вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"12" лютого 2024 р. Справа № 5019/592/12(918/717/23)
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича
до Приватного підприємства "Кольортех",
Приватного підприємства "Даві Буд",
Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко",
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Головного управління Державної податкової служби України в Рівненській області,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1: ліквідатора у справі про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех" арбітражного керуючого Михайловського Сергія Володимировича,
про визнання права власності на 62,23% цілісного майнового комплексу,
у межах справи про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех",
у судовому засіданні приймали участь:
позивач - Ніколаєв Д.Б.;
від позивача - Шендера О.М.,
Зражевська Я.О.;
від відповідача-1 - Янчук В.В.;
від відповідача-2 - не з'явився;
від відповідача-3 - Малишева А.А.;
від третьої особи на стороні позивача - не з'явився;
від третьої особи на стороні відповідача-1 - Янчук В.В.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
У судовому засіданні 12 лютого 2024 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В провадженні Господарського суду Рівненської області перебуває справа № 5019/592/12 про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех".
18 липня 2023 року фізична особа-підприємець Ніколаєв Давид Борисович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідачів: Приватного підприємства "Кольортех", Приватного підприємства "Даві Буд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ГУ ДПС України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ліквідатор у справі про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех" арбітражний керуючий Михайловський Сергій Володимирович про, визнання права власності на частку 62,23% цілісного майнового комплексу, що складається з: 1. контори літ. "А-2" загальною площею 393 кв. м., 2. матеріального складу літ."Б-1" загальною площею 498,1 кв.м., 3. навісу для с/г машин літ. "В-1" загальною площею 166,7 кв.м., 4. матеріального складу №3 літ. "Г-1" загальною площею 269,3 кв.м., 5. матеріального складу №1 літ. "Д-1" загальною площею 367,5 кв.м., 6. прохідної літ."З" загальною площею 21,6 кв.м., 7. огорожи 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону, 8. навісу опори металеві, покриття шифер, 9. стелаж залізний, та знаходиться за адресою: 33016, Рівненська область, м. Рівне, вул. М. Старицького, 21.
Фізична особа-підприємець Ніколаєв Давид Борисович мотивує свої позовні вимоги тим, що він як покупець уклав із Приватним підприємством "Кольортех" (продавець) попередній договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Проте це майно надалі не було відчужено ФОП Ніколаєву Д.Б., а за наслідком проведення в межах справи про банкрутство ПП "Кольортех" аукціону відчужено на користь Приватного підприємства "Даві Буд", яке за договором купівлі-продажу відчужило його на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко". За результатами другого повторного аукціону між підприємством-банкрутом в особі ліквідатора Михайловського С.В. та переможцем аукціону - ПП "Даві Буд" укладено договір № 19/06/15/К купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19.06.2015 року; на виконання зобов'язань за зазначеним договором покупець перерахував на рахунок банкрута грошові кошти на суму 111 604, 86 грн., що становить вартість придбаного з аукціону лота за вирахуванням гарантійного внеску в розмірі 223 209, 74 грн.; виручені від продажу нерухомого майна банкрута кошти на суму 301 333, 14 грн. ліквідатором банкрута перераховано на погашення вимог заставного кредитора. У подальшому 14 липня 2015 року між ПП "Даві Буд" (продавець) та ТОВ "Радивилівмолоко" (покупець) був укладений Договір купівлі-продажу, відповідно до предмету якого продавець передав у власність, а покупець прийняв цілісний майновий комплекс, який розташований на вулиці Старицького, 21 в місті Рівному. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Рівне, вул. Старицького, 21, було зареєстровано 14 липня 2015 року за TOB "Радивилівмолоко". Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 724, виданий 14 липня 2015 року.
Серед іншого позивач покликається на Постанову Верховного Суду від 4 травня 2023 року у справі № 5019/592/12 (918/735/21) пункти 79-81, та вважає, що Верховним Судом у даному спорі визначено можливість ФОП Ніколаєва Д.Б. визнати за собою право власності на спірний об'єкт вказаним у постанові способом.
