65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4568/23
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Босової Ю.С.
За участю представників сторін:
Від прокурора: Ейсмонт С.О. /посвідчення/;
Від позивача: не з'явився;
Від відповідачів:
- приватного підприємства фірми „Гармаш": Блонський Ю.І. на підставі ордеру;
- комунального некомерційного підприємства „Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради": Домбровський В.О. в порядку самопредставництва;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до приватного підприємства фірми „Гармаш", комунального некомерційного підприємства „Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" про визнання недійсним договору та повернення майна, -
Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до приватного підприємства фірми „Гармаш" (далі по тексту - ПП „Гармаш"), комунального некомерційного підприємства „Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" (далі по тексту - Клінічний центр) про визнання недійсним договору оренди майна (майданчика з твердим покриттям) від 19.01.2015, укладеного між ПП „Гармаш" та Управлінням обласної ради з майнових відносин, та зобов'язання ПП „Гармаш" звільнити земельну ділянку, загальною площею 15 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані укладенням між відповідачами удаваного правочину за умовами якого ПП „Гармаш" фактично було передано у користування частину земельної ділянки, яка знаходиться у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради, для використання її у своїй підприємницькій діяльності (з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи). Разом з тим, Клінічний центр, якому надано земельну ділянку у постійне користування, не наділений правом передавати ділянку у користування, що свідчить про наявність правових підстав для визнання договору недійсним та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку.
Ухвалою суду від 24.10.2023 дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.
16.11.2023 до суду від ПП „Гармаш" надійшов відзив на позовну заяву, по тексту якого відповідач повністю заперечує проти задоволення заявлених до нього позовних вимог. Відповідач вказує, що договір, який прокурор просить визнати недійсним не існує, оскільки ПП „Гармаш" не укладало з Управлінням обласної ради з майнових відносин договору оренди від 19.01.2015 твердого покриття на території лікарні. Відповідач стверджує, що він не отримував у користування земельну ділянку загальною площею 15 кв. м. за вищезазначеною адресою, а, отже, не може її звільнити. Крім того, відповідачем вказано, що прокурор мав визначити особу, якій слід повернути умовну земельну ділянку, тобто рішення суду у випадку задоволення вимоги у названій частині не можна буде виконати.
Натомість, ПП „Гармаш" зазначає, що за умовами укладеного з Клінічним центром договору оренди йому було передано у користування майданчик з твердим покриттям, який не слід ототожнювати з земельною ділянкою. При цьому, відповідач вказує, що державна реєстрація права власності на тверде покриття як окремий об'єкт цивільного права не передбачена чинним законодавством. Крім того, за переконанням відповідача, відсутність такого об'єкта цивільних прав - земельної ділянки з певними межами, площею 15 кв. м. та кадастровим номером, свідчить про неможливість укладення договору оренди землі, оскільки об'єкт оренди є істотною умовою договору оренди.
29.11.2023 до суду від Клінічного центру також надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач повністю заперечує проти задоволення заявлених прокурором позовних вимог. Центром фактично продубльовано раніше наведені ПП „Гармаш" доводи: про відсутність договору, укладеного з Управлінням обласної ради з майнових відносин; асфальтне покриття є окремим штучним предметом матеріального світу; державна реєстрація права власності на тверде покриття як окремий об'єкт цивільного права не передбачена.
11.12.2023 до суду від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої прокурор просить суд визнати недійсним договір оренди майна (майданчика з твердим покриттям) від 19.01.2015, укладений між ПП «Гармаш» та Клінічним центром. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.
09.01.2024 до суду від Клінічного центру надійшла заява про застосування строків позовної давності, згідно якої відповідач стверджує, що трирічний строк для звернення до суду із даним позовом сплинув 20.01.2018. Центр вказує, що оскаржуваний договір був погоджений Управлінням обласної ради з майнових відносин як виконавчим органом Одеської обласної ради, що було підтверджено позивачем у листі від 12.07.2023, доданому до позовної заяви. Таким чином, оскільки позивачу було відомо про існування оскаржуваного договору оренди майна від 19.01.2015 з дати його укладання відповідачами, перебіг позовної давності щодо позовних вимог прокурора по даній справі розпочався 20.01.2015. Посилаючись на викладене позивач просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні вимог прокурора.
09.01.2024 до суду також від ПП „Гармаш" надійшла заява про застосування строків позовної давності.
26.01.2024 до суду від прокурора надійшли пояснення на заяви відповідачів про застосування строків позовної давності. За твердженням прокурора, даний позов у розумінні приписів цивільного законодавства є негаторним до якого позовна давність не застосовується.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.
09.04.2013 було зареєстровано право власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, в особі Одеської обласної ради на земельну ділянку площею 5,3096 га із кадастровим номером 5110137600:71:007:0005, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, що підтверджується інформаційною довідкою №346088682 від 11.09.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
11.11.2013 було зареєстровано право постійного користування Клінічного центру на зазначену вище ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою №346088682 від 11.09.2023 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №13350417 від 25.11.2013.
19.01.2015 між Клінічним центром (Орендодавець) та ПП „Гармаш" (Орендар) було укладено договір оренди майна, відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майданчик з твердим покриттям загальною площею 15,0 кв.м, що знаходиться на території лікарні за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 12.11.2014 року становить 21 488,0 грн., з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
На першій сторінці договору оренди майна від 19.01.2015 наявний підпис начальника Управління обласної ради з майнових відносин про погодження договору.
Відповідно до п. п. 2.1, 2.3 договору оренди майна від 19.01.2015 Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Майно вважається поверненим Орендодавцю з часу підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) майна.
Згідно з п. 4.1 договору оренди майна від 19.01.2015 Орендар повинен використовувати орендоване майно у відповідності до його цільового призначення та умов цього договору, своєчасно і в повному обсязі вносити Орендодавцеві орендну плату та кошти, вказані в п.3.5 договору. Якщо Орендар використовує приміщення не за його цільовим призначенням Орендодавець має право на розірвання цього договору. У такому випадку Орендар повинен відшкодувати Орендодавцю спричинені цим збитки та сплатити штраф у розмірі 6 розмірів орендної плати, що встановлена п.3.1 договору, з урахуванням індексу інфляції на час сплати.
Умовами п. п. 5.1, 5.3 договору оренди майна від 19.01.2015 Орендар має право самостійно використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов, встановлених чинним законодавством України та цим договором. Орендар може за рахунок власних коштів та після письмового погодження з Власником та Орендодавцем здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, технічне переобладнання, поліпшення тощо орендованого майна. Для отримання згоди Орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна Орендар надає останньому заяву, обґрунтування необхідності здійснення таких поліпшень, відповідну проектно-кошторисну документацію, експертний висновок щодо вказаної документації та інші документи, передбачені нормативно-правовими актами.
Приписами п. 7.1 договору оренди майна від 19.01.2015 визначено, що Орендодавець та Власник мають право контролювати наявність, стан, напрямки використання майна, в тому числі здійснювати такий контроль шляхом візуального огляду зі складанням відповідного акту обстеження.
Згідно з п. 9.1 договору оренди майна від 19.01.2015 договір діє з 19.01.2015 до 19.12.2017.
19.01.2015 між Клінічним центром та ПП „Гармаш" було укладено акт приймання-передачі майна за договором оренди від 19.01.2015.
15.12.2017 між Клінічним центром та ПП „Гармаш" було укладено додаткову угоду до договору оренди від 19.01.2015, відповідно до якої сторонами було викладено, зокрема п. 1.1 договору у новій редакції, згідно якої Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майданчик з твердим покриттям загальною площею 15,0 кв.м, що знаходиться на території лікарні за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 15.11.2017 року становить 125 314,00 грн., з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
Крім того, додатковою угодою від 15.12.2017 сторонами було продовжено строк дії договору оренди від 19.01.2015 до 19.12.2020.
На першій сторінці додаткової угоди від 15.12.2017 до договору оренди від 19.01.2015 наявний підпис начальника Управління обласної ради з майнових відносин про погодження угоди.
10.05.2019 Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради було видано ПП „Гармаш" паспорт прив'язки тимчасової стаціонарної споруди (павільйону), загальною площею 15 кв. м., за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
17.06.2020 між Клінічним центром та ПП „Гармаш" було укладено додаткову угоду до договору оренди від 19.01.2015, відповідно до якої сторонами було, зокрема, продовжено строк дії договору оренди від 19.01.2015 до 17.05.2023.
На першій сторінці додаткової угоди від 17.06.2020 до договору оренди від 19.01.2015 наявний підпис начальника Управління обласної ради з майнових відносин про погодження угоди.
Наказом Клінічного центру №339/23-о від 28.03.2023 було введено в експлуатацію 4 майданчики з твердим покриттям.
На підтвердження факту належного виконання ПП „Гармаш" зобов'язань за договором оренди від 19.01.2015 Клінічним центром було надано суду реєстр платежів, виписку за період з 01.01.2023 по 24.11.2023, платіжні інструкції.
Листом від 12.07.2023 Одеська обласна рада у відповідь на звернення прокурора повідомила, що у грудні 2014 Клінічний центр звернулось із проханням погодити договір оренди індивідуально визначеного майна у вигляді майданчика з твердим покриттям, загальною площею 15 кв. м із ПП «Гармаш». Управління обласної ради з майнових відносин на виконання Закону України «Про оренду державного та комунального майна» було розміщено оголошення в газеті про намір передати майно в оренду. Проте, оскільки надійшла лише одна заява від ПП „Гармаш" про укладення договору майно і було передано у користування вказаного підприємства. Одеська обласна рада стверджує, що договір оренди передбачає користування не земельною ділянкою, а саме твердим покриттям, що є відмінними об'єктами правового регулювання. Таким чином, Клінічним центром було укладено договір оренди окремого індивідуально визначеного майна у вигляді твердого покриття із дотриманням вимог чинного законодавства.
Листом від 21.09.2023 Клінічним центром у відповідь на звернення прокурора було повідомлено, що строк дії договору оренди майна від 19.01.2015 продовжено без підписання додаткових угод відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 27.05.2022. При цьому, відповідачем також вказано, що ПП «Гармаш» користується орендованим майном, перераховує орендну плату та компенсаційні платежі.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Предметом заявлених прокурором позовних вимог є вимоги, зокрема, про визнання недійсним договору оренди майна від 19.01.2015, укладеного між відповідачами. Прокурор стверджує, що сторонами було укладено удаваний правочин з метою приховання іншого договору, а саме: договору оренди земельної ділянки право на укладення якого у Клінічного центру відсутнє, оскільки земельна ділянка, передана центру у постійне користування, не може передаватись центром в оренду іншій особі.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Тобто, удаваний правочин вчиняється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин. Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов'язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов'язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З вчиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.
Згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною умовою для укладення правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, а, отже, основним юридичним фактом, який суд повинен встановити полягає у дійсній спрямованості волі сторін при укладенні договору (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17).
У постанові від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 Верховний Суд зазначив, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
В силу вимог ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.
В силу вимог ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII від 10.04.1992 (чинного на дату укладення договору оренди) об'єктами оренди за цим законом є: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс. Грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем. Порядок викупу оборотних матеріальних засобів та використання грошових коштів, одержаних від їх викупу, а також грошових коштів, наданих орендареві на умовах кредиту відповідно до цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України; нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); захисні споруди цивільного захисту із збереженням їх цільового призначення, крім зазначених у частині другій цієї статті.
За договором оренди від 19.01.2015 ПП „Гармаш" було надано у користування майданчик з твердим покриттям загальною площею 15,0 кв.м, що знаходиться на території лікарні за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32. Проте, прокурор стверджує про відсутність у Клінічного центру на праві власності вказаного об'єкта. При цьому, прокурор зазначає, що тверде покриття є елементом благоустрою, тобто не може бути об'єктом нерухомого майна.
Господарський суд зазначає, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з приписами ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Відповідно до ст. 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
Господарський суд зазначає, що тверде покриттям призначене для покращення проходу пішоходів/проїзду автомобілів по земельній ділянці, тобто таке покриття можна вважати складовою частиною речі, тобто земельної ділянки, яка дає змогу використовувати ділянку за призначенням.
При цьому, суд зазначає, що оскільки майданчик з твердим покриттям не має індивідуальних ознак, які відокремлюють його від будь-якої іншої частини земельної ділянки, на якій теж наявне покриття, відсутні підстави стверджувати про наявність у такого покриття ознак речі, яка може бути передана в оренду.
Суд зазначає, що видача Клінічним центром наказу про введення в експлуатацію 4 майданчиків з твердим покриттям не надає таким майданчикам ознак нерухомого майна. Неможливість державної реєстрації права власності на тверде покриття як окремий об'єкт цивільного права є додатковим аргументом на користь відсутності у такого майна статусу нерухомого. При цьому, тверде покриття не має жодної цінності за відсутності можливості використання земельної ділянки.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що договір оренди від 19.01.2015 за своєю правовою природою не може вважатись договором оренди майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Правові засади оренди землі визначені Законом України «Про оренду землі» № 161-XIV від 06.10.1998р. (з наступними змінами та доповненнями).
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» врегульовано, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з приписами ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору) встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Відсутність у договорі оренди всіх істотних умов, необхідних для укладення договору оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.
Верховний Суд у численних постановах зазначив також те, що договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 29.03.2023 у справі № 922/1320/21).
Умовами договору оренди майна від 19.01.2015 визначено, що Орендар має право самостійно використовувати орендоване майно відповідно до його призначення, тобто для розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів. Суд зазначає, що правовим наслідком розміщення відповідачем на земельній ділянці тимчасової стаціонарної споруди (павільйону) є неможливість використання ділянки іншими особами, що дозволяє суду дійти висновку про укладення між сторонами договору, який мав на меті приховати договір оренди землі.
