16 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 460/14143/23 пров. № А/857/18047/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року (суддя Зозуля Д.П., м. Рівне) у справі № 460/14143/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив:
визнати протиправною бездіяльності щодо невиконання вимог пункту 1 Указу Президента України від 23.02.2002 №173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» при нарахуванні грошового забезпечення у період з 01.01.2003 по 01.01.2008;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачену вимогами пункту 1 Указу Президента України від 23.02.2002 №173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» за період з 01.01.2003 по 01.01.2008, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію у відсотках визначених у наказах командира військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2003 по 01.01.2008, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, з урахуванням вже виплачених сум.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання вимог пункту 1 Указу Президента України від 23.02.2002 №173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2003 по 01.01.2008.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачену вимогами пункту 1 Указу Президента України від 23.02.2002 №173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» за період з 01.01.2003 по 01.01.2008, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію у відсотках визначених у наказах командира військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2003 по 01.01.2008, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, з урахуванням вже виплачених сум.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що статтею 22 Бюджетного кодексу України визначено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників, за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України.
Головний розпорядник бюджетних коштів розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України, приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань, затверджує кошториси.
Відповідно до статті 15 Закону України від 22 березня 2001 року №2331-111 «Про розвідувальні органи України» та Указу Президента України від 2 жовтня 2003 року №1138цт/2003 фінансове і матеріально-технічне забезпечення Головного управління розвідки Міністерства оборони України (далі - Військова частина НОМЕР_2 ) здійснювалось за рахунок коштів, передбачених окремим рядком у Державному бюджеті України за окремою бюджетною програмою «Розвідувальна діяльність у сфері військової оборони».
За рахунок даних коштів також утримується військова частина НОМЕР_1 , в якій проходив службу позивач.
Розпорядником бюджетних коштів, у тому числі валютних, на утримання і забезпечення діяльності розвідувального органу України є керівник цього органу, а саме, командир військової частини НОМЕР_2 .
Здійснення виплат грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , в яке входить і преміювання, як складова грошового забезпечення, відбувалося за рахунок коштів військової частини НОМЕР_2 на підставі наказів і розпоряджень командира військової частини НОМЕР_2 , в межах асигнувань виділених на утримання військової частини НОМЕР_1 , як розпорядників коштів нижчого рівня.
Надбавка в розмірі 100% від посадового окладу, окладу за військовим званням та процентної надбавки за вислугу років військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2003 по 01.01.2008 виплачувалась за нормами і в розмірах установлених для військовослужбовців Служби безпеки України, відповідно до нормативно-правових актів.
Також, згідно загальних засад права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі №800/426/17.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували пасивну форму поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків, а саме військовою частини НОМЕР_1 , та військовою частиною НОМЕР_2 , оскільки судом в порушення вимог ст. 204, 210, 211, 217, 219 КАС України не було відповідним чином здійснено дослідження обсягу та характеру доказів у справі, які фактично знаходяться у розпорядника коштів вищого рівня, тобто у військовій частині НОМЕР_2 . яка за рішенням суду що могла бути залучена третьою особою для дослідження доказів на які здійснено посилання у відзиві на позов.
Правовою підставою виплати 100% від посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років були:
Указ Президента України № 925 від 04.10.1996 року, Указ Президента України № 568 від 26.07.2001 року (цілком таємно), Указ Президента України № 1138 від 02.10.2003 року (цілком таємно), Указ Президента України № 173/2002 від 23 лютого 2002 року, які судом досліджені не були.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-111 (далі також - Закон №2050-111) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
За змістом статті 2 Закону № 2050-Ш компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Приписами статей 3, 4 Закону № 2050-Ш обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Тобто, зазначені вище правові норми Закону № 2050-Ш встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
З викладеного слідує, що вказані пункти Порядку №159, лише відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
З огляду на зміст позову, предметом спору є визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , стосовно не виконання Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» протиправною, та стягнення не нарахованої премії.
Положення Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Разом з тим, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в рішеннях Верхового Суду України, зокрема, у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 07 листопада 2012 року у справі № 6-131 цс 12, від 18 листопада 2014 року № 21-518а 14, від 11 липня 2017 року № 21-2003а 16.
Разом з тим, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІ є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 2а-1102/09/2670 та постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16.
У Законі № 2050-Ш та Порядку № 159 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, а саме (добуток - присуджена сума) х і величина приросту споживчих цін за період, яка визначається шляхом множення між собою місячних індексів, які множаться на 100 та з отриманої суми віднімається 100 відсотків): 100).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
А тому задоволення позовних вимог в частині компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати вважаємо безпідставним, передчасним та такими що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2008 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом 63 підпункту «в» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.
Позивач 10.03.2023 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з запитом на отримання публічної інформації, у якому просив надати довідки про його грошове забезпечення з зазначенням сум основних та податкових видів по кожному з складових окремо, індексації та узагальнену суму грошового забезпечення за місяць (в т.ч. зазначити суми грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій виплачених відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та інше), грошової допомоги при звільненні.