Позивач зауважує, що згідно судових рішень у ФОП Ніколаєва Д.Б. наявне майнове право на 62,23 % цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. Старицького, буд. 21 в м. Рівне. Проте відповідачами не визнається право власності ФОП Ніколаєва Д.Б. на спірне майно, та останнє зареєстроване за ТзОВ "Радивилівмолоко".
Відтак, ФОП Ніколаєв Д.Б. вважає, що належним способом захисту його порушеного права є позов про визнання права власності на спірне майно.
В позовній заяві позивач вказує, що звільнений від сплати судового збору на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Зокрема позивач зазначає, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 23 червня 2023 року, виданого Рівненським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, він є батьком військовослужбовця, який загинув. До позовної заяви позивачем долучено копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 23 червня 2023 року, виданого Рівненським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Ухвалою суду від 21.07.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до слухання в підготовчому засіданні на 15 серпня 2023 року.
14.08.2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" надійшов відзив на позов. Серед іншого вказує, що спірне майно на законних підставах зареєстроване за ТзОВ "Радивилівмолоко". Останнє сплачує усі податки та інші витрати на утримання цього майна, що було встановлено відповідними судовими рішеннями. В ході численних розглядів позовів ФОП Ніколаєва Д.Б. у межах справи про банкрутство ПП "Кольортех" не було надано актів чи інших розпорядчих документів, які б свідчили про передання спірного майна позивачу у володіння. Також позивач не надає доказів сплати комунальних послуг. ФОП Ніколаєв Д.Б. не подав правовстановлюючих документів, які б підтвердили право власності на об'єкт нерухомого майна чи його частину. Посилається лише на той факт, що за ним визнано права покупця за договором. На переконання відповідача ТзОВ "Радивилівмолоко" визнані права позивача покупця за договором не є тотожним поняттю визнання права власності за позивачем. Тому відповідач-3 вважає, що позов безпідставний та не підлягає задоволенню. Також просить застосувати строки позовної давності у даній справі.
15.08.2023 року від Приватного підприємства "Кольортех" надійшов відзив на позов. Серед іншого зазначає, що визнані права позивача покупця за договором не є тотожними поняттю визнання права власності за позивачем. ФОП Ніколаєв Д.Б. не був зареєстрованим власником спірного майна, та після укладення попереднього договору купівлі-продажу ним не було вчинено необхідних дій для оформлення за собою такого права власності. Відсутні документи, які б засвідчували факт прийому-передачі спірного майна від ПП "Кольортех" до ФОП Ніколаєва Д.Б., та документи щодо реєстрації за підприємцем цього майна. ПП "Кольортех" просить в позові відмовити.
У судовому засіданні 15.08.2023 року представники позивача заявили усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання можливості підготувати відповіді на відзиви.
На підставі ст. ст. 183, 202 ГПК України суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 19 вересня 2023 року.
До канцелярії суду 19.09.2023 року представники позивача подали клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.
Ухвалою суду від 19 вересня 2023 року продовжено строк підготовчого провадження у справі № 918/717/23 на 30 днів до 18 жовтня 2023 року включно. Підготовче засідання відкладено на 10 жовтня 2023 року.
10 жовтня 2023 року від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі. У загальному викладає позицію, яка відображена у тексті позовної заяви. Наполягає на правомірності своїх позовних вимог. Вважає, що правомірність вимог також підтверджується фактами , встановленими судовими рішеннями у справі про банкрутство ПП "Кольортех". Щодо строків позовної давності, то позивач переконаний, що вони не пропущені. Терміни позовної давності також були перервані, оскільки тривали розгляди судових справ, де стороною був ФОП Ніколаєв Д.Б. Тому позивач просить задоволити позов повністю та визнати за ним право власності на частку 62,23% цілісного майнового комплексу.
Ухвалою суду від 10.10.2023 року закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 1 листопада 2023 року.
01.11.2023 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю прибути до суду 01.11.2023 року.
Ухвалою суду від 01.11.2023 року розгляд справи відкладено на 6 грудня 2023 року.
06.12.2023 року від представників позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю прибути до суду по причині хвороби ФОП Ніколаєва Д.Б.