Згідно з приписами ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.
Земельна ділянка із кадастровим номером 5110137600:71:007:0005, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, надана Клінічному центру у постійне користування, що підтверджується інформаційною довідкою №346088682 від 11.09.2023 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №13350417 від 25.11.2013.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
У п. 5.5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг: право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати; земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
З огляду на викладене, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. № 5-рп/2005, господарський суд зазначає, що Клінічний центр, як постійний користувач земельної ділянки, не наділений повноваженнями на передання земельної ділянки у користування іншій особі, що пов'язано із особливостями права постійного користування у порівнянні із правом оренди. Таким чином, враховуючи законодавчі вимоги до даної категорії правочинів, суд зазначає, що договір оренди майна від 19.01.2015 є удаваним договором, який був укладений особою за відсутності повноважень на його укладання, що є підставою для визнання договору недійсним.
Господарський суд зазначає, що Одеською обласною радою пояснень на позовну заяву прокурора надано не було, із листа ради від 12.07.2023 слідує, що позивач вважає договір таким, що укладений із дотриманням вимог закону.
Проте, за переконанням суду, передання в оренду земельної ділянки державної власності неуповноваженим суб'єктом, без дотримання вимог Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України, що, в тому числі, може мати наслідком використання ділянки не за її цільовим призначенням (обслуговування онкологічного диспансеру), є порушенням прав територіальних громад Одеської області, а, отже, обставина порушення прав позивача була належним чином доведена прокурором.
Вирішуючи питання про задоволення заявлених прокурором вимог про визнання договору недійсним, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку поданим відповідачами заявам про застосування інституту позовної давності до заявлених у межах даної справи вимог.
Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).
Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. ч. 3, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Одеська обласна рада не є стороною за договором оренди майна від 19.01.2015. Разом з тим, у листі від 12.07.2023 позивач повідомляє, що Клінічний центр у грудні 2014 року звертався із листом про погодження договору оренди майна, дії щодо погодження договору були вчинені Управлінням обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради. Позивач доручив виконання обов'язків щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області вказаному Управлінню, а, отже, має вживати всіх належних заходів для недопущення зловживання Управлінням своїми правами шляхом перевірки діяльності останнього.
Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами повинен розраховуватись з моменту укладення спірного договору, оскільки Одеська обласна рада могла довідатись про його укладання в день його укладення, оскільки юридично значимі дії для передачі майна в оренду ПП «Гармаш» були вчинені саме Управлінням обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Приймаючи до уваги заяву відповідачів про застосування інституту позовної давності до позовних вимог прокурора, враховуючи відсутність клопотання останнього про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, суд, керуючись ст. 267 ЦК України, доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Клінічного центру, ПП „Гармаш" про визнання договору оренди майна від 19.01.2015 недійсним з підстав пропуску строку позовної давності.
При цьому, господарським судом відхиляються доводи прокурора про триваючий характер правопорушення та, як наслідком, неможливість застосування строків позовної давності з огляду на наступне.
У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21 (у якій врахований висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц) вказано, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 по справі № 922/1832/19 зазначає, що з негаторним позовом може звернутись власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. При цьому, на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.
Господарський суд зазначає, що вимоги прокурора в інтересах Одеської обласної ради про визнання договору недійсним не можуть вважатись негаторним позовом, оскільки задоволення вказаної вимоги не залежить від доведеності позивачем факту існування перешкод у користуванні майном. Кім того, суд звертає увагу прокурора, що перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, визначений ст. 268 ЦК України, до яких вимоги про визнання договору недійсним не відноситься.
Враховуючи відмову суду у задоволенні вимог прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Клінічного центру, ПП „Гармаш" про визнання договору оренди майна від 19.01.2015 недійсним, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні вимоги прокурора про звільнення ділянки, оскільки вказана вимога є похідною та підлягає задоволенню лише у разі визнання договору недійсним.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі неподання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд доходить висновку щодо правомірності та законності відмови у задоволенні заявлених заступником керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси позовних вимог в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до приватного підприємства фірми „Гармаш", комунального некомерційного підприємства „Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" про визнання недійсним договору оренди майна від 19.01.2015, укладеного між відповідачами, та зобов'язання приватного підприємства фірми „Гармаш" звільнити земельну ділянку, загальною площею 15 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на прокурора відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 238, 240 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду
Повний текст рішення складено 19 лютого 2024 р. у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному з 12 лютого 2024 р. до 16 лютого 2024 р.
Суддя С.П. Желєзна