На вказаний запит військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь від 30.03.2023 та додано витяги з карток особового рахунку військовослужбовця за 1999-2008 роки, з аналізу яких позивачем встановлено порушення порядку зарахування грошового забезпечення, зокрема відповідачем не виконувались вимоги пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 “Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ”, яким установлена військовослужбовцям (крім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України, суддів військових місцевих та військових апеляційних судів та військовослужбовців строкової військової служби) щомісячні надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), яку почали виплачувати військовослужбовцям з 1 січня 2003 року. При цьому, на виконання пункту 3 Указу №173/2002 військовою частиною НОМЕР_1 з 1 січня 2003 року було припинено виплату надбавки у розмірі 40% посадового окладу, зазначене свідчить, що Указ №173/2002 розповсюджувався на військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .
Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що з наявних в матеріалах справи витягів з карток особового рахунку позивача встановлено, що надбавка 100% грошового забезпечення виплачувалася позивачу починаючи з січня 2001 року по січень 2008 року - 260,00 грн.; 270,00грн.
З вересня 1999 року по 01 січня 2003 року позивачу також виплачувалася надбавка 40% посадового окладу, встановлена Указом Президента України від 14 липня 1999 року №847 «Про додаткові заходи щодо впорядкування грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» (далі - Указ №847). У подальшому Указ №847 іншим Указом №173/2002 (пункт 3) визнано таким, що втратив чинність у частині, що стосується військовослужбовців Військово-Морських Сил - з 01 липня 2002 року, інших військовослужбовців - з 01 січня 2003 року.
Водночас, пунктом 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі - Указ №173/2002) військовослужбовцям (окрім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України, суддів військових місцевих та військових апеляційних судів та військовослужбовців строкової військової служби) установлені надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), яку належало сплачувати військовослужбовцям з 01 січня 2003 року.
Крім того судом зґясовано, що військовою частиною НОМЕР_1 зазначена надбавка, передбачена пунктом 1 Указу №173/2002, позивачу не виплачувалася. Разом з цим, на виконання пункту 3 Указу №173/2002 з 01 січня 2003 року позивачу припинено виплату надбавки у розмірі 40% посадового окладу.
З 01 січня 2008 року Указом Президента України від 18 грудня 2007 року №1234/2007 «Про внесення змін до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року №379 та визнання таким, що втратили чинність, деяких указів Президента України» упорядковано грошове забезпечення військовослужбовців та визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та інші Укази з цього питання.
Саме з 01.01.2003 по 01.01.2008 нарахування та виплати позивачу провадилися відповідно до Указів Президента України №925 від 04 жовтня 1996 року, №568/2001 від 26 липня 2001 року, №1138цт/2003 від 02 жовтня 2003 року, а загальна сума виплат, зазначена у колонці 11 наданих суду роздавальних відомостей, складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки а вислугу років. Премія, зазначена у колонці 12, нараховувалася у процентному відношенні від нарахованого грошового забезпечення відповідно до наказу Міністра оборони України №75 від 05 березня2001року.
Отже, вказані обставини підтверджую не нарахування та невиплату надбавки, передбаченої пунктом 1 Указу №173/2002 за період з 01.01.2003 по 01.01.2008 зменшення розміру сум премії, яка обраховувалася у відсотках відповідно до розміру грошового забезпечення.
Судом першої інстанції у даній спірній ситуації вірно зазначено, що відповідно до положень пункту 34.5 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України №75 від 05 березня 2001 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), виплата премії здійснюється щомісяця за минулий місяць під час виплати грошового забезпечення за поточний місяць у межах фонду преміювання за розрахунковий період (за місяць - 33,3 відсотка фонду грошового забезпечення, за квартал - 100 відсотків). Розмір премій визначається наказом командира військової частини, а командирам - наказами вищих командирів/начальників.
Невиконання військовою частиною НОМЕР_1 вимог Указу №173/2002, що потягнуло зменшення розміру премій та в цілому розміру нарахованого позивачу грошового забезпечення за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року, суд першої інстанції підставно вважав таке протиправною бездіяльністю та порушенням прав позивача на належне грошове забезпечення під час військової служби.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Тобто, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Окрім того, суд першої інстанції вірно врахував висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Також судом першої інстанції правильно враховано, що стаття 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З огляду на це суд підставно вважав, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Згідно з пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового
характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації страти частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції вірно вважав доведеними та підтвердженими обставини протиправної бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу надбавки у розмірі 100% грошового забезпечення та надбавки за вислугу років, передбаченої Указом №173/2002 у період з 01.01.2003 по 01.01.2008, що призвело до зменшення суми премії та сукупно усього грошового забезпечення, передбаченого законодавством, у зв'язку з чим частина таких позовних вимог підлягає задоволенню.
Крім того судом враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Враховуючи зазначене суд першої інстанції підставно вважав, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки надбавки до грошового забезпечення та премія є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, то відповідно правильним є твердження, що компенсація втрати частини доходів, як основні державні гарантії щодо оплати праці військовослужбовців підлягають обов'язковому нарахуванню і виплаті.
З урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд обґрунтовано вважав, що нарахування та виплата надбавки до грошового забезпечення, премії та компенсація втрати частини доходів позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Таким чином, з огляду на викладене вище, суд дійшов підставного висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому такі підлягають задоволенню в повному обсязі.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року у справі № 460/14143/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 16.02.24