15 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 140/2356/23 пров. № А/857/23007/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року (головуючий суддя: Плахтій Н.Б., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 , 20.02.2023 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати з 20.08.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ;
- зобов'язати здійснити з 20.08.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) щомісячно, до зміни законодавчого регулювання цих правовідносин без обмеження в часовому проміжку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 20 серпня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення цього спору.
У подальшому, 03.10.2023, позивачка подала заяву, в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, про визнання протиправними дій, вчинених відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 у справі № 140/2356/23 щодо нарахування та виплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет Україні на відповідний рік). Заявник просить зобов'язати відповідача вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.
Заява обґрунтована тим, що на виконання рішення суду у цій справі 10.05.2023 відкрито виконавче провадження. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо використання як розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки рішення зобов'язує здійснити йому нарахування та виплату підвищення до пенсії саме в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, відмовлено.
З цим судовим рішенням суду першої інстанції не погодилась позивачка та оскаржила його в апеляційному порядку.
Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в заяві.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Враховуючи те, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що незгода позивачки з діями ГУ ПФУ у Волинській області, вчинених при виконанні рішення суду у справі № 140/2356/23 щодо встановлення підвищення до пенсії, виходячи із розрахунку двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, виключає можливість задоволення поданої в порядку статті 383 КАС України заяви позивача у цій справі.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Так, Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - «ЄСПЛ») у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року (заява № 18966/02) зазначено про те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном у сенсі пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (994_535) до Конвенції (995_004).
Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (частина 6 статті 383 КАС України).
Відповідно до статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача, в свою чергу, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 5 лютого 2020 року у справі № 640/10843/19, від 28 квітня 2020 року у справі № 611/26/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18, розглядаючи питання нарахування та виплати підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вказала, що статтею 67 Закону № 796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Як встановлено вище судом апеляційної інстанції, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі № 140/2356/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 20 серпня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення цього спору.
Вказане рішення набрало законної сили 28.04.2023.
На виконання рішення суду від 27.03.2023 у цій справі, ГУ ПФУ у Волинській області проведено нарахування підвищення до пенсії виходячи із двох прожиткових мінімумів, що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії № 907600127768 (а. с. 36).
Тобто, на виконання судового рішення від 27.03.2023 у цій справі, позивачці проведено перерахунок пенсії, виходячи із двох прожиткових мінімумів.
На думку суду апеляційної інстанції такі дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, так як при перерахунку пенсії, як розрахункова величина, застосуванню підлягає саме мінімальна заробітна плата, установлена на відповідний календарний рік. Оскільки, у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 у справі № 140/2356/23, яке набрало законної сили, визначено, що розмір доплати до пенсії, яку слід нарахувати та виплатити позивачу, визначається ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що проведення відповідачем на виконання цього рішення суду перерахунку пенсії із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних, є протиправним, адже не відповідає резолютивній частині судового рішення.
Отже, за встановлених обставин справи, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем допущено порушення норм чинного законодавства та не враховано висновки, викладені в рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 27.03.2023, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення у цій справі, яке набрало законної сили.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заяви, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення, прийняття нової постанови про задоволення заяви.
При поданні апеляційної скарги позивачка сплатила судовий збір у розмірі 2684 грн (квитанція ПН 215600426655 від 28.12.2023, а. с. 64а).
Оскільки, заява позивачки задоволена, то відповідно до вимог ст. 139 КАС України, судовий збір необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь позивачки в сумі 2684 грн.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 383 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 140/2356/23 скасувати та прийняти нову постанову якою заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України, задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинської області вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі № 140/2356/23 щодо нарахування та виплати з 20 серпня 2022 року ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без урахування двох мінімальних заробітних плат, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинської області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі № 140/2356/23.
Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинської області місячний строк з дня отримання (вручення) копії цієї постанови для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного від 27 березня 2023 року у справі № 140/2356/23.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ - 1335882) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2684 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді С. М. Кузьмич
В. В. Ніколін