номер провадження справи 18/165//23
01.02.2024 справа № 908/3451/23
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035)
про визнання недійсними пунктів порядку та рішення
Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
від позивача: Волошина Є.В., ордер АР № 1160112 від 01.02.2024
від відповідача: Морозов В.С., довіреність № 363 від 21.12.2023
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” про:
- визнання недійсним пункту 2.9. Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ “Запоріжжяобленерго”, затвердженого Наглядовою радою ВАТ “Запоріжжяобленерго” (протокол №20 від 08.11.2007) в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: “площа якого перевищує 200 кв.м.”, як такого, що не відповідає Статуту Товариства, (шоста редакція, 2007 рік);
- визнання недійсним пункту 1 (питання № 4) рішення Дирекції ПАТ “Запоріжжяобленерго”, оформлене протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023 справу № 908/3451/23 передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою суду від 11.12.2023, після усунення позивачем недоліків, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/3451/23, присвоєно справі номер провадження 18/165/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 01.02.2024.
В підготовчому засіданні 01.02.2024, за письмовою згодою всіх учасників справи, суд перейшов до розгляду справи по суті та оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача позов підтримав повністю.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником 2000 акцій ПАТ "Запоріжжжяобленерго" і отримані ним на його запит від відповідача документи надали підстави для звернення листом від 30.08.2023 до відповідача з вимогою щодо визнання недійсним та скасування пункту 2.9. Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ “Запоріжжяобленерго”, затвердженого Наглядовою радою ВАТ “Запоріжжяобленерго” (протокол №20 від 08.11.2007) в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: “площа якого перевищує 200 кв. м.”. На думку позивача, Виконавчим органом Товариства, в порушення умов Статуту (без погодження та затвердження Наглядовою радою Товариства) укладені договори найму (оренди) нерухомого майна, умови яких (договорів) негативно впливають на фінансовий результат господарської діяльності Товариства у вигляді недоотриманої орендної плати за користування таким майном. Згідно надано відповідачем 18.09.2023 відповіді позивачу повідомлено, що підстави для скасування п. 2.9 Порядку відсутні, оскільки Порядок відповідає приписам Статуту та у зв'язку з відсутністю повноважень Дирекції Товариства вирішувати це питання. Також відповідач повідомив позивача про те, що у Дирекції Товариства не має повноважень для визнання недійсним п. 1 (питання № 4) рішення Дирекції, оформленого протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир). Позивач відзначив, що відповідно до п. 8.3.6.23, п. 8.3.6.32 Статуту погодження договорів щодо передачу в оренду нерухомого майна Товариства відноситься до виключної компетенції Наглядової Ради Товариства. У порушення пункту 8.3.6.32 Статуту у пункт 2.9. Порядку окрім розміру правочину, який повинен перевищувати 20000,00 грн., необґрунтовано додано площу об'єкту нерухомості 200 кв. м. і зазначена додаткова ознака надає можливість укладати правочини виходячи не з розміру його вартості, а з урахуванням площі об'єкту, без відповідного погодження чи затвердження Наглядової ради. Посилаючись на приписи ст.ст. 15, 20 ЦК України, Закону України «Про акціонерні товариства», позивач просив позов задовольнити.
Від відповідача 21.12.2023 отримано відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі, просив позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача підтримав заяву про визнання позову.
Відповідно до ст.ст. 46, 191 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу. Заява відповідача судом прийнята.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» створене відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів від 25.04.2000 з Виробничого енергетичного об'єднання «Дніпроенерго» з Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Запоріжжяобленерго», заснованої відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 3 липня 1995 № 115 та Указу Президента України від 04.04.1995 № 282/95 «Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України».
На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 01.02.2017 назву Товариства змінено на публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго».
Відповідно до Виписки про стан рахунків в цінних паперах станом на 04.08.2023 ОСОБА_1 є власником 2000 акцій ПАТ «Запоріжжжяобленерго».
Пунктом 2 Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ «Запоріжжяобленерго» (надалі - Порядок), затвердженого рішенням Наглядової ради ВАТ «Запоріжжяобленерго», оформленого протоколом № 20 віл 08.11.2007, визначено, що затвердження Наглядової ради потребують наступні правочини, що вчиняються Виконавчим органом Товариства: щодо передачі в оренду майна, площа якого перевищує 200 кв.м., основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів, що належать Товариству на праві власності, залишкова вартість яких перевищує 20000,00 грн. за одиницю (п. 2.9 Порядку).
Згідно із Витягом з протоколу засідання Дирекції відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» від 19.03.2008 пунктом 4 порядку денного ухвалено:
1. Укласти з ОСОБА_2 договір найму житлового приміщення (квартири) за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 70,0 кв. м., на термін сорок дев'ять років. Розмір орендної плати у місяць складає 12,00 грн. з ПДВ. Укласти з ОСОБА_3 договір найму житлового приміщення (квартири) за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 93,41 кв. м., на термін сорок дев'ять років. Розмір оренди у місяць складає 72,00 грн. з ПДВ.
За твердженням позивача, внаслідок того, що п. 2.9. Порядку не відповідає Статуту Товариства, Виконавчим органом Товариства в порушення умов Статуту (без погодження та затвердження Наглядовою радою Товариства) укладені договори найму (оренди) нерухомого майна, умови яких (договорів) негативно впливають на фінансовий результат господарської діяльності Товариства у вигляді недоотриманої орендної плати за користування таким майном.
Позивач листом від 18.08.2023 звернувся до відповідача, в якому просив надати копії наступних документів: Порядок погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ «Запоріжжяобленерго», затвердженого рішенням Наглядової ради ВАТ "Запоріжжяобленерго" (протокол № 20 від 08.11.2007); Рішення Дирекції ВАТ "Запоріжжяобленерго" від 2008, яким погоджено укладення договорів найму житлових приміщень; копії договорів оренди найму (оренди) житла від 20.03.2008, укладених ВАТ «Запоріжжяобленерго» та гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Відповідно до листа відповідача № 008-32/104 від 21.08.2023 документи зазначені у листі були надані позивачу.
Проаналізувавши вказані документи, позивач 30.08.2023 звернувся до відповідача із листом, в якому виклав вимогу про визнання недійсним та скасування пункту 2.9. Порядку в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: “площа якого перевищує 200 кв.м.”, як такого, що не відповідає Статуту Товариства, (шоста редакція, 2007 рік).
Відповідач листом № 006-32/193 від 18.09.2023 у відповідь на звернення позивача повідомив про відмову у задоволенні вимоги позивача щодо визнання недійсним та скасування п. 2.9 Порядку в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: «площа якого перевищує 200 кв. м.» у зв'язку з відсутністю повноважень Дирекції Товариства з цього питання. Крім цього, відповідач повідомив позивача про те, що у Дирекції Відповідача не має повноважень для визнання недійсним п. 1 (питання № 4) рішення Дирекції, оформленого протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир).
Позивач вважає, що дії відповідача щодо укладення договорів із заниженим розміром орендної плати призводять до зменшення прибутку Товариства і негативно впливають на розмір дивідендів, які могли отримуються акціонером, а отже порушують його права як акціонера ПАТ «Запоріжжяобленерго», що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представників сторін, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» визначено, що акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
За приписами статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. Акціонери-власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.
Згідно із ч. 1 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має здійснюватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів. Умови виплати дивідендів, зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів, мають бути однаковими для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються за акціями, звіт про результати емісії яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
Статтею 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно із ст. 96-1 Цивільного кодексу України визначено, що акціонери мають брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку, брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом тощо.
Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.
Позивач вважає порушеними його права, як акціонера Товариства, внаслідок того, що, в порушення пункту 8.3.6.32 Статуту, у пункт 2.9. Порядку окрім розміру правочину, який повинен перевищувати 20000,00 грн., необґрунтовано додано площу об'єкту нерухомості 200 кв. м. і зазначена додаткова ознака надає можливість укладати правочини виходячи не з розміру його вартості, а з урахуванням площі об'єкту, без відповідного погодження чи затвердження Наглядової ради.
Згідно зі статтею 50 Закону України «Про акціонерні товариства» наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу.
За приписами статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом. До виключної компетенції наглядової ради належить, серед іншого, обрання та припинення повноважень голови і членів виконавчого органу. Питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених цим Законом.
Відповідно до п. 8.3.2 Статуту ВАТ «Запоріжжяобленерго» (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень) Наглядова рада є органом управління Товариства, що здійснює контроль за діяльністю його Виконавчого органу та захист інтересів акціонерів Товариства.
Пунктом 8.3.6 Статуту визначені повноваження Наглядової ради Товариства, до яких зокрема належать: затвердження Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном Товариства, та встановлення розміру правочину, при перевищенні якого вчинення такого правочину вимагає погодження Наглядової ради (п.8.3.6.23 Статуту); затвердження правочинів, які укладає Виконавчий орган, щодо передачі в оренду нерухомого майна, основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів, що належить Товариству на праві власності, залишкова балансова вартість яких перевищує 20 (двадцять) тисяч грн. за одиницю та затвердження правочинів щодо отримання Товариством в оренду нерухомого майна, основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів (8.3.6.32 Статуту).
Отже, як вбачається із вищенаведеного, затвердження правочинів, які укладає Виконавчий орган, щодо передачі в оренду нерухомого майна, основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів, що належить Товариству на праві власності, залишкова балансова вартість яких перевищує 20 (двадцять) тисяч грн. за одиницю та затвердження правочинів щодо отримання Товариством в оренду нерухомого майна, основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів віднесене Статутом саме до повноважень Наглядової Ради, яка затверджує відповідні правочини, укладені Виконавчим органом відповідача.
Аналогічні за змістом положення містились і в ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, яка діяла на момент затвердження Порядку та прийняття рішення Дирекцією відповідача) якою було передбачено, що питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції Наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.
Таким чином, як видно із вищенаведеного, усі правочини, укладені Виконавчим органом щодо передачі в оренду нерухомого майна, основних засобів технологічного призначення та транспортних засобів, що належить Товариству на праві власності, залишкова балансова вартість яких перевищує 20 (двадцять) тисяч грн. за одиницю підлягали обов'язковому затвердженню Наглядовою Радою.
Крім цього, відповідно до п. 1.6 Статуту Товариства, у випадку розбіжностей між нормами Статуту та внутрішніми нормативними документами Товариства будь-які рішення приймаються відповідно до цього Статуту. Отже, за наявності розбіжностей між Порядком та Статутом Відповідачем (під час розгляду відповідного питання на Дирекції) мали бути застосовані саме положення Статуту, і відповідні угоди укладені Виконавчим органом мали бути затверджені Наглядовою Радою відповідача.
Таким чином, Наглядова Рада, затверджуючи п. 2.9 Порядку, вийшла за межі повноважень, визначених пунктом 8.3.6.32 Статуту, фактично змінивши порядок погодження правочинів, а саме надавши Дирекції Товариства повноваження щодо погодження правочинів, які відносяться до компетенції Наглядової ради та встановивши додаткові критерії (передача в оренду нерухомого майна площа якого перевищує 200 к. в.) щодо укладення таких договорів тим самим фактично розширила повноваження дирекції всупереч положенням Статуту Товариства, що, як наслідок, призвело до укладення договорів, які не відповідають інтересам як Товариства так і його акціонерів, зокрема, позивача. Також затвердження Наглядовою Радою п. 2.9 Порядку, який не відповідає вимогам статуту дозволило Дирекції Товариства ухвалити рішення оформлене протоколом від 19.03.2008 про укладення вищезазначених договорів.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен при вирішенні питання щодо його прав та обов'язків, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Вказана норма Конвенції гарантує кожному право порушити в суді будь-яке питання, яке стосується його прав та обов'язків. Отже, дана норма передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах необхідні питання для вирішення спору.
Таким чином, відповідно до положень, встановлених практикою Європейського суду з прав людини, що застосовується на території України на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", права та обов'язки Позивача повинні бути захищені, а право на суд - реалізоване.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - не запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
З огляду на викладене, позивач повинен довести наявність у нього порушеного відповідачем (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу щодо предмета спору та у разі, якщо суд доходить висновку про наявність порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача, суд, з урахуванням підстав позову, встановлює обставини щодо наявності порушень в скликанні чи роботі наглядової ради відповідача, після чого оцінює ці обставини на предмет існування такої невідповідності закону, за якої прийняті рішення наглядової ради можуть бути визнані недійсними.
Враховуючи висновки суду, що затвердження Наглядовою радою п. 2.9 Порядку призвело до порушення прав та охоронюваних інтересів позивача, як акціонера Товариства, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним пункту 2.9. Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ “Запоріжжяобленерго”, затвердженого Наглядовою радою ВАТ “Запоріжжяобленерго” (протокол №20 від 08.11.2007) в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: “площа якого перевищує 200 кв.м.”, як такого, що не відповідає Статуту Товариства, (шоста редакція, 2007 рік).
Позовна вимога про визнання недійсним пункту 1 (питання № 4) рішення Дирекції ПАТ “Запоріжжяобленерго”, оформлене протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир), яка є похідною від вимоги про визнання недійсним пункту 2.9. Порядку, також підлягає задоволенню.
Відносно строку позовної давності суд визнав необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони (постанова ВСУ від 22.03.2017 у справі № 6-3063цс16).
В даному випадку такої заяви суду не надано.
За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994; пункт 29).
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Зважаючи на те, що відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі, а також відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, суд дійшов висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.
Враховуючи викладене, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
За заявою відповідача приписи ч. 1 ст. 130 ГПК України не застосовуються.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 183, 185, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним пункт 2.9 Порядку погодження Наглядовою радою правочинів та дій щодо розпорядження Виконавчим органом коштами та майном ВАТ “Запоріжжяобленерго”, затвердженого Наглядовою радою ВАТ “Запоріжжяобленерго” (протокол №20 від 08.11.2007) в частині виключення із цього пункту частини тексту, а саме: “площа якого перевищує 200 кв.м.”, як такого, що не відповідає Статуту Товариства, (шоста редакція, 2007 рік).
3. Визнати недійсним пункт 1 (питання № 4) рішення Дирекції ПАТ “Запоріжжяобленерго”, оформлене протоколом від 19.03.2008, яким погоджено питання щодо укладення договорів найму житлових приміщень (квартир).
4. Стягнути з публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; ідентифікаційний код 00130926) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 5368,00 грн. (п'ять тисяч триста шістдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У зв'язку із перебуванням судді Левкут В.В. у відпустці, повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 19.02.2024.
Суддя В.В. Левкут