Ухвалою суду від 06.12.2023 року розгляд справи відкладено на 22 грудня 2023 року.
22 грудня 2023 року до канцелярії суду від фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича надійшла заява вх.№10870/23 від 22.12.23 про відвід судді Бережнюк В.В. від розгляду справи № 5019/592/12(918/717/23). Розгляд справи по суті ще не розпочинався.
Ухвалою суду від 22 грудня 2023 року залишено без розгляду заяву фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича вх.№10870/23 від 22.12.23 про відвід судді Бережнюк В.В. від розгляду справи № 5019/592/12(918/717/23). Одночасно вказаною ухвалою заяву судді Бережнюк В.В. про самовідвід від розгляду справи № 5019/592/12(918/717/23) задоволено та передано справу № 5019/592/12(918/717/23) уповноваженій особі апарату Господарського суду Рівненської області для автоматизованого розподілу вказаної справи в порядку, встановленому статтею 32 ГПК України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 року справу № 5019/592/12(918/717/23) передано судді Політиці Н.А.
Ухвалою суду від 26 грудня 2023 року справу № 5019/592/12(918/717/23) прийнято до провадження судді Політики Н.А. та призначено розгляд справи по суті на 15 січня 2024 року.
15.01.2024 року від представників позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, а також на електронну адресу суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 15 січня 2024 року розгляд справи відкладено на 12 лютого 2024 року.
12 лютого 2024 року від позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання, в якому просить розпочати слухання даної справи зі стадії підготовчого засідання та викликати в суд для надання особистих пояснень арбітражного керуючого Михайлівського Сергія Володимировича, визнати його явку до суду обов'язковою. В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що оскільки судді Бережнюк В.В. заявлявся відвід і суддя взяла самовідвід, а тому вважає, що суд розглядав справу упереджено, а відтак є необхідність призначити справу до підготовчого засідання.
Розглянувши у судовому засіданні 12.02.2024 року клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження суд зазначає наступне.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10 жовтня 2023 року підготовче провадження у справі № 5019/592/12(918/717/23) закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (суддя Бережнюк В.В.).
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22 грудня 2023 року залишено без розгляду заяву фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича вх.№10870/23 від 22.12.23 про відвід судді Бережнюк В.В. від розгляду справи № 5019/592/12(918/717/23). Одночасно вказаною ухвалою заяву судді Бережнюк В.В. про самовідвід від розгляду справи № 5019/592/12(918/717/23) задоволено та передано справу № 5019/592/12(918/717/23) уповноваженій особі апарату Господарського суду Рівненської області для автоматизованого розподілу вказаної справи в порядку, встановленому статтею 32 ГПК України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 року справу № 5019/592/12(918/717/23) передано судді Політиці Н.А.
Відповідно до частини 14 статті 32 ГПК України передбачено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Враховуючи, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10 жовтня 2023 року підготовче провадження у даній справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті, а склад суду було змінено на стадії розгляду справи по суті, суд вважав за необхідне прийняти дану справу до свого провадження та повторно розпочати розгляд справи по суті.
У зв'язку з чим ухвалою суду від 26 грудня 2023 року справу № 5019/592/12(918/717/23) прийнято до провадження судді Політики Н.А. Одночасно вказаною ухвалою розгляд справи по суті призначено на 15 січня 2024 року.
Нормами ГПК України не передбачено підстав, за яких є можливим повернення до підготовчого провадження на стадії судового розгляду справи, після закриття підготовчого провадження.
Суд звертає увагу позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі № 204/6085/20, в якій зазначено, що відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
У даному випадку судом не встановлено поважних підстав та обставин для повернення до стадії підготовчого провадження.
Враховуючи наведене, у задоволенні клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження необхідно відмовити.
Позивач та його представники у судовому засіданні 12 лютого 2024 року підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.
Представник відповідача-1 та третьої особи на стороні відповідача-1 у судовому засіданні 12 лютого 2024 року позов заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Представник відповідача-3 у судовому засіданні 12 лютого 2024 року позов заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Відповідач-2 у судове засідання 12 лютого 2024 року не з'явився, про дату час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 0600244390967, а саме ухвали суду від 15.01.2024 року (а.с. 206). В той час, про причини неявки суд не повідомив.
Крім того третя особа на стороні позивача у судове засідання 12 лютого 2024 року також не з'явилася, про дату час і місце даного засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 15.01.2024 року, до електронного кабінету Головного управління Державної податкової служби України в Рівненській області (а.с. 202). В той час, про причини неявки суд не повідомила.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Враховуючи належне повідомлення відповідача-2 та третьої особи на стороні позивача про судове засідання, призначене на 12.02.2024 року, а також неповідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представників позивача, відповідача-1, відповідача-3 та третьої особи на стороні відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
В провадженні Господарського суду Рівненської області перебуває на розгляді справа № 5019/592/12 про банкрутство Приватного підприємства ПП "Кольортех", на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою господарського суду Рівненської області від 05.02.2014 року, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Михайловського С.В.
Фізична особа-підприємець Ніколаєв Давид Борисович (покупець) уклав із Приватним підприємством "Кольортех" (продавець) попередній договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Проте це майно надалі не було відчужено ФОП Ніколаєву Д.Б., а за наслідком проведення в межах справи про банкрутство ПП "Кольортех" аукціону відчужено на користь Приватного підприємства "Даві Буд", яке за договором купівлі-продажу відчужило його на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко".
Так, у ліквідаційній процедурі в рамках даної справи 18.06.2015 року організатором аукціону проведено другий повторний аукціон з продажу майна банкрута у вигляді цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Старицького, 21 та включає нерухоме майно, обтяжене іпотекою ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" (6 одиниць), та нерухоме майно (огорожу - 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону; навіс - опори металеві, покриття - шифер; стелаж залізний), що не є предметом забезпечення; за результатами спірного аукціону переможцем визнано ПП "Даві Буд", яке запропонувало за лот найвищу ціну - 334 814, 60 грн., про що організатором аукціону складено протокол № 01-06/15/К від 18.06.2015 року та розміщено повідомлення про визнання аукціону від 18.06.2015 року таким, що відбувся, на веб-сайті Вищого господарського суду України 19.06.2015 року за № 45/15.
За результатами другого повторного аукціону між підприємством-банкрутом в особі ліквідатора Михайловського С.В. та переможцем аукціону - ПП "Даві Буд" укладено договір № 19/06/15/К купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19.06.2015 року; на виконання зобов'язань за зазначеним договором покупець перерахував на рахунок банкрута грошові кошти на суму 111 604, 86 грн., що становить вартість придбаного з аукціону лота за вирахуванням гарантійного внеску в розмірі 223 209, 74 грн.; виручені від продажу нерухомого майна банкрута кошти на суму 301 333, 14 грн. ліквідатором банкрута перераховано на погашення вимог заставного кредитора.
У подальшому 14 липня 2015 року між ПП "Даві Буд" (продавець) та ТОВ "Радивилівмолоко" (покупець) був укладений Договір купівлі-продажу, відповідно до предмету якого продавець передав у власність, а покупець прийняв цілісний майновий комплекс, який розташований на вулиці Старицького, 21 в місті Рівному.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Рівне, вул. Старицького, 21, було зареєстровано 14 липня 2015 року за TOB "Радивилівмолоко". Підстава виникнення права власності: договір купівлі- продажу, серія та номер 724, виданий 14 липня 2015 року.
19 серпня 2015 року ухвалою Господарського суду Рівненської області було залучено ФОП Ніколаєва Д.Б. до участі у справі № 5019/592/12 про банкрутство ПП "Кольортех".
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції та Державна податкова інспекція у м. Рівному звернулись до господарського суду Рівненської області із заявами про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ПП "Кольортех".
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 09.12.2015 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Приватні інвестиції" про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу майна банкрута залишено без розгляду. В задоволенні заяви ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ПП "Кольортех" відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу господарського суду Рівненської області 09.12.2015 року у справі № 5019/592/12 скасовано в частині відмови в задоволенні заяви ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ПП "Кольортех". Прийнято в цій частині нове судове рішення. Заяву ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна ПП "Кольортех" задоволено. Визнано недійсними результати аукціону з продажу майна Приватного підприємства "Кольортех" від 18.06.2015 року, оформлені протоколом № 01-06/15/К від 18.06.2015 року. Визнано недійсним договір № 19/06/15/К купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19.06.2015 року.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2016 року касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко", Приватного підприємства "Даві Буд" та Приватного підприємства "Кольортех" в особі ліквідатора Михайловського Сергія Володимировича залишено без задоволення. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 року у справі № 5019/592/12 залишено без змін.
Крім того у серпні 2016 року фізична особа-підприємець Ніколаєв Давид Борисович звернувся до Господарського суду Рівненської області в межах справи про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех" з позовною заявою про визнання зміни правовідносин та набуття прав покупця за договором купівлі-продажу, відповідно до якої, посилаючись на положення ст. 16 Цивільного кодексу України, просив: змінити правовідносини між ПП "Кольортех" та ФОП Ніколаєвим Д.Б. за Попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № 6 від 12.06.2012 року на правовідносини цих самих сторін за Основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12.06.2012 року; визнати права ФОП Ніколаєва Д.Б., як покупця за Основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Старицького, 21 - з 12.06.2012 року в частині 62,23 % від його вартості.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 позов задоволено. Змінено правовідносини між Приватним підприємством "Кольортех" та фізичною особою-підприємцем Ніколаєвим Давидом Борисовичем за Попереднім договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № 6 від 12 червня 2012 року на правовідносини цих самих сторін за Основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12 червня 2012 року. Визнано права фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича, як покупця за Основним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з 12 червня 2012 року в частині 62,23% від його вартості.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 року рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 року у справі № 5019/592/12 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та рішення Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі № 5019/592/12 залишено без змін.
У подальшому у жовтні 2017 року ФОП Ніколаєв Давид Борисович заявив позов до ПП "Кольортех" та ТОВ "Радивилівмолоко", в якому просив визнати за ним право власності на 2/3 частки цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вул. Старицького, 21, що є еквівалентом 62,23 % його вартості.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18 березня 2021 року у справі № 5019/592/12, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2021 року та постановою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року, в задоволенні позову ФОП Ніколаєва Д.Б. до ПП "Кольортех", ТОВ "Радивилівмолоко" про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу у межах справи про банкрутство ПП "Кольортех" відмовлено повністю.
27.08.2021 року фізична особа-підприємець Ніколаєв Давид Борисович звернувся до Господарського суду Рівненської області в межах справи № 5019/592/12 про банкрутство ПП "Кольортех" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" та Приватного підприємства "Даві Буд", в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14.07.2015 № 724, укладений між ПП "Даві Буд" та ТзОВ "Радивилівмолоко", щодо цілісного майнового комплексу, що складається з: 1. Контора літ. "А-2", загальна площа 393,0 кв. м. 2. Матеріальний склад літ. "Б-1", загальна площа 498,1 кв. м. 3. Навіс для с/г машин літ. "В-1", загальна площа 166,7 кв. м. 4. Матеріальний склад № 3 літ. "Г-1", загальна площа 269,3 кв. м. 5. Матеріальний склад № 1 літ. "Д-1", загальна площа 367,5 кв. м. 6. Прохідна літ. "З", загальна площа 21,6 кв. м. 7. Огорожа 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону. 8. Навіс опори металеві, покриття шифер. 9. Стелаж залізний, та знаходиться за адресою: 33016, Рівненська область, м. Рівне, вул. М. Старицького, 21, що посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кондратюк О. О.
03.10.2022 року Господарський суд Рівненської області ухвалив рішення у справі № 5019/592/12(918/735/21), яким відмовив у задоволенні позову ФОП Ніколаєва Д.Б. до ТзОВ "Радивилівмолоко" та ПП "Даві Буд" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.07.2015.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 року рішення Господарського суду Рівненської області від 03.10.2022 у справі № 5019/592/12(918/735/21) залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 4 травня 2023 року постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 та рішення Господарського суду Рівненської області від 03.10.2022 у справі № 5019/592/12 (918/735/21) залишено без змін.
