Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 лютого 2024 року Справа№200/6829/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії № 057350006513 від 29.09.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 25.01.2023 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1985 року по 24.06.1989 року та періоди роботи з 21.08.1989 року по 03.05.1990 року, з 04.06.1996 року по 01.08.1996 року, з 21.10.1996 року по 23.11.1996 року, з 16.04.2019 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 24.01.2023 року.
В обґрунтування свого позову позивачка вказує на те, що за результатами повторного розгляду її заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2023 року у справі № 200/1435/23, відповідачем було прийнято рішення від 29.09.2023 року № 057350006513, яким позивачці вдруге відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Як зазначається у позовній заяві, підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, згідно з вищевказаним рішенням, стало недосягнення нею на дату звернення 55-річного віку, який передбачений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Із зазначеним вище рішенням позивачка не погоджується та вважає, що вона має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення").
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач, серед іншого, вказує на те, що оскаржуване рішення від 29.09.2023 року № 057350006513 стосовно відмови позивачці у призначенні пенсії є повністю законним та обґрунтованим.
Зокрема, як зазначається відповідачем у відзиві, на дату звернення позивачки із заявою про призначення їй пенсії (з урахуванням додаткових документів, які були надані до заяви від 25.01.2023 року) страховий стаж позивачки складав 29 років 6 місяців 15 днів, пільговий стаж позивачки за Списком № 2 становив 18 років 6 місяців 22 дні.
До страхового стажу позивачки не враховані періоди за даними копій трудової книжки, диплому та свідоцтва про одруження.
Однак, як вказує відповідач, на дату звернення за призначенням пенсії, позивачкою не було досягнуто встановленого законодавством пенсійного віку - 55 років.
З огляду на це, на думку відповідача, на даний час відсутні підстави для призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стосовно позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію відповідач у відзиві на позов зазначає, що суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема функції, які стосуються призначення пенсії, та зобов'язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/6829/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивачка у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується наданою до справи відповідною копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, код згідно з ЄДРПОУ 14035769, місцезнаходження: 46001, Тернопільська область, м. Тернопіль, майдан Волі, буд. 3, є органом державної влади, про що вказано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У квітні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання протиправним і скасування рішення від 01.02.2023 року № 057350006513 стосовно відмови у призначенні пенсії та про зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 25.01.2023 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2023 року у справі № 200/1435/23 цей позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 01.02.2023 року № 057350006513, а також зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 25.01.2023 року щодо призначення пенсії, із наданням їй додаткового строку та визначенням вичерпного переліку документів, які необхідно подати або дооформити для вирішення питання про призначення пенсії.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2023 року вказане рішення суду було залишено без змін.
На виконання рішення суду у справі № 200/1435/23 відповідачем здійснено повторний розгляд заяви позивачки від 25.01.2023 року про призначення пенсії.
Рішенням відповідача від 29.09.2023 року № 057350006513 позивачці було повторно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Як видно зі змісту вищевказаного рішення, на дату звернення позивачки із заявою про призначення пенсії, за результатами повторного розгляду наданих документів, її страховий стаж становив 29 років 6 місяців 15 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 18 років 6 місяців 22 дні. Вік позивачки на момент звернення - 52 роки.
До страхового стажу позивачки не враховані періоди трудової діяльності відповідно до наданих нею копій трудової книжки серії НОМЕР_3 , диплому серії НОМЕР_4 та свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 .
Підставою для відмови позивачці у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах, згідно з оскаржуваним рішенням від 29.09.2023 року № 057350006513, стало недосягнення позивачкою на момент звернення встановленого законодавством 55-річного пенсійного віку. Крім того, як вказано у рішенні, заявницею надано копію паспорта громадянина України.
У подальшому відповідач, листом від 09.10.2023 року № 9048-9223/С-02/8-1900/23, що був наданий ним у відповідь на звернення позивачки з приводу виконання судового рішення, повторно повідомив її про наведені вище обставини та зазначив про відсутність підстав для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до положень абзацу 1 пункту 2 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 розд. ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах визначає стаття 114 Закону № 1058-IV.
Як видно з оскаржуваного рішення від 29.09.2023 року № 057350006513, підставою для відмови позивачці у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах стало недосягнення позивачкою на дату звернення із заявою про призначення пенсії віку, визначеного у абзаці 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV.
Крім того, як видно зі змісту даного рішення, в якості додаткової підстави для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідачем вказано те, що нею було надано копію паспорта громадянина України.
При цьому відповідачем у рішенні наведено посилання на вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) в тій частині, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
Суд зауважує, що саме недосягнення позивачкою необхідного віку на дату звернення за призначенням пенсії та ненадання нею оригіналів документів, у тому числі про вік (а не відсутність у неї необхідного стажу), вказані в оскаржуваному рішенні в якості підстав для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах.
