Справа № 420/1766/24
16 лютого 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Європейська, 75-А, м.Роздільна, Роздільнянський район, Одеська область, 67400, код ЄДРПОУ 38802941) про визнання протиправною бездіяльності, скасування арешту,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за результатом якого позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Роздільнянського відділу держаної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо не зняття (не скасування) арешту на все майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис про обтяження № 5534348, зареєстрований 22.08.2007 року), на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (запис про обтяження № 5534177, зареєстрований 22.08.2007 року), накладені Відділом державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області, згідно із постановою, серія АВ № 985347 від 09.08.2007 року.
скасувати арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис про обтяження № 5534348, зареєстрований 22.08.2007 року), на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (запис про обтяження № 5534177, зареєстрований 22.08.2007 року), накладені Відділом державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області, згідно із постановою, серія АВ № 985347 від 09.08.2007 року.
Позов обґрунтований тим, що до Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) подана заява про скасування арешту майна ОСОБА_1 (реєстраційні номера обтяжень: 5534177, 5534348, зареєстровані 22.08.2007 року; реєстратор: Перша Одеська державна нотаріальна контора, 65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Ланжеронівська, буд.26). накладеного згідно із постановою, серія АВ № 985347, від 09.08.2007 року. Відділу ДВС Роздільнянського РУЮ Одеської області.
Відповіддю на заяву, про скасування арешту, був лист Роздільнянського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) вих. № 5080 від 24.02.2023 року, про відсутність будь-якої інформації на якій підставі накладено арешт № 5534177 від 22.08.2007 року.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача шодо не зняття арешту на все майно, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати суддею одноособово, з урахуванням особливостей, визначених ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
Відзив на адміністративний позов у встановлений судом строк та станом на момент розгляду справи до суду не надходив.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.
Ухвалою суду від 15.02.2024 року продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини: у відділі ДВС Роздільнянського РУЮ перебувало виконавче провадження.
В межах зазначеного провадження, постановою серії АВ№985347 відділу ДВС Роздільнянського РУЮ від 09.08.2007 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Роздільнянський міжрайонний відділ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 24.02.2023 року за №5080 повідомлено позивача, що у відділу відсутня будь-яка інформація на якій підставі накладено арешт № 5534177 від 22.08.2007 року.
Представником позивача на адресу Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) направлено скаргу від 20.11.2023 року в якій просила скасувати арешт нерухомого майна.
За результатом розгляду скарги надано відповідь від 18.12.2023 року в якій зазначено, що підстав для скасування арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 постановою АВ № 9853347 від 09.08.2007 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданою Відділом державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області, на теперішній час відсутні.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Так суд вказує, що предметом даного спору є саме питання щодо законності не зняття арешту відповідачем.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час накладення арешту на майно позивача регламентувались Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV)
Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 5 Закону № 606-XIV передбачала, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 24 Закону № 606-XIV передбачала, що за заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження описує майно боржника і накладає на нього арешт, про що зазначається в цій постанові.
Стаття 38 Закону № 606-XIV (в редакції станом на 2006 рік) передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 25 Закону №606-ХІVдержавний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1цього Закону.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Cистемний аналіз вказаних норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону № 606-XIV підлягає примусовому виконанню.
В свою чергу, відсутність виконавчого провадження свідчить про відсутність правової підстави для здійснення примусового виконання рішення, а отже і відсутність правової підстави для забезпечення його реального виконання.
02.06.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII(далі - Закон №1404-VIII).
Згідно із статтею 7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIIIзазначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 4статті 59 Закону №1404-VIIIпідставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного участині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеногочастиною першоюстатті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченомустаттею 11Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно достатті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту. Водночас, відповідно до матеріалів справи, відсутні записи про наявність виконавчих проваджень, за якими боржником є позивач.
Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань позивача та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).
Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.
Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 по справі №817/928/17, відповідно до якого як закінчення виконавчого провадження так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Частиною 5статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на нерухоме майно позивача, такий, за відсутності виконавчого провадження, підлягає зняттю.
Матеріалами справи підтверджено, що виконавчі провадження, в межах яких на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебувають. Також суд враховує і визначені законодавством граничні строки пред'явлення виконавчих листів до виконання.
Водночас, відмовляючи у скасуванні арешту відповідач керувався тим, що оскаржуваний арешт може бути знятий виключно на підставах, передбачених ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» або рішення суду, а тому, на думку суду, діяв в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому Законом №1404-VIII.
Таким чином, з огляду на відсутність у державного виконавця можливості винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна позивача суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у скасуванні раніше накладеного арешту на майно позивача задоволенню не підлягають.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис про обтяження № 5534348, зареєстрований 22.08.2007 року), на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (запис про обтяження № 5534177, зареєстрований 22.08.2007 року), накладені Відділом державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області, згідно із постановою, серія АВ № 985347 від 09.08.2007 року .
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору і доказів на підтвердження чи спростування цих обставин.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позову додано квитанцію №20 від 08.01.2024 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у загальному розмірі 1211,30 грн.
При цьому суд враховує, що позивач мав сплатити за подання позову за одну вимогу немайнового характеру у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір», у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що позивачем при поданні адміністративного позову у даній справі надмірно сплачено судовий збір у розмірі 0,10 грн., суд доходить висновку щодо необхідності повернення надміру сплаченого судового збору позивачу.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 605,60 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Європейська, 75-А, м.Роздільна, Роздільнянський район, Одеська область, 67400, код ЄДРПОУ 38802941) про визнання протиправною бездіяльності, скасування арешту - задовольнити частково.
Зобов'язати Роздільнянський відділ державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (запис про обтяження № 5534348, зареєстрований 22.08.2007 року), на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (запис про обтяження № 5534177, зареєстрований 22.08.2007 року), накладені Відділом державної виконавчої служби Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області, згідно із постановою, серія АВ № 985347 від 09.08.2007 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 605,60 грн.
Повернути через Управління державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області ОСОБА_2 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 0, 10 (десять) копійок відповідно до квитанції №20 від 08.01.2024 року за подання адміністративного позову у справі №420/1766/24.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К.Василяка