Позивач у своєму позові посилається на згадану постанову та звертає увагу на наступні пункти:
"70. Водночас, як суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у рішенні суду від 14.08.2018 у справі № 5029/592/12 встановлені преюдиційні обставини щодо набуття позивачем з 12.06.2012 прав покупця на цілісний майновий комплекс у розмірі 62,23 % від його вартості.
71. Суд неодноразово звертав увагу, що у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього майна сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України, права такої особи підлягають захисту шляхом визнання права власності на належне цій особі майно (див. постанови Верховного Суду України від 07.11.2012 у справі № 6-107цс12, від 04.12.2012 у справі № 26/133, від 29.04.2015 у справі № 903/134/13-г, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 910/16594/15, від 04.06.2019 у справі № 5/112-Б-10).
72. Застосування судом зазначеного способу захисту прав не породжує у такої особи права власності, як нового права, а лише підтверджує належне їй право власності, яке набуте нею на законних підставах, однак, з тих чи інших причин оспорюється іншими особами.
73. Факт державної реєстрації права власності на спірне майно за іншою особою підтверджує те, що законний власник не може в повному обсязі володіти належним йому майном, а право володіння є складовою частиною права власності.
74. Проте за змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (див. подібні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
75. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 звертала увагу, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.".
Поряд з тим, відповідачами не визнається право власності ФОП Ніколаєва Д.Б. на спірне майно, та останнє зареєстроване за ТзОВ "Радивилівмолоко".
Відтак, ФОП Ніколаєв Д.Б. вважає, що належним способом захисту його порушеного права є позов про визнання права власності на спірне майно.
Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Водночас, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
В силу ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, метою господарського судочинства є таке вирішення судом спорів, яке має наслідком ефективного захисту порушених, або оспорюваних прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс про банкрутство), спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.
Отже, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання за ФОП Ніколаєвим Д.Б. права власності на частку 62,23% цілісного майнового комплексу, що складається з: 1. контори літ. "А-2" загальною площею 393 кв. м., 2. матеріального складу літ."Б-1" загальною площею 498,1 кв.м., 3. навісу для с/г машин літ. "В-1" загальною площею 166,7 кв.м., 4. матеріального складу №3 літ. "Г-1" загальною площею 269,3 кв.м., 5. матеріального складу №1 літ. "Д-1" загальною площею 367,5 кв.м., 6. прохідної літ."З" загальною площею 21,6 кв.м., 7. огорожи 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону, 8. навісу опори металеві, покриття шифер, 9. стелаж залізний, та знаходиться за адресою: 33016, Рівненська область, м. Рівне, вул. М. Старицького, 21.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника.
Згідно з нормами статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює як підстави набуття права власності, так і підстави його припинення.
Право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.
Застосовуючи норми статті 328 ЦК України суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Разом з тим, згідно з положеннями статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, для застосування положень статті 392 ЦК України необхідним є встановлення у позивача наявного права власності на майно, та встановлення оспорення або невизнання іншою особою такого права.
А отже, суд повинен встановити чи наявне у позивача право власності на спірне майно, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув таке право. За таких умов суттєвим для констатації факту набуття права власності є встановлення моменту виникнення права власності та обставини, за яких виникло володіння спірним майном.
Згідно з нормами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суд вважає, що з огляду на природу договірних правовідносин щодо купівлі-продажу, основоположним правом покупця є право на набуття у власність майна, що було предметом відповідного правочину.
Згідно із положеннями статті 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому (таку правову позицію наведено у пункті 87 постанови Верховного Суду у складі Великої Палати від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).
Набуті позивачем права покупця є по суті майновими правами, що за умови вчинення відповідних дій переростають у повноцінне право власності. Підставою для набуття права власності в такому випадку є правовідносини, які виникли на основі правочинів та інших юридичних фактів.
Нормами частини 2 статті 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
Цивільним законодавством врегульовано, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно у набувача за договором виникає з дня державної реєстрації (стаття 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.
Для набуття набувачем права власності на нерухоме майно передбачена наявність таких складових: укладення договору у письмовій формі; нотаріальне посвідчення договору; виконання договору (в тому числі передача нерухомого майна покупцю); державна реєстрація права власності на нерухоме майно за покупцем.
Таким чином, до державної реєстрації права власності за позивачем таке право у нього не виникне.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин (схожу правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі 922/2391/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Опціон").
У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року № 5019/592/12 викладено наступне:
"Слід зауважити, що стаття 392 ЦК України передбачає, що позов про визнання права власності може бути пред'явлено, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою або якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
97. Тобто, передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі названої статті є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно.
98. Право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва, про що викладено вище.
99. За правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Одним зі способів захисту права та інтересу є, зокрема, визнання права.
100. Оскільки набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
101. Судова колегія бере до уваги правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 07.06.2018 у справі № 912/111/14, від 27.03.2019 у справі № 27/193, від 11.06.2019 у справі №918/1400/14, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, та наголошує, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, потрібно враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його, чого не мало місця у цій справі.
102. Крім того, на переконання колегії суддів, визнання у судовому порядку права власності на річ за загальним правилом статті 392 ЦК України є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.
103. Закон зобов'язує позивача при зверненні до господарського суду довести наявність свого права і факт його порушення або оспорення з боку зобов'язаної особи - відповідача, а позов про визнання права власності пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 912/111/14, від 11.06.2019 у справі № 918/1400/14.".
Поряд з тим, у постанові Верховного Суду від 4 травня 2023 року у справі № 5019/592/12 (918/735/21) зазначається наступне:
"79. Суд ураховує, що віндикаційний позов та позов про визнання права власності очевидно спрямовані на захист права власності позивача. При цьому захист від віндикаційного позову може як не ґрунтуватися на невизнанням чи оспорюванням відповідачем права власності позивача, так і ґрунтуватися на такому невизнанні чи оспорюванні. В останньому випадку об'єднання в одному позові вимог про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння не можна виключати. Однак у всякому разі такі вимоги повинні бути пов'язані між собою підставою виникнення, предметом (стосуватися одного й того ж самого майна) тощо (див. позицію щодо можливості об'єднання зазначених позовних вимог викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21, від 14.12.2021 у справі № 904/3214/18).
80. Ураховуючи наведене, права та законні інтереси особи (власника майна), можуть бути поновлені, поряд із задоволенням позовних вимог про віндикацію майна в порядку статті 388 ЦК України, шляхом визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт на підставі статті 392 ЦК України (див. подібний висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 910/16594/15, від 04.06.2019 у справі № 5/112-Б-10).
81. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.".
Як вказувалося вище, для набуття набувачем права власності на нерухоме майно передбачена наявність таких складових: укладення договору у письмовій формі; нотаріальне посвідчення договору; виконання договору (в тому числі передача нерухомого майна покупцю); державна реєстрація права власності на нерухоме майно за покупцем. До державної реєстрації права власності за позивачем таке право у нього не виникне.
У пунктах 104-107 Постанови Верховного Суду у справі № 5019/592/12 від 12 серпня 2021 року зазначено таке:
"104. Так, судами було встановлено, що у рішенні суду від 14.08.2018 у цій справі встановлені преюдиційні факти щодо набуття прав покупця у розмірі 62,23 % від вартості, а не набуття позивачем права власності на частку у спільній частковій власності на нерухоме майно.
105. Тобто, судова колегія відзначає, що судами попередніх інстанцій було вірно не ототожнено набуті позивачем права покупця з набуттям права власності.
106. Слід зауважити, що права покупця на отримання товару супроводжуються обов'язком продавця передати товар покупцеві (стаття 662 ЦК України).
107. Набуті позивачем права покупця є по суті обмеженим речовим правом, за яким він, як власник цього права, наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому за умови вчинення відповідних дій, чого не мало місця у цій справі.
Така ж правова позиція наведена Великою Палатою Верховного Суду у пункті 96 постанови від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.
