12 серпня 2010 року № 33699/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Любашевського В.П., Сапіги В.П.,
при секретарі судового засідання Грищишин Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.05.2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську про зобов'язання провести нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни, -
В березні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу як дитині війни за період з 09.07.2007 року по 28.02.2009 року в сумі 2779,35 грн.
Оскаржуваною постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.05.2009 року вказаний позов задоволено частково, визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську щодо виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії за віком як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09.07.2007 року по 31.12 2007 року та з 22.05.2008 року по 28.02.2009 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року по 28.02.2009 року відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 914,46 грн.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що законодавством України не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” про підвищення розміру пенсій дітей війни, не визначено, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення такого підвищення та його розмір. Просить врахувати, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що позивачка належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому вона має право на встановлене ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії. Оскільки Конституційний Суд України своїм рішенням від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007-2008 рр.”, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних виплат, невиплата Управлінням Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську 30% доплати до пенсії позивачці з врахуванням вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є незаконною.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального права.
Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин та вирішення даного публічно-правового спору судом, має право на отримання 30% підвищення виплачуваної їй Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську пенсії за віком.
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України “Про Державний бюджет на 2007-2008 рр.”, якими було зупинено (обмежено) дію вищевказаної ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог позивачки в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську підвищити на 30% пенсію за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року по 28.02.2009 року.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську, відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу у передбаченому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” розмірі колегія суддів не вбачає.
Однак, на думку колегії суддів, слід вважати помилковим визначення судом конкретного розміру заборгованої щомісячного підвищення до пенсії, що підлягає виплаті позивачці.
З огляду на положення ст.ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач у справі порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен був лише визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних позивачці сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення чи виплату їх у конкретному розмірі.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права;
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську - задоволити частково.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.05.2009 року у справі № 2а-454/09- змінити, а саме виключити з резолютивної частини постанови посилання на конкретний розмір суми.
В решті постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.05.2009 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України, в порядку Цивільно-процесуального кодексу України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанова у повному обсязі складена 17 серпня 2010 року.
Головуючий В.В.Ніколін
Судді В.П. Сапіга
В.П. Любашевський