За цих обставин судом у даному рішенні надається оцінка оскаржуваному рішенню на предмет відповідності критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, з точки зору конкретних, викладених у ньому, мотивів відмови позивачці у призначенні пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 01.04.2022 року по 31.03.2023 року - не менше 24 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на даних роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Також право на пенсію за віком на пільгових умовах регулюється положеннями статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ), однак із урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року у справі № 1-5/2018(746/15).
Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням передбаченого статтею 12 цього Закону віку на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року у справі № 1-5/2018(746/15) стаття 13 Закону № 1788-ХІІ є застосовною відносно тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі.
При цьому застосування статті 13 Закону № 1788-ХІІ не ставиться Конституційним Судом України в залежність від тривалості роботи на відповідних посадах або від періодів роботи, щодо яких виникає питання про можливість їх зарахування до пільгового стажу.
Тобто, основною умовою для застосування статті 13 Закону № 1788-ХІІ за рішенням Конституційного Суду України є те, що особа мала працювати до 01.04.2015 року на посаді, яка віднесена у встановленому порядку до Списку № 1 або Списку № 2.
Як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, до осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і, відповідно, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 року (тобто після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, який визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, що діяла до 01.04.2015 року), та досягли віку, визначеного цією нормою Закону, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Судом установлено і відповідачем не заперечується, що до 01.04.2015 року позивачка працювала за професіями (посадами), які є віднесеними до Списків № 2, що були чинними у відповідні періоди роботи позивачки до 01.04.2015 року, та має стаж роботи, передбачений пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року), що підтверджується змістом оскаржуваного рішення.
Крім того, судом установлено, що вік позивачки на дату її звернення за призначенням пенсії становив 52 роки, що підтверджується змістом оскаржуваного рішення та записом про дату народження позивачки у паспорті громадянина України.
Таким чином, на позивачку, при визначенні її права на пенсію за віком на пільгових умовах, розповсюджується дія як Закону № 1058-IV, так і Закону № 1788-ХІІ.
Разом з цим, норми Закону № 1058-IV та Закону № 1788-ХІІ, як було вказано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, регулюють одне і те ж коло відносин та явно суперечать один одному, що порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, за яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги обставини справи, у цьому разі підлягають застосуванню положення Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року у справі № 1-5/2018(746/15), як більш сприятливі для позивачки з точки зору вимог до мінімального пенсійного віку.
З огляду на викладене, оскільки позивачка працювала до 01.04.2015 року на посадах, віднесених до Списку № 2, і мала стаж роботи, визначений пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року), та на дату звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку, встановленого пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року), вона мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
Отже, оскаржуване рішення від 29.09.2023 року № 057350006513, яким позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки вказані у позовній заяві періоди суд зазначає про таке.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV установлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів і в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За змістом частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Порядок підтвердження стажу роботи регламентується статтею 62 Закону № 1788-ХІІ.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ (яка кореспондуються зі статтею 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.
Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19.
У трудовій книжці позивачки НОМЕР_3 від 23.08.1989 року щодо спірних у цій справі періодів наявні такі записи:
- № 1-2: з 01.09.1985 року по 24.06.1989 року - навчання у Харцизькому металургічному технікумі;
- № 3: 21.08.1989 року - прийнята машиністом з навивки канатів 3-го розряду;
- № 4: 03.05.1990 року - звільнена за власним бажанням, стаття 38 КЗпП УРСР;
- № 10: 04.06.1996 року - прийнята тимчасово візувальницею;
- № 11: 01.08.1996 року - звільнена у зв'язку із закінченням трудового договору, стаття 36 КЗпП України;
- № 12: 21.10.1996 року - прийнята учнем машиніста конвеєра;
- № 13: 24.11.1996 року - присвоєно кваліфікацію машиніста конвеєра 2-го розряду;
- № 24: 16.04.2019 року - прийнята на посаду машиніста насосних установок;
- № 25: 31.12.2020 року - звільнена з посади за пунктом 5 статті 36 КЗпП України;
- № 26: 01.01.2021 року - прийнята машиністом насосних установок.
Записів про звільнення з останньої посади трудова книжка позивачки не містить.
Суд зауважує, що вищевказані записи у трудовій книжці позивачки здійснені належним чином та не мають дефектів їх вчинення, що не заперечується відповідачем.
При цьому суд зазначає, що неврахування відповідачем у спірному рішенні періодів трудової діяльності позивачки відповідно до наданих нею копій трудової книжки, диплому та свідоцтва про укладення шлюбу жодним чином не обґрунтоване у цьому рішенні.
В оскаржуваному рішенні відповідач, із посиланням на Порядок № 22-1, зазначає лише про надання позивачкою копії паспорта громадянина України.
Разом із цим, твердження відповідача про те, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються виключно в оригіналах не відповідає змісту пункту 2.23. Порядку № 22-1, оскільки абзацами 1, 2 даного пункту Порядку № 22-1 передбачено надання цих документів тільки в оригіналі у разі подання особою заяви в паперовій формі.
Натомість абзацом 3 пункту 2.23. Порядку № 22-1 установлено, що у разі подання заяви в електронній формі, через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів (з використанням електронного підпису).
Аналогічні положення містяться в абзаці 2 пункту 1.1. Порядку № 22-1.
Як видно з матеріалів справи, позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії через портал електронних послуг Пенсійного фонду України, з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Відтак, надані позивачкою скановані копії оригіналів документів про її вік, стаж або заробітну плату мали бути враховані відповідачем під час прийняття спірного рішення.
З огляду на викладене, періоди роботи позивачки з 21.08.1989 року по 03.05.1990 року, з 04.06.1996 року по 01.08.1996 року, з 21.10.1996 року по 23.11.1996 року, з 16.04.2019 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 24.01.2023 року мали бути зараховані до страхового стажу позивачки при повторному розгляді її заяви.
Щодо зарахування до страхового стажу позивачки періоду навчання суд зазначає таке.
Згідно з положеннями частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ установлено, що до стажу роботи зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах, і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як видно зі змісту диплома серії НОМЕР_4 від 03.07.1989 року, позивачка у період з 1985 року по 1989 рік навчалася у Харцизькому металургічному технікумі.
При цьому трудова книжка позивачки містить конкретний період її навчання, а саме - з 01.09.1985 року по 24.06.1989 року (записи 1, 2 трудової книжки).
Як вже було вказано судом, записи у дипломі та трудовій книжці позивачки мали бути враховані відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення.
Отже, враховуючи наведене, період навчання з 01.09.1985 року по 24.06.1989 року так само мав бути зарахований до страхового стажу позивачки при повторному розгляді її заяви.
Вирішуючи питання стосовно зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 25.01.2023 року відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, приймаючи до уваги дискреційність повноважень пенсійних органів у питаннях щодо призначення та перерахунку пенсій, суд у даному випадку виходить із наступного.
На законодавчому рівні відсутнє поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє, проте, у судовій практиці сформовано позицію щодо цього поняття, відповідно до якого під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними у разі, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, за настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що цей вибір здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію.
Повноваження пенсійного органу і порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені як нормами Закону № 1058-IV, так і нормами Закону № 1788-ХІІ.
При цьому на позивачку, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах, розповсюджується дія обох вказаних вище нормативно-правових актів.
Як вже було вказано, у даному разі положення Закону № 1788-ХІІ, зокрема, статті 13 цього Закону, більш сприятливі для позивачки з точки зору мінімального пенсійного віку, отже, саме норми Закону № 1788-ХІІ підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом установлено та матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення за призначенням пенсії страховий стаж позивачки становив 29 років 6 місяців 15 днів (згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ передбачається 20 років - для жінок), пільговий стаж становив 18 років 6 місяців 22 дні (згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ передбачається 10 років - для жінок). Вік позивачки на дату її звернення становив 52 роки (відповідає вимогам пункту "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ).
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 25.01.2023 року відповідно до положень пункту "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, позивачкою дотримано усі необхідні умови.
Суд звертає увагу на те, що позивачці було вже двічі відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у тому числі під час повторного розгляду заяви про призначення пенсії від 25.01.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2023 року у справі № 200/1435/23.
Таким чином, внаслідок систематичних протиправних дій з боку відповідача позивачка фактично позбавлена гарантованого чинним законодавством України права на пенсійне забезпечення (у тому числі на пільгових умовах) протягом більше ніж 1 року.
Відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина та інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України установлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в даній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З огляду на викладене, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Таким чином суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачкою документально підтверджено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 858,88 грн (квитанція № 7162-6367-3733-6282 від 25.11.2023 року).
Судовий збір було сплачено позивачкою із застосуванням коефіцієнта для пониження розміру ставки судового збору за подання цього позову згідно з частиною 3 статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI "Про судовий збір".
Докази здійснення інших судових витрат позивачкою не надані.
Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, які були заявлені позивачкою, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою (постанова Верховного Суду від 06.10.2020 року у справі № 826/11984/16).
Судом були задоволені пов'язані між собою немайнові позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, у зв'язку з чим за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки підлягають присудженню понесені останньою судові витрати по сплаті судового збору у сумі 858,88 грн.
Керуючись нормами Конституції України, Законами України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", постанов Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", наказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії № 057350006513 від 29.09.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, місцезнаходження: 46001, Тернопільська область, м. Тернопіль, майдан Волі, буд. 3) призначити пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 25.01.2023 року, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1985 року по 24.06.1989 року та періоди роботи з 21.08.1989 року по 03.05.1990 року, з 04.06.1996 року по 01.08.1996 року, з 21.10.1996 року по 23.11.1996 року, з 16.04.2019 року по 31.12.2020 року, з 01.01.2021 року по 24.01.2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, місцезнаходження: 46001, Тернопільська область, м. Тернопіль, майдан Волі, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) гривень 88 копійок.
Повне судове рішення складене 15 лютого 2024 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч