вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"13" лютого 2024 р. м. Рівне Справа № 918/1197/23
Господарський суд Рівненської області у складі судді Торчинюк В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О. розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення в сумі 218 362 грн 45 коп.
В засіданні приймали участь:
від позивача: ОСОБА_1 (поза межами суду);
від відповідача не з'явився.
Описова частина:
27 листопада 2023 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася у Господарський суд Рівненської області із позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення в сумі 218 362 грн 45 коп.
Ухвалою суду від 12 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 918/1197/23 та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 09 січня 2024 року (з урахуванням ухвали суду від 04 січня 2024 року).
08 січня 2024 року через відділ канцелярії надійшло повідомлення з тексту якого слідує, що таке подане від імені відповідача - ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 09 січня 2024 року відкладено розгляд справи по суті на 30 січня 2024 року.
23 січня 2024 року на адресу суду від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому остання просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
Ухвалою суду від 30 січня 2024 року відкладено розгляд справи по суті на 13 лютого 2024 року.
07 лютого 2024 року на адресу суду від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшло пояснення, в якому спростовано клопотання відповідача, щодо неотримання позовної заяви з додатками.
У судовому засіданні 13 лютого 2024 року позивач підтримала позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, у свою чергу відповідач не забезпечив явку уповноважених представників, хоча про дату, місце та час судового засідання був належним чином повідомлений.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов'язковою, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представника відповідача.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
Мотивувальна частина:
Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Експедитор 2) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Експедитор 1) було укладено договір по організації послуг пов'язаних з перевезенням вантажу автомобільним транспортом від 01 вересня 2014 № б/н (надалі - Договір).
Відповідно до п. 6.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014. Якщо за два місяці до його закінчення жодна зі сторін не проявить ініціативи щодо його припинення, цей договір автоматично продовжується кожний раз на один календарний рік.
Таким чином, Договір набрав чинності 01.09.2014. та є чинним на сьогоднішній день.
Відповідно до п. 1.1 Договору Експедитор 2 зобов'язується за дорученням і за рахунок Експедитора 1 здійснювати наступні юридичні дії: заключати договори від свого імені з третіми особами (Виконавцями) для організації перевезень вантажів, а також проводити повний розрахунок з Виконавцями з коштів, отриманих від Експедитора 1.
Відповідно до пунктів 2.1.1. - 2.1.2. Договору Експедитор 1 зобов'язаний надати Експедитору 2 факс-копію або оригінал транспортної заявки з підписами відповідальної особи та печаткою, але не пізніше ніж за 24 години до дати завантаження. Транспортна заявка складається в довільній формі з вказанням послідуючої інформації: маршрут, найменування вантажу, вартість відповідно інвойсу, вага та об'єм вантажу, кількість автомобілів, дата та час завантаження, адреса завантаження, фірма відправник, контактна особа при завантаженні та його телефон, митне оформлення при завантаженні, погранперехід, митне оформлення при вивантаженні, адреса вивантаження, фірма-одержувач, контактна особа під час вивантаження та його телефон, нормативний простій на кожну операцію, вартість послуг в еквіваленті будь-якої іноземної валюти, строки та умови оплати, додаткові умови.
В свою чергу, на виконання умов Договору ФОП ОСОБА_1 з метою виконання взятих на себе зобов'язань укладено наступні договори-заявки з перевізником ТОВ "Європа- Транс ЛТД":
В Заявках було погоджено державні номери автомобілів та тягачів, якими повинно здійснюватися перевезення.
Відповідно до ст. 308 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу є реальним договором, він вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до перевезення. Прийняття вантажу до перевезення відбувається шляхом передачі вантажовідправником вантажу перевізникові.
На автомобільному транспорті під прийманням вантажу розуміється подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформленням документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення.
Відповідно до ч. 5 ст. 308 Господарського кодексу України про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином. Порядок прийняття вантажів на автомобільному транспорті наступний: прийняття вантажу засвідчується підписом шофера на всіх примірниках товарно-транспортної накладної, один з яких залишається вантажовідправникові.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97р. № 363 (надалі Правила №363), товарно- транспортна накладна (CMR) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також тля розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Перевізником ТОВ "Європа-Транс ЛТД" було прийнято товар до перевезення у вказаних у заявках часі та місці завантаження, про що засвідчують підписи шоферів в CMR, та здано у повному обсязі без жодних зауважень Вантажоодержувачу, про що засвідчують підписи представників у CMR, копії яких наявні в матеріалах справи.
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 виконано взяті на себе зобов'язання у повній відповідності з умовами Договору.
Таким чином всього до оплати відповідачем підлягало 506 156,13 грн.
З порушенням встановлених договором строків оплати ФОП ОСОБА_2 частково погашено борг за кожним з перерахованих вище рахунків. Дата та розмір часткової оплати зазначаються в Додатку 1 до цих уточнень до позовної заяви. Всього частково погашено суму боргу у розмірі 253800.00 грн. Залишок боргу станом на дату написання уточнень до позовної заяви становить 252356.13 грн..
З метою досудового врегулювання спору ФОП ОСОБА_1 звернулась до ФОП ОСОБА_2 з претензією від 14.07.2017 № 14/17-1 з вимогою про оплату суми боргу, яка рахувалася за Відповідачем станом на дату подання претензії у розмірі 306 356,13 грн. (триста шість тисяч триста п'ятдесят шість грн. 13 коп.).
Відповіді на претензію від ФОП ОСОБА_2 не надійшло.
Згідно статті 12 закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування; договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов'язки клієнта.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Зазначеним вище правовідносинам було надано оцінку рішенням Господарського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року по справі № 918/651/17 (суддя Марач В.В.), згідно якого, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 були задоволені та стягнуто з ФОП ОСОБА_2 252356,13 грн. основного боргу, 20611,02 грн. пені, 3126,95 грн. 3% річних, 10638,37 грн. інфляційних та 4300,39 грн. судового збору.
Постановою Рівненського Апеляційного Господарського суду від 05 грудня 2017року задоволення позовних вимог було зменшено в частині інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з помилкою Позивача - при розрахунку не було враховано частково виконані відповідачем платежі. Рівненський Апеляційний Господарський суд постановив: стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 252356,13 грн. основного боргу, 20611,02 грн. пені, 2763,02 грн. 3%річних, 5442,64 грн інфляційних та 4217,59 грн. судового збору.
Постанова Рівненського Апеляційного Господарського суду набрала законної сили 05 грудня 2017 року (Копія Постанови додається до матеріалів справи).
04 січня 2018 року Господарський суд Рівненської області видав наказ у справі № 918/651/17 про примусове виконання рішення.
У зв'язку з невиконанням рішення, Позивач звернувся з заявою до державної виконавчої служби, 29 грудня 2018 року було відкрито виконавче провадження ВП №57978382 про примусове стягнення з Відповідача суми борг.
Як свідчать матеріали справи, рішення Рівненського Апеляційного Господарського суду, Відповідачем у період з 05 грудня 2017 року-24 листопада 2023 р, не виконалось повною мірою. Копію листа РВДВС у Рівненському районі Рівненської області №76883 від 06.11.2023р. щодо надання інформації про стан виконання ВП № 57978382.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, у частині 5 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених Законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 07 вересня 2016 року по 17 грудня 2019 роки, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У зв'язку з чим, Позивачем було розраховано, виходячи із суми основного боргу з урахуванням поступового погашення, 3% річних у розмірі 40 808,37 грн. та інфляційні збитки у розмірі 177 554,08 грн., що підлягають сплаті Відповідачем за прострочення виконання рішення суду до жовтня 2023 року включно, (стягнення здійснені з квітня 2019р.-лютий 2020р., були враховані в рахунок погашення пені, інфляційних та 3% річних, нарахованих до жовтня 2017р.).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового пов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Таким чином нарахування Позивачем на суму заборгованості 3% річних та інфляційних є правомірними та ґрунтується на договорі та законі, а також є арифметично вірними.
Крім того, судом враховано, що відповідач не надав будь яких контррозрахунків, заперечень, тощо.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на зазначене, позивачем доведено належними та допустимими доказами ґрунтовність позову, а відповідачем в свою чергу такий позов не спростовано.
Поняття і види доказів викладені у статті 32 ГПК України, згідно якої доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 36 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
З огляду на вказане, суд задовольняє позов та стягує з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 177 554 грн 08 коп. - інфляційних збитків, 40 808 грн 37 коп. - 3% річних та 3 275 грн 44 коп. судового збору.
Також, приймаючи рішення судом враховано, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКФОПП: НОМЕР_1 ) припинив підприємницьку діяльність 04.01.2021 року, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Згідно зі статтею 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Зі змісту наведених норм вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, за якою право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року в справі № 910/16713/15.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Разом із тим, за наявними у матеріалах справи документами, а також невиконаним рішення суду, вбачається, що предметом даного спору є заборгованість, яка виникла внаслідок господарської діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини 2 цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 910/8729/18, від 09.10.2019 року в справі № 127/23144/18.
Із зазначеного слідує, що Фізична особа ОСОБА_2 відповідає за зобов'язаннями Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , а тому відповідна заборгованість стягується з фізичної особи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача в сумі 3 275 грн 44 коп.
Керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКФОПП: НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКФОПП: НОМЕР_2 ) 177 554 (сто сімдесят сім тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 08 коп. - інфляційних збитків; 40 808 (сорок тисяч вісімсот вісім) грн. 37 коп. - 3% річних та 3 275 (три тисячі двісті сімдесят п'ять) грн. 44 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 19 лютого 2024 року.
Суддя Вадим Торчинюк