Справа № 305/2221/21
Іменем України
30 січня 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Фазикош Г.В., Куштана Б.П.
за участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мігалі Іляна Василівна, на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 липня 2022 року, ухвалене головуючою суддею Марусяк М.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину
встановив:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину.
Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ОСОБА_3 , який являється батьком позивача. Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно. До спадкоємців першої черги за законом належать позивач та її сестра, відповідач по справі. На час відкриття спадщини, позивач проживала разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою зареєстрована і сестра позивача, ОСОБА_2 , однак, вона вже більше 15 років постійно проживала зі своєю родиною за іншою адресою та вже більше чотирьох років перебуває за межами України.
Більше того, із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця до нотаріальної контори вона не зверталася та наміру приймати спадщину не виявила. Таким чином, на момент відкриття спадщини, відповідач фактично зі спадкодавцем не проживала, у зв'язку з чим не може вважатися такою, що прийняла спадщину після смерті спадкодавця. У шестимісячний строк вона не подала заяву про прийняття спадщини. Позивач, як спадкоємець за законом, після смерті спадкодавця 21.05.2020 звернулася до Рахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Встановлення факту не проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , необхідно позивачу для отримання усієї спадщини, що відкрилася після смерті спадкодавця.
На підставі вищенаведеного, ОСОБА_1 просила суд встановити факт постійного не проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та визнати ОСОБА_2 такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мігалі І.В., подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Судом першої інстанції не враховано, що згідно довідки № 311, виданої Білоцерківською сільською радою від 27.05.2020 за адресою АДРЕСА_1 фактично проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Таким чином, на момент відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_2 фактично зі спадкодавцем не проживала, у зв'язку із чим не може вважатися такою, що прийняла спадщину після смерті спадкодавця і у шестимісячний строк вона не подала заяву про прийняття спадщини.
У витязі, що наданий Головним центром обробки спеціальної інформації ДПС України про надання інформації щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_2 за період з 01.01.2018 по 31.05.2020 міститься інформація про те, що відповідач - ОСОБА_6 останній раз 11.01.2019 виїхала за кордоном. Також, вказано про те, що іншої інформації стосовно факту перетинання державного кордону ОСОБА_2 немає. Тобто, з 11.01.2019 відповідач ОСОБА_2 до України більше не повернулася, на момент відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебувала за кордоном.
У Постанові ВСУ від 19 травня 2021 року по справі № 937/10434/19-ц зроблено висновок про те, що сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини. Також, у Постанові ВСУ 28 квітня 2021 року по справі № 204/2707/19 вказано, що ч. З ст. 1268 ЦКУ вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та протягом строку для прийняття спадщини (ІНФОРМАЦІЯ_2) перебувала за межами України не може вважатися такою, що прийняла спадщину, так як норми ЦКУ встановлюють для особи, яка постійно не проживає разом із спадкодавцем на момент смерті обов'язок подати заяву про прийняття спадщини.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на все належне йому майно, в тому числі, на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 119,4 кв.м., житловою площею 49,5 кв.м.
Право власності ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №147514796 від 30.11.2018.
Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/ спадкові договори) №60264753 від 21.05.2020, стверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період свого життя заповітів не складав.
У зв'язку з наведеним, у відповідності до ч.2 ст.1223 ЦК України, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , являється спадкоємцем першої черги при спадкуванні за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , оскільки, являється його дочкою, що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 03 січня 1984 року та копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 22 лютого 2002 року, згідно якого позивач змінила своє прізвище після одруження на ОСОБА_1 .
Іншим спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , є відповідач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка являється дочкою спадкодавця та сестрою позивача.
Стаття 1268 ЦК України проголошує, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).
ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом, у відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України, прийняла спадщину, після смерті свого батька ОСОБА_3 , оскільки 21 травня 2020 року подала до Рахівської ДНК заяву про прийняття спадщини, що стверджується копією заяви та Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №60265266 від 21.05.2020.
Так, статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовляє особі в оформленні спадщини, тоді спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Проте, позивачка просила суд встановити факт не проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , разом із спадкодавцем ОСОБА_3 .
Однак, вимогами статті 315 ЦПК України не передбачено такого виду встановлення факту, як не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У частині 1 статті 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що у даній ситуації є необґрунтованим вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту права та правової оцінки по суті спору, чи встановлення обставин проживання відповідача зі спадкоємцем, оскільки, враховує те, що встановлена відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Таким чином, вирішуючи спір, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов у цілому правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосував приписи статей 5, 13 ЦПК України, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту як відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору.
За наведених обставин, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Оскільки відсутність порушення прав і законних інтересів позивачки є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, доводи, викладені у апеляційній скарзі, з урахуванням тих пояснень, які стосуються суті спору, апеляційний суд до уваги не бере.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 рок у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (N 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження по суті заявлених вимог, хоч апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена колегією суддів частково внаслідок правового обґрунтування відмови у позову, то зазначене не дивлячись на це не надає колегії суддів підстав для покладення судових витрат в апеляційній інстанції на відповідача, а тому такі судові витрати покладаються на скаржника.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мігалі Іляна Василівна, задовольнити частково.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 липня 2022 року змінити, виклавши правове обґрунтування мотивувальної частини стосовно відмови у задоволенні позову в редакції даної постанови, та залишивши без змін резолютивну частину рішення суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 лютого 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: