, що за результатами детального аналізу кредитного портфелю банку, виявлено групу кредитів, які надавались пов'язаним між собою компаніям (позичальникам, які мали ознаки фіктивності), без забезпечення або під забезпечення, яке не відповідало розміру основного зобов'язання та кредитному ризику. Згодом такі позичальники розпочали процедуру банкрутства, а їх ліквідатором виступила одна і та ж особа, що додатково свідчить про пов'язаність позичальників. На думку позивача, рішення щодо кредитування відповідних компаній у період 2014 року було прийнято Кредитним комітетом та Спостережною радою банку, ці рішення суперечать інтересам банку/кредиторам Банку, є недобросовісними, ризиковими і ними завдано банку шкоду. Позивач визначає заявлену до стягнення шкоду у розмірі суми неповерненої банку кредитної заборгованості.

Натомість у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідача шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин надання Банком кредитів без забезпечення або під забезпечення, яке не відповідало розміру основного зобов'язання та кредитному ризику, внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Вказане свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 904/3867/21 за змістовним критерієм.

У справі № 904/3864/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач посилався на те, що загальна сума заборгованості позичальників за двома кредитними договорами у розмірі 61 012 958,04 грн є збитками, які були нанесені банку спільними діями та рішеннями посадових осіб банку. Позивач вважає, що шкода у вказаному розмірі була нанесена банку спільними діями та рішеннями посадових осіб останнього, які не забезпечили здійснення банком своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України, вимог законодавства, допустили здійснення банком ризикових кредитних операцій (надавалися кредити без достатнього забезпечення) на задоволення потреб групи компаній, пов'язаних між собою, що призвело до втрати ліквідності банку. Позивач визначає заявлену до стягнення шкоду у розмірі неповерненої банку суми кредитної заборгованості за вказаними договорами та списану у збиток.

Натомість у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідача шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин надання Банком кредитів без забезпечення, внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 904/3867/21 за змістовним критерієм.

У справі № 910/3782/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач посилався на те, що під час здійснення ліквідаційної процедури банку, було виявлено факти прийняття рішень пов'язаними особами банку, на підставі яких в подальшому було здійснено ряд завідомо збиткових операцій - інвестування в цінні папери (інвестиційні сертифікати) низької фінансової якості, без проведення належної оцінки ризиків від такого інвестування, на значні суми грошових коштів, що прямо протирічило інтересам банку та його кредиторам. Оприбуткування банком в березні 2012 року вартості інвестиційних сертифікатів не мало на меті отримання банком доходів від такої операції.

Натомість у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідача шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин інвестування в цінні папери (інвестиційні сертифікати) низької фінансової якості, внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 910/3782/21 за змістовним критерієм.

У справі № 910/11027/18, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідачів шкоди позивач посилався на те, що впродовж 2014 року колишнім керівництвом банку було прийнято рішення про придбання завідомо збиткових нічим не забезпечених облігацій двох підприємств, які мають ознаки фіктивних та пов'язані з керівництвом і власниками банку, на суму 319 460 764,00 грн, що становить майже 60% вартості всіх активів банку. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вважав, що це було не просто ризикованим, а направленим на виведення з банку коштів, керівні органи банку ухвалювали рішення, які прямо суперечили інтересам банку та його кредиторів, були неадекватними існуючому кредитному ризику та завідомо збитковими, що суперечить завданням і функціям ради банку, правління та кредитного комітету. Такі операції стали причиною недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами, банк було визнано неплатоспроможним.

Натомість у даній справі № 910/7305/21, в обґрунтування підстав для стягнення з відповідача шкоди, позивач посилався на те, що внаслідок прийняття відповідних рішень та укладення Договору (відступлення права вимоги по кредитним договорам), Банк недоотримав кошти, в результаті відступлення прав вимоги по 53 кредитним договорам банку. При цьому судами попередніх інстанцій у даній справі № 910/7305/21 було встановлено, що Договір є нікчемним, який не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому збитки Банку від прийняття вказаних рішень та укладення Договору відсутні, так як Банку було повернуто права вимоги по 53 кредитним договорам, які були відступлені за Договором, та які у подальшому знову було відчужено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Тобто у цій справі № 910/7305/21 позивач не стверджував і суди попередніх інстанцій не встановили обставин придбання завідомо збиткових нічим не забезпечених облігацій, виведення з Банку коштів, внаслідок прийняття відповідачами відповідних рішень та укладення Договору.

Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7305/21 правовідносинам у справі № 910/7305/21 за змістовним критерієм.

До того ж слід зазначити, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі 910/11027/18, на яку посилається скаржник, внаслідок її перегляду за нововиявленими обставинами, була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц).

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, та те, що судове рішення, на яке посилається скаржник (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі 910/11027/18), є скасованим і не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі 910/11027/18 не можуть братись до уваги.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 15.03.2023 про повернення справи № 909/1154/21 на розгляд Верховного Суду зазначила про те, що застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду не є догмою у кожній справі відповідної категорії, оскільки навіть в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, при ухваленні рішення, суд має дослідити усі обставини справи, навіть мотиви звернення з позовом і правовий результат, на який сподівається позивач. Крім того, сам висновок Великої Палати Верховного Суду не містить вказівки на його обов'язковість та універсальність у всіх справах зазначеної категорії, незалежно від встановлених судами обставин та наданих сторонами доказів.

Отже, Велика Палата погоджується, що такий висновок має застосовуватись з урахуванням усіх обставини справи, у тому числі мотивів звернення з позовом.

Наведений у цій окремій думці аналіз справ свідчить про те, що у жодній із зазначених скаржником справ, на відміну від цієї (№ 910/7305/21) позивач не обґрунтовував свої вимоги і суди попередніх інстанцій не встановлювали обставин того, що відповідні рішення кредитного комітету, наглядової ради, правління банку, та укладений за їх наслідками Договір не спричинили наслідків для Банку - настання шкідливого результату (шкоди), оскільки право вимоги по 53 кредитним договорам, які були предметом відповідних рішень і Договору, повернулись ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", і в подальшому були реалізовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

З огляду на викладене вважаю безпідставними посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18, від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21, та те, що суд касаційної інстанції не повинен був брати їх до уваги, оскільки конкретні обставини зазначених справ відрізняються від обставин цієї справи, відрізняються у тому числі мотиви звернення позивачів з позовами у зазначених справах від мотивів подання позову у цій справі.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, зміст якого розкривається у статті 13 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Сторони несуть ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначалось мною вище, у цій окремій думці, в касаційній скарзі Фондом гарантування вкладів фізичних осіб наведена єдина підстава касаційного оскарження рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у цій справі, а саме те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права (статті 42, 43, 44, 52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", статті 2, 63 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 11, 92, 1166, 1190 Цивільного кодексу України та статті 89, 346 Господарського кодексу України) без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у: постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18, від 07.10.2021 у справі № 910/12803/18, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21.

Водночас, на мою думку, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття даного касаційного провадження, а інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.

Тому, приймаючи постанову від 09.01.2024 у цій справі Верховний Суд вийшов за межі доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, що суперечить статті 300 Господарського процесуального кодексу України, принципам змагальності сторін (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України) та диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Вважаю, що у даному випадку касаційне провадження у справі № 910/7305/12 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Київської області від 24.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 слід було закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

09 січня 2024 року

Суддя Верховного Суду Губенко Н.М.