Дата документу 16.02.2024 Справа № 314/1844/23
ЄУН 314/1844/23 Головуючий у І інстанції: Кононенко І.О.
Провадження № 22-ц/807/146/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
16 лютого 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Крилової О.В.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Рогозіна Олексія Вікторовича на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП,-
У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
В обґрунтування позову зазначав, що 25 листопада 2022 року сталася ДТП за участю автомобіля ВАЗ 27030 номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 та погонича тварин ОСОБА_1 . Внаслідок цього ДТП автомобіль ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження. За висновком експертного автотоварознавчого дослідження, вартість відновлюваного ремонту КТЗ ВАЗ 217030 № НОМЕР_1 складає 110384,63 грн, матеріальний збиток - 82115,20 грн.
Позивач зазначав, що згідно з постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 28 лютого 2022 у справі № 314/3126/22 ОСОБА_1 порушила вимоги п.п. «г» п. 7.7 ПДД України.
Посилаючись на означені обставини та на положення ст.ст. 1166, 1187, 1192 ЦК України, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 196679,83 грн в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП та судові витрати.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 жовтня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 82115,20 грн та судовий збір у розмірі 827,40 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Рогозіна О.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 жовтня 2023 рокута ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
Відзивів апеляційну скаргу не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП, вина ОСОБА_1 доведена належними доказами, а вона в свою чергу, жодних клопотань про витребування доказів, призначення експертизи з цього приводу не заявляла.
Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).
Згідно з роз'ясненнями даних в п. 4 та 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляд) цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 201.3 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки. - незалежно від наявності вини.
Матеріалами справи підтверджено, що 25.11.2022 о 16:15 на автодорозі Вільнянськ-Орлівське 30 км сталась ДТП за участю погонича тварин ОСОБА_1 та автомобіля ВАЗ 217030 державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 28.02.2023 у справі 314/3126/22 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Зазначеною постановою встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 106819 від 25.11.2022, ОСОБА_1 25.11.2022 о 16:15 на автодорозі Вільнянськ-Орлівське 30 км, будучи погоничем тварин, переганяла тварин (телят), не позначивши себе, в результаті чого водій автомобіля ВАЗ 217030 державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 здійснив наїзд на тварин, в результаті ДТП завдано матеріальний збиток, постраждалих немає. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги пп. «ґ» п. 7.7 Правил дорожнього руху України (а.с. 5)
Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.03.2023 у справі 314/3128/22 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 1224 КУпАП, відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, встановлених ст. 38 КУпАП.
Вказаною постановою встановлено, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 178028, складеним 25.11.2022, 25.11.2022 о 16 годині 15 хвилин на 30 км автошляху Вільнянськ-Орлівське водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ 21730, д/н НОМЕР_1 , здійснив наїзд на тварин (телят), після чого залишив місце пригоди.
Крім того, у зазначеній постанові зазначено: «Факт вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 178028 від 25.11.2022, схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, письмовими поясненнями учасників ДТП. Аналізуючи досліджені судом докази та інші матеріали справи, суд приходить до висновку, що діями ОСОБА_2 вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП.» (а.с. 71-72, 138-139).
Таким чином, справи про адміністративне правопорушення закрито щодо обох сторін у справі, тому, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТІІ беззаперечно встановлена є помилковим.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу від 10.11.2022 транспортного засобу власником ВАЗ 217030 НОМЕР_1 зазначено ОСОБА_2 , доказів що власником чи законним володільцем є інша особа суду не надано.
Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та неправильно оцінив докази, надані позивачем для підтвердження його позовних вимог з огляду на таке.
Зокрема, суд першої інстанції не врахував позицію, викладену в постанові КЦС ВС від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц, відповідно до якої право власності на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації, а не з моменту передачі автомобіля за договором купівлі-продажу.
Слід зауважити, що до позовної заяви ОСОБА_2 не надав жодного доказу на підтвердження свого права власності на автомобіль, яким він керував на час ДТП 25.11.2022, додавши
Натомість позивач додав висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 3970, у якому замовником виступає ОСОБА_2 , а власником автомобіля ВАЗ 217030 реєстр. № НОМЕР_1 є ОСОБА_3 (а.с. 9), цю ж особу зазначено власником зазначеного автомобіля і у протоколі технічного огляду колісного транспортного засобу від 06.12.2022 (а.с. 20).
Крім того, вже до своїх пояснень 29.05.2023 ОСОБА_2 долучив копію договору купівлі-продажу транспортного засобу ВАЗ 217030 НОМЕР_1 від 10.11.2022 (а.с. 59), а також копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 60-61), з якого вбачається, що право власності на автомобіль ВАЗ 217030 зареєстровано за позивачем тільки 25.05.2023.
Отже, на момент ДТП транспортний засіб ВАЗ 21730, д/н НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 не належав йому на праві власності, а тому він не має права вимоги на відшкодування шкоди, завданої цьому автомобілю у ТДП, що сталась 25.11.2022, а відтак ОСОБА_2 не є належним позивачем у цій справі.
Висновки щодо визначення належного позивача викладені в постанові КЦС ВС від 25.10.2022 у справі № 607/14378/21:
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений га своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦІІК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єк шості сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.
Не підлягає судовому захисту також і похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалої), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Водночас Верховний Суд зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по сулі спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Таким чином, можливо дійти до висновку, то якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому в задоволенні позову.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову неналежного позивача.
Таким чином, ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, у зв'язку з чим, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 жовтня 2023 року, на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки новою постановою апеляційний суд відмовляє у задоволенні позовних вимог повністю, ОСОБА_1 має право на компенсацію суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, відповідно до процентного співвідношення оскаржених позовних вимог (41,75%) у розмірі 1231,71 грн, які належить стягнути з позивача.
Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Рогозіна Олексія Вікторовича - задовольнити частково.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 12 жовтня 2023 року в цій справі - скасувати, прийняти нову постанову :
«У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП - відмовити».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 1231 (одна тисяча двісті тридцять одна) гривня 71копійка.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 16 лютого 2024 року.
Головуючий:
Судді: