17 січня 2024 року Справа № 915/1230/23
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В., у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ЮГ-СЕРВІС”,
до відповідача: держави Російська Федерація,
про: відшкодування майнової шкоди у розмірі 13176672,70 грн, -
Господарським судом Миколаївської області на стадії підготовчого провадження розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРО-ЮГ-СЕРВІС” до держави Російська Федерація про стягнення матеріальної шкоди в розмірі вартості обладнання та товарно-матеріальних цінностей на суму 13176672,70 грн, що знаходились у складських приміщеннях за адресою підприємства та знищених внаслідок артилерійського (ракетного) обстрілу збройними силами Російської Федерації цивільної інфраструктури Інгульського району міста Миколаєва, який відбувся 17.07.2022.
З метою дотримання основних засад господарського судочинства, зокрема, рівності перед законом і судом; відкритості інформації щодо справи, а також процесуальних прав учасників справи, судом розгляд справи неодноразово відкладався з одночасним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на веб-порталі судової влади України.
У підготовчому засіданні 17.01.2024 позивачем подано до суду заяву про заміну відповідача у справі - держава Російська Федерація на належного відповідача - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м.Москва, вул.Житна, буд. 14, будівля 1).
Відповідно до ч.2 ст.48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Розглянувши клопотання позивача судом взято до уваги наступне.
Згідно ч.4. ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) цим судом визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Беллет проти Франції" від 04.12.1995).
Верховний Суд зазначає, що у рішенні від 09.03.2011 у справі "Буланов та Купчик проти України" ЄСПЛ зробив висновок про те, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв'язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені в пункті 4.9 постанови Верховного Суду від С 09.07.2020 у справі №922/404/19).
Відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Крім цього за наведеними положеннями предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача (відповідачів) щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Предметом спору у даній справі є відшкодування шкоди у вигляді збитків (майнової шкоди), завданих позивачу за його ствердженням, незаконною військової агресією Російської Федерації проти України.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п.8 ч.2 ст.16 ЦК України).
Правовідносини щодо відшкодування збитків/шкоди врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" ГК України та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов'язань" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України.
Положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, притаманні розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
За сталою позицією Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі №201/7038/20, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Водночас, з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та статті 12 Конвенції Організації об'єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені Позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
У відповідності до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 “Про заяву Верховної Ради України “Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні”, визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові КЦС ВС від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету російської федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.
Судом також взято до уваги сталу позицію Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі №463/14365/21.
При цьому також враховано, що у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01.12.2006. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.
У зв'язку із викладеним суд доходить висновку, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
За таких обставин, у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою), на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов'язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав.
Слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи.
Позивач, в первісно поданій позовній заяві заявив вимогу про стягнення з держави - російської федерації збитків, завданих позивачу незаконною військової агресією Російської Федерації проти України.
У клопотанні від 17.01.2024 позивач заявив вимогу про стягнення збитків з Російської Федерації в особі її представницького органу: Міністерства юстиції російської федерації.
Суд вважає, що позивач, звертаючись із позовними вимогами у цій справі про відшкодування шкоди, завданої військової агресією Російської Федерації, та вказавши відповідний представницький органи вказаної держави - Міністерство юстиції Російської Федерації, якого він вважає порушником прав у спірних правовідносинах, дотримано вимоги норм процесуального права, тому клопотання від 17.01.2024 про заміну первісного відповідача - держави Російська Федерація на належного відповідача - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації підлягає задоволенню.
У зв'язку із заміною сторони, суд вважає за необхідне розгляд справи відкласти.
На виконання приписів ч.ч.1, 2 ст.181 ГПК України, суд вважає за необхідне встановити відповідачу строки на викладення своєї правової позиції в даному спорі та підтвердження її відповідними доказами.
Приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, відсутність можливості здійснення відправлення поштової кореспонденції до російської федерації, господарський суд дійшов висновку про необхідність розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та додаткового повідомлення відповідача про розгляд даної справи шляхом направлення ухвал суду на адресу посольства Російської Федерації в Республіці Польщі а також визнав за необхідне звернутись до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) із запитом для отримання роз'яснень та методичних рекомендацій щодо порядку повідомлення відповідача про розгляд справи в умовах збройної агресії Російської Федерації.
З метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи шляхом направлення ухвали суду на адресу посольства Російської Федерації в Республіці Польщі, суд вважає за необхідне зобов'язати позивача направити нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали суду на адресу посольства Російської Федерації в Республіці Польщі.
Керуючись ст.ст.2, 4, 12, 48, 91, 120, 177, 181, 182, 234, 235 ГПК України, суд -
1. Замінити первісного відповідача по справі - держава Російська Федерація на належного відповідача - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м.Москва, вул.Житна, буд. 14, будівля 1).
2. Підготовче засідання у справі №915/1230/23 призначити на 15 березня 2024 року о 12:00.
Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Миколаївської області.
3. Повідомити сторін про підготовче засідання.
4. Розмістити оголошення про розгляд даної справи на офіційному веб-сайті судової влади України.
5. Зобов'язати позивача нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвалу суду направити відповідачу шляхом передання посольству Російської Федерації в Республіці Польщі: ul.Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Polska.
6. Звернутись до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Одеса) із запитом для отримання роз'яснень та методичних рекомендацій щодо порядку повідомлення відповідача про розгляд справи в умовах збройної агресії Російської Федерації.
7. Запропонувати відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.
8. Запропонувати позивачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу.
9. Повідомити сторонам, що клопотання, заяви з процесуальних питань та заяви по суті справи можуть бути подані ними до суду у строк до закінчення підготовчого провадження.
10. Попередити відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
11. Повідомити сторонам про наявність в Господарському суді Миколаївської області технічної можливості проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відповідно до ст.197 ГПК України та Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, а також у приміщенні суду згідно з ч.ч. 6-8 ст.197 ГПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Мавродієва