108. Так, реалізувати права покупця можна до здійснення відчуження майна іншій особі, що випливає зі змісту положень статей 665, 620 ЦК України.".
Таким чином, враховуючи усе наведене у сукупності, для підтвердження належного особі права власності у судовому порядку, така особа має бути власником майна, або мала бути власником у минулому, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, оскільки віндикаційний позов та позов про визнання права власності очевидно спрямовані на захист уже існуючого права власності особи, або права, яке фактично існувало та було належно підтверджене, але з певних причин майно незаконно було втрачене.
Отже, у межах даного спору між сторонами судовими рішеннями неодноразово було підтверджено, що ФОП Ніколаєв Д.Б. ніколи не був зареєстрованим власником спірного майна, та після укладення попереднього договору купівлі-продажу ним не було вчинено комплексу усіх необхідних дій задля оформлення у встановленому законом порядку за собою такого права власності, адже реалізувати права покупця можна було до здійснення відчуження майна іншій особі, що випливає зі змісту положень статей 665, 620 ЦК України.
Поряд з тим, відсутні документи, які б засвідчували факт прийому-передачі спірного майна від ПП "Кольортех" до ФОП Ніколаєва Д.Б., та документи щодо реєстрації за підприємцем цього майна. Позивач не надав доказів на підтвердження попереднього набуття права власності на спірні об'єкти, не подав доказів втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відносно покликання позивача на пункти 79-81 Постанови Верховного Суду від 04.05.2023 № 5019/592/12(918/735/21), суд зауважує, що позивач помилково вважає, що Верховним Судом у даному спорі визначено можливість ФОП Ніколаєва Д.Б. визнати за собою право власності на спірний об'єкт вказаним у постанові способом. Позаяк, на переконання суду Верховний Суд у згаданій постанові роз'яснив та навів конкретні способи захисту, які позивач міг би використати, за певних умов, та за наслідками вчинення усіх необхідних дій задля реєстрації у встановленому законом порядку за собою права власності після фактичної реалізації прав покупця та після оформлення усіх необхідних документів.
Натомість вбачається, що позивач не реалізував права покупця належним чином, що виражається у неоформленні відповідних документів та невчиненні відповідних дій, і це має наслідком відсутність можливості у подальшому оформити право власності на спірне майно. Оскільки позивач не був володільцем спірного майна, та останнє не було йому передане відповідно до умов договору купівлі-продажу - відповідно він, не будучи власником спірного майна, не має підстав для подачі віндикаційного позову. Що і підтверджено наведеними вище судовими рішеннями та постановами Верховного Суду, які були прийняті за наслідками розгляду позовів ФОП Ніколаєва Д.Б. у межах справи № 5019/592/12 про банкрутство ПП "Кольортех".
Отже, суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутні законні та обґрунтовані підстави для задоволення позову про визнання за ФОП Ніколаєвим Д.Б. права власності на 62,23% цілісного майнового комплексу що складається з: 1. контори літ. "А-2" загальною площею 393 кв. м., 2. матеріального складу літ."Б-1" загальною площею 498,1 кв.м., 3. навісу для с/г машин літ. "В-1" загальною площею 166,7 кв.м., 4. матеріального складу № 3 літ. "Г-1" загальною площею 269,3 кв.м., 5. матеріального складу №1 літ. "Д-1" загальною площею 367,5 кв.м., 6. прохідної літ. "З" загальною площею 21,6 кв.м., 7. огорожи 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону, 8. навісу опори металеві, покриття шифер, 9. стелаж залізний, та знаходиться за адресою: 33016, Рівненська область, м. Рівне, вул. М. Старицького, 21.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову.
Щодо заяви відповідача-3 про застосування строків позовної давності суд зазначає про те, що за змістом ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Отже, в силу положень вказаної норми позовна давність судом у даному випадку не застосовується.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами розгляду спору та з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича про визнання права власності на 62,23% цілісного майнового комплексу необхідно відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас ч. 2 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, та у зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору у всіх судових інстанціях на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідачів у справі не покладається.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19 лютого 2024 року.
Суддя Політика